Несподіванка з доробку Степана Руданського

Незабаром — 6 січня — минає 180 років від дня народження улюбленого поета дитинства й шкільних років Степана Руданського. Нагадали про це «Сонячний годинник» літературного мандрівника Володимира Панченка  та власна поїздка до осінньої Ялти. Звісно, заглянув до двоповерхового будиночка поблизу морського порту, де жив і помер автор безсмертних «Співомовок». Там зараз лікують зуби. Завдяки меморіальній табличці стоматологам та їхнім клієнтам відомо, що одним із їхніх попередників у цих стінах був якийсь український поет, іменем якого названо ще й сусідню вулицю. А ось про те, що Степан Руданський як ялтинський міський лікар помер тут у тридцять дев’ять років (1873), ліквідовуючи епідемію холери, на жаль, не чули. Та чи багато знають про цю неординарну особистість і витоки її творчості, власне, любителі української літератури, а не те, що пересічні ялтинці?

Ось один із цікавих прикладів.

Кому не відома весела й дотепна пісня «Все хорошо, прекрасная маркиза» у виконанні уродженця Одеси Леоніда Утьосова? Хто не користувався цим крилатим висловом як ілюстрацією незграбної спроби приховати реальний стан речей? Скільки ідентичних заголовків вмістили газети?

Кажуть, що, мовляв, усе почалося з 1935 року, коли поет комсомольської юності Олександр Безименський (за іншими даними — Анатолій Френкель) переклав російською текст популярної французької пісеньки Tout va tres bien, Madame la Marquise. (Автор оригінального тексту й музики — композитор Поль Мізракі в співавторстві з Шарлем Паскьє й Анрі Аллюмом. Аранжування виконав джазмен Рей Вентура.) А далі вже Леонід Осипович з донькою Едіт донесли пісню до кожної радянської людини. Та так вдало, що запитання простодушної маркізи наспівують і досі!

Згадаймо, що за сюжетом пісні маркіза, перебуваючи у від’їзді, телефонує у свій маєток, щоб дізнатися про стан справ. Спочатку їй повідомляють, що немає жодних проблем, крім дрібнички — померла кобила, «но в остальном, прекрасная маркиза, все хорошо, все хорошо». Під час розмови з іншими слугами маркіза дізнається, що кобила стала жертвою пожежі в конюшні, яка, в свою чергу, згоріла разом із маєтком. Головною ж причиною лиха стало самогубство чоловіка маркізи, який, дізнавшись про власне банкрутство, застрелився, при цьому впустив свічку, від вогню якої почалася пожежа.

Цікаво, що аналогічний сюжет належить до так званих мандрівних. У російськомовних виданнях є посилання, наприклад, на балади австрійського поета Анастасіуса Грюна (1837) і російського сатирика Дмитра Минаєва (1868), французький скетч «Англійська комедія», написаний Габріелем де Лотреком, двоюрідним братом художника Тулуз-Лотрека (1893). Вперше даний сюжет нібито зустрічається ще на початку XII століття у творах іспанця Педро Альфонсо. Точніше — в його історії про темношкірого слугу Маймунда.

Втім, давайте знову повернемося до творчості Степана Руданського. Про те, що схожий сюжет був і в українській літературі, звісно, російські літературознавці не пишуть. Не йдеться про щось схоже і в коментарях до єдиного тритомного академічного видання нашого класика. Проте там вміщено вірш, написаний 1857 року під назвою «Гуменний» (нині малозрозумілим терміном колись називали прикажчиків на току у пана). Почитайте канонічний текст і зробіть висновок: українці ніколи не стояли осторонь помітних течій світової культури. «... Прибуває і гуменний: // «А що там, Іване?» // А гуменний йому каже: // «Та все гаразд, пане. // Тілько ножик, що пан дали // Таляра за нього,// Поламався, сказать правду, // Ні з того ні з сього».// «Ну, зламався, так зламався, // Що то й споминати. // Певне, хлопці мали гратись // Та й його зламати?» // «Таки правда, ясний пане!// Хлопці ізламали, // Лиш не грались, а сивого // Коня білували». // «А з чого ж то сивий згинув?» — // «Пані хорували...»

От вам і український варіант «Все хорошо, прекрасная маркиза»! Тільки написаний значно раніше за російський.