Людина з волею до перемоги

У двадцять один рік на львів’янина Віктора Гураля наїхав мотоцикл, і він потрапив до лікарні. Було дуже травмовано коліно, порвалися зв’язки. Лікарі казали, що це може спричинити інвалідність, що ліва нога почне всихати. «Коли я це почув — прямо в гіпсі втік з лікарні. Зняв його і справді вжахнувся: ліва нога була вдвічі тонша, ніж права. Я вирішив рятуватися сам: пірнув у став, поплавав, а потім почав потроху бігати», — розповідає Віктор. Ось так плаванням і постійними тренуваннями він нормалізував свій стан, а заняття спортом уже стало нагальною життєвою потребою.

Вступивши до Львівського лісотехнічного інституту (тепер — Національний лісотехнічний університет України), Віктор Гураль продовжив активно займатися спортом, виступав за виш і став призером і переможцем багатьох всесоюзних і міжнародних змагань. Він — п’ятиразовий чемпіон СРСР з бігу по шосе і переможець Кубка СРСР з бігу по шосе на 20 кілометрів, автор двох бігових рекордів світу в Москві і Тунісі, призер різних чемпіонатів і універсіад. Це було у далекі уже 80-ті роки минулого століття. Потім він дев’ять років жив за кордоном і виступав за різні спортивні клуби (Португалії, Бельгії, Франції).

За двадцять років Віктор Мирославович Гураль взяв учать у 400 міжнародних змаганнях. Сьогодні він працює викладачем фізкультури в Національному лісотехнічному університеті у Львові і робить усе для того, аби студенти полюбили фізкультуру і спорт.

Це саме той предмет, з якого студент втікає, а потім не може отримати залік. На фізкультуру завжди бракує часу, та й лінь... Так було двадцять, тридцять років тому, а що вже казати зараз, коли студенти масово і допізна сидять за комп’ютерами? Приходять сонними на пари і взагалі ведуть катастрофічно малорухомий спосіб життя. Це просто біда, що молоде покоління нації так не дбає про своє здоров’я, і щоб якось цьому зарадити, цей скромний викладач фізкультури робить усе, щоб затягнути студентів у спортивний зал. Він самотужки так обладнав гімнастичний зал для дівчат, що з ним можуть конкурувати найдорожчі салони краси і здоров’я, де за таку розкіш позайматися шейпінгом треба платити чималі гроші. І дівчата потягнулися до цього гімнастичного залу, позаписувалися у різні гімнастичні секції, а їхній невтомний викладач уже працює над таким же спортивним залом для хлопців. Багато чого робить сам, знаходить для цього кошти, що дається дуже нелегко. Але він це робить, бо такий у нього характер, бо Віктор Гураль звик перемагати. Він каже, що перемогою треба жити кожної хвилини, кожної доби, треба думати про неї, робити усе для цього, й вона обов’язково прийде.

І ще він весь час наголошує, що спортом займатися престижно. Живучи у Європі, львів’янин побачив, що спорт — це заняття середнього класу. «Живучи у Франції, я помітив, що там вранці бігає середній клас. Люди нижчого рівня забезпечення, яких там мало, не мають можливості бігати, бо мусять думати про заробіток. Так само усі бігають в Америці, Японії. Та й там є для цього умови. У кожному селі є бігові доріжки і спортивні клуби, творцями яких є самі учасники, а чиновники у це не втручаються, не заважають. Також у Європі люди, які чогось досягли у спорті, мають велику підтримку від держави. У мене є знайомий француз, який раніше працював у банку і потрапив у збірну країни. Він звільнився з роботи, бо треба було тренуватись і ще більше часу приділити спорту, але за ним зберігалося місце праці і зарплата. А поки у нас цього немає, все одно потрібно бігати, займатися спортом і перемагати», — переконує Віктор Гураль.