Три рівні захисту шахтаря

Зі зменшенням квот на імпорт, споживачі вугілля зможуть виграти, заощадити, оскільки вугілля (через конкуренцію) можна дешевше купити. Але виробники (шахти) можуть втратити зарплати, тобто може з’явитися безробіття.  Але це не завжди так. Є ще  варіант  створення нових робочих місць для шахтарів  там, де ми сильні, конкурентоспроможні. Тому в даному разі говорити однозначно про користь зростання чи зменшення квот недоцільно. Потрібен розрахунок.  Щоправда, він нібито був — було складено  і ухвалено 2001 р. програму «Українське вугілля». Але, на жаль, її важко назвати науково-обґрунтованою. За програмою «Українське вугілля» видобуток вугілля має до 2010 р. зрости до  110 млн т, а фактично він становить — 55 млн т.

Один  з головних показників  ефективності виробництва — зниження  собівартості вугілля в Україні — за Програмою  вона мала залишитися на колишньому рівні — 121 грн/т, а фактично  зросла. Як зазначає Віталій Княжанський в матеріалі: «Проте  фактична собівартість однієї тонни ...більш як 1350 тисяч гривень», тобто зросла більш ніж у 10  разів. Щоправда, це можна пояснити й інфляцією, яка за цей період для  виробників  промислової продукції зросла майже в 5 разів. Але навіть облік цей свідчить про зростання собівартості. Тобто програма в цьому плані дуже неточна.

Дотації. Програмою  передбачається поступове збільшення бюджетного фінансування вугільної галузі з 2 млрд грн — 2001 року до 6 млрд — 2002-го і 5 млрд — 2003-го. Загалом у 2001-2010 роках на розвиток вугільної галузі планувалося  спрямувати 46 млрд грн, тобто  в середньому за рік близько 5 млрд грн. Вочевидь, вирішили, що 5 млрд грн — замало і 2013 р. передбачено витрати за загальним фондом у сумі більш як 13 млрд гривень.  На 2014 р. Кабмін пропонує Раді виділити вже 14 млрд гривень на підтримку і реструктуризацію вуглепрому. А чи не краще дотації зменшити, але використати ці гроші саме на «реструктуризацію»  (зручне слово замість визначеного   — «закриття шахт»).

Інвестиції. Вони в галузі «видобуток вугілля, лігніту і  торфу; видобуток уранової і  торієвої руд» 2010 р. (за даними міжгалузевого балансу) становили всього 1 млрд грн при загальному обсязі виробництва цієї галузі  — 50 млрд грн. Ба більше, це не інвестиції в основний капітал, а лише за статтею «зміна  запасів матеріальних обігових коштів. А  за статтею «чисте придбання цінностей» = 0 грн.! О кей!?

Приватизація. Передбачалося, що новий власник (після приватизації) на радощах стане інвестором.  Але новий власник  стояв і стоїть перед дилемою: а) пустити прибуток на придбання палацу в Лондоні, чи  купити шахти в надійному місці — наприклад, у США, чи  перекласти гроші на славнозвісний Кіпр — подалі  від гріха, б ) чи ж відкрити виробництво продукції, що має попит. Ефективний власник,  чи, як люблять казати, — інвестор, з огляду на  наведені вище дані, — не відбувся. Гадаю, що наша приватизація   більш данина старій нашій традиції XIV—XV століть: «Дати бояринові Х місто (шахту. — Авт.) N у кормління».

Тепер модно говорити не про приватизацію, а здачу шахт у концесію. Що це змінює? Те хіба, що можна буде врахувати досвід Остапа Бендера і його друзів: отримувати  дотації, кажучи про партнерство влади й приватника.

Закриття шахт. Важливо врахувати випадок, коли шахти, безумовно, необхідно закривати. Це випадок, коли не лише прибуток, а й додана вартість ? 0, тобто сума зарплати  і прибутку ? 0. В цьому разі витрати на придбання навіть тільки матеріальних ресурсів  перевищують ціну продукту — вугілля.  Це нагадує випадок: посадив 1 кг картоплі, а зібрав 0,5 кг. Чи, як варіант, товкти воду в ступі — теж робота! Краще взагалі нічого не робити  і лише платити зарплату шахтарям. У цьому випадку буде зростання ВВП, а не його спад у разі недолугої роботи.