Затишшя... перед «бурею» чи перемир’ям?

Вчора на деякий час удалося припинити протистояння. Перед походом лідерів опозиції до Адміністрації Президента, лідер «УДАРу» Віталій Кличко переконав протестуючих на Грушевського з одного боку і міліціонерів з іншого на якийсь час оголосити перемир’я.

На момент здачі номера, ще не було відомо, чим закінчилася друга спроба переговорів влади і опозиції, але всі опитані нами експерти та політики, яких ми подаємо нижче, виступають за мирне врегулювання конфлікту і пропонують свої рецепти.

Єдиною новиною, яка з’явилася перед початком переговорів, стало те, що влада готова наступного тижня скликати позачергову сесію Верховної Ради та розглянути питання відставки уряду і питання щодо тих законів, які Верховна Рада прийняла 16 січня. Що ж буде в житті?

Але тривожить і обурює інше. Насильство. Його зараз багато. Протягом вчорашнього дня з’явилася маса новин і чисельні відео про звіряче побиття активістів протестів працівниками правоохоронних органів. На людей буквально полювали, їх виловлювали та вивозили за межі міста, де їх принижували, катували й били. Потрібно зупинити беззаконня. І це першочергове завдання учасників переговорів.

Рецепт від професора права Віктора Мусiяки

— Як би ви охарактеризували нинішню ситуацію? Вона незворотна, чи ще є шанс для діалогу?

— Доки з боку влади та опозиції не прозвучала офіційна заява про припинення переговорного процесу, можна мати надію, що Рубікон ще не перейдено. Сподіваюся, обидві сторони розуміють: якщо не налагодити діалогу, це може бути початком того, чого ніхто із них передбачити не може. Загалом, на мою думку, в країні ніхто не може передбачити, які наслідки матиме призупинення діалогу й відмова від нього.

Я вже заявляв публічно, що не бачу одного надзвичайно важливого елементу для того, щоб цей діалог був результативним. Перш за все потрібно визначити, хто буде виконувати посередницьку функцію у переговорах цих двох сил. Хтось має відібрати питання, які вважають головними й потребують вирішення, а потім узгоджувати з кожною зі сторін ці положення й формулювати тези, які можуть бути у порядку денному діалогу й дадуть можливість обговорювати найбільш спірні питання.

ОБСЄ готова бути посередником. Це добре. Але вони мають включитися на етапі початку діалогу. Утім, мають долучитися і певні українські посередники, які знають обидві сторони, знають, які проблеми існують в Україні, й розуміють, як підштовхнути їх до вирішення.

— Якими можуть бути конкретні механізми й шляхи виходу з ситуації?

— Зрозуміло, що першим з питань має бути не відставка уряду чи якихось міністрів, а зупинка кровопролиття. Потім уже може бути питання відставки. Головним чином зараз потрібно відновити конституційний лад в державі. Тобто повернутися до Конституції 2004 року. Далі Верховна Рада має ухвалити закон про скликання установчих конституційних зборів, тільки для цього народ повинен обрати серед депутатів тих людей, які за півроку підготують остаточну редакцію Конституції. Після цього на референдумі її затвердити. А через два місяці — одразу дострокові вибори Президента, Верховної Ради і органів місцевого самоврядування. Предмет, про що говорити, є. Для відновлення конституційного ладу треба всі ці деталі проробити, але почати — з нормального діалогу.  

— Чому політики не здатні домовитися або піти на мінімальні поступки?

— Все зайшло дуже далеко. Влада не вважає за потрібне реагувати на те, що відбувається, піднімати на свій рівень імовірних переговірників. Навіть незважаючи на те, що перманентні реакції з боку суспільства були присутні весь час, — особливо ситуація загострилася після 30 листопада. Однак влада нічого не робила, і це найбільша її помилка. Тепер вимагають радикально вирішувати ситуацію, й владі потрібно прийти до тями та знайти найбільш раціональний шлях виходу. Опозиція ж не була наполегливою. З 1 грудня потрібно було в будь-який спосіб вимагати початку діалогу. Тепер є людські жертви, й налагодити перемовини ще важче, напруження зростає. З обох боків розгубленість.

Іще один момент, який видно неозброєним оком, — представники як влади, так і опозиції не забувають, що вони політики й для них важлива реакція всередині суспільства, серед потенційних виборців — усе це заважає процесу.  

— Зрозуміло, що на владі лежить відповідальність за те, що відбувається в країні. Однак зараз багато говорять і про російський вплив та звуження кола людей, до яких дослухається Президент. Який, на вашу думку, сценарій зараз реалізовується? Наскільки тверезо Янукович оцінює і керує ситуацією в країні?

— Надзвичайно велика проблема в тому, що відбулися певні процеси і влада сконцентрувалася в руках однієї людини, Президента. Встановлено суперпрезидентську владу. Вирішувати подібні проблеми дуже важко, навіть якщо її обдумують багато голів та існує розгалужена система, яка охоплює й вирішує різноманітні проблеми. Нині ж влада — це, фактично, сам Президент, і він починає усвідомлювати, що саме він є центром владних структур і до нього постійно апелюють.

Що ж до впливів, вони, безумовно, присутні завжди, були і будуть. Але наскільки вони серйозні і чи визначають поведінку першої особи, я не знаю. Недобрим посилом є те, що Президент не зробив для себе правильного висновку і призначив на переговори від влади людей, до яких відомо яке ставлення, а не сам веде діалог. Саме він як уособлення влади має брати в ньому участь. Він прислуховується до порад найближчого оточення, але потрібно вмикати свої інструменти й розуміти, що все тримається на ньому та він буде нести відповідальність.

— Якщо говорити про юридичний бік питання — окремо аналізувати дії влади та опозиції: які порушення існують з обох боків? 

— Немає сенсу це аналізувати. Стільки порушень, що давати правову оцінку не потрібно, необхідні політичні рішення, які дадуть можливість вийти в конституційно-правове поле, реконструювати його і відновити нормальний стан, у якому може існувати суспільство. Без попереднього політичного рішення я не бачу жодного правового кроку, який би міг стати стрижнем для вирішення ситуації.

— Якщо ж аналізувати рішення про створення Народної ради?

— Це рефлексія на те, що відбувається. Опозиція повинна показувати народу, який збирається на Майдані, що вони готові до якоїсь дії. Як політики вони мають реагувати. Вони виходять за рамки, але хто встановлював ці рамки? 39 стаття Конституції декларує право на мирні збори громадян без зброї. Але якщо відстежити, як себе поводила влада, починаючи з 30 листопада... Усі порушували правила. Вихід шукати потрібно лише у політичній сфері. Оцінювати події з точки зору права — це маразм, глухий кут. Усі порушують Конституцію, навіть ухвалюючи закони.

— Якщо говорити про парламент, він сьогодні нівельований. Як би ви оцінили його діяльність?

— У нас немає парламенту як такого. Є структура влади, яка штампує у вигляді законів опуси, що надходять із Адміністрації Президента. Суспільству це підносять як нове визначення параметрів функціонування суспільних процесів. Хіба це парламент?.. Та це почалося не сьогодні.

— А коли? Які етапи деградації парламентаризму в Україні?

— За часів перших скликань парламенту ще була парламентська діяльність, причому за умов системної влади, яку породила Конституція 1996 р. Тоді навіть не було закону про Регламент, був тимчасовий регламент, але його дотримувалися. Завжди було два читання, до думки депутата, який виступав, прислухалися. Не було такого, щоб надійшов сигнал із Банкової і ВР виконувала його волю. З кінця 1990-х — початку 2000-х рр. діють інші процеси, партії почали домовлятися. Відтоді все і почалося. Потім був ще 2007 р., коли розпустили Раду, а вона ніяк не відреагувала. Тепер ми прийшли до ситуації, коли парламент перетворився на придаток до президентської вертикалі влади, він не існує самостійно й не виступає від імені народу. 

Згідно з Конституцією, парламент виступає від імені народу, а Президент — від імені держави. Тому й повинен бути діалог між ними. Зараз має бути певний орган, який представляє народ у цьому процесі, а його немає.

— Наскільки небезпечним, на вашу думку, є сценарій розколу країни?

— Неможливо навіть уявити собі, наскільки це небезпечно. Загроза надзвичайна. Сумніваюся, що ті, хто підтримував цей аргумент як елемент політичного торгу чи тиску на опонентів, дійсно зацікавлені в такому сценарії. Це мало б підштовхнути їх до налагодження діалогу. Не можна випускати цей факт з поля зору, тому що знову стане запізно.

Продовження теми: Радник Президента Володимир ЗУБАНОВ: «Росіяни помиляються, якщо думають, що можуть щось нав’язувати Януковичу і Україні»