Як перебудувати нарацію європейської України?

Євромайдан викликав широку дискусію за кордоном. Проте часто Україна намагається пояснити свої реалії без адаптації до історичного та інтелектуального досвіду Європи. Викривлення інформації частково відбувається і через влив російської пропаганди, і через специфіку українського націоналізму, який помилково трактують на Заході. Як пояснити за кордоном за що справді боролася і продовжує боротися Україна? Чому Євромайдан ризикує стати незавершеною революцією? Якого чинника не вистачає нашому суспільству для закріплення результатів революції? Відповіді на ці та інші питання давала лекція Ярослави Барб’єрі, студентки Римського університету «Ла Сап'єнца», що відбулася у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». 

«У Європі зараз можуть відбуватися протестні рухи хіба проти абстрактної глобалізації, натомість нам потрібно ще й досі відвойовувати свободу мови, культури і навіть  незалежність та територіальну цілісність України поставили під сумнів. Тому за кордоном потрібно пояснювати, що наш націоналізм не має нічого спільного з фашизмом. Ми виборюємо права, які в Європі уже існують, як даність», - пояснює Ярослава Барб’єрі. За словами лекторки, ЄС через призму путінської пропаганди бачить у Євромайдані свої власні проблеми – посилення власних ультраправих партій і настроїв. Саме тому Захід так довго перебував у стагнаційній «глибокій стурбованості» і зволікав із категоричними рішеннями щодо Росії. До того ж, Європа і досі намагається утримувати геополітичний баланс з Росією, тому діє надзвичайно обережно і дипломатично.

«Євромайдан змусив Європу абсолютно змінити своє бачення України. Мілан Кундера свого часу сказав: Загинути за Європу і за свободу можна на барикадах Будапешту, Праги та Варшави. Але це не було би можливо у Москві і Петербурзі, - коментує «Дню» Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, професор Римського університету «Ла Сап’єнца», провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Україна довела, що це можливо в Києві. І справді, Європа не ворушилася, але коли почали гинути українці, вона зрозуміла, що відбуваються дуже серйозні речі, що тут з’явилися люди, які борються за ідеї, які створили Європу. Але це поки що впирається в інституційну реалізацію цих ідей. Поки її немає і першою поразкою цієї перспективи – є нинішній політичний клас. Майдан сказав: Ми будемо контролювати, щоб політики не їздили кортежами. Поки вони контролювали кортежі – пішли російські танки…»

За словами Ярослави Барб’єрі, в українському суспільстві не було одного чинника, що потрібен для закріплення результатів революції. У нас були суб’єкти дії – люди, що виходили на Майдани, у нас була інтелектуальна еліта, але нам не вистачає сформованої політичної еліти. 

«З боку України не було політичного голосу, який міг би переконати Європу, що це – наші родичі і ми їх справді потребуємо, - продовжує Оксана Пахльовська. – У глибинах своєї культури Україна має дуже багато європейських ресурсів, але вони не структуруються на рівні політичної та інтелектуальної еліт. За це треба боротися, інакше ця країна загине – надто багато сил, які працюють на її загибель. Ми повинні довести, що у нас достатньо сил, щоб зупинити цей процес. Це можна зробити, оскільки Росія зараз страшно хвора. Імперія може бути страшною, загрозливою, але не смішною. Росія ж – загрозлива, страшна, але вона ще й смішна! А це означає, що вона дуже слабка. Цей момент означає, що ми повинні бути сильними: інтелектуально, концепційно, громадянсько. Євромайдан відкриває можливість такої перспективи, але над цим треба ще працювати».

Як зазначила лекторка, Євромайдан – це спроба перебудувати історичну правду, що склалася на Заході. Тож для того, щоб Європа могла зрозуміти специфіку української ідентичності, нам потрібно пояснювати себе через історико-культурні парадигми західного мислення.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, кандидат філологічних наук, критик, літературознавець, перекладач, письменник:

Ця лекція концептуалізувала багато аспектів в контекcті Євромайдану України, яка опинилася перед новими викликами, соціокультурною реальністю. Ключові концепти, якими Ярослава завершувала свій виступ – концепція бунтівної людини (відштовхуючись від екзистенціалістів) і концепція тяжіння до свободи та волі. Це – ключові питання і те, над чим має працювати Україна сьогодні, в постмайданний період.

Український народ у багатьох аспектах випередив розвиток України на інститутуційному рівні. Сьогодні існує величезна проблема – як інституційно закріпити той новий досвід, який пережила Україна на Євромайдані і як концептуалізувати його в політичні реальності. У такому разі, існує дискразія (про яку говорила Ярослава) у неспівмірності політичної реальності, яку генерував український народ на Євромайдані в етичному плані і традиційною політичною реальністю, яка існує в Україні.

Як поєднати ці концепції – тяжіння до свободи і бунтівної людини в Україні, яка існує з таким сусідом як Росія і яка вибудовує стратегії неоімперії?

Етичний імператив Євромайдану України – ключове питання, яке потребує інституційної імплементації. Цей месидж важливий і він є основним у лекції Ярослави. Її лекція відповідає сучасним уявленням політичної філософії і демонструє багато різних стереотипів про Україну попереднього періоду.

Як бути сьогодні, постєвромайданній Україні? І як використати цей новий досвід? Це велике питання, яке залишилося відкритим. Але відповідь зараз неможливо дати до виборів, до нового формату діалогу між ЄС та Україною.