Як «розпредметити» літературу?

«Нам треба розпредметитися», — говорить Ксенія.  Українська письменниця, філософ та лектор має свою теорію предмета. Вважає, що літературу треба «розпредметити». На зустрічі у львівській  книгарні «Є» ця дивна жінка, навіть зовнішній вигляд якої свідчить про лаконічність, розповіла про свої теорії предмета та літератури, а також поділилися досвідом незвичного автостопу, який описала у дебютній книжці «Автосенси».

ТЕОРІЯ ВІДЧУТТІВ

«Завдяки чому ми присутні у світі?» — запитує ця жінка, яка займається дослідженнями в галузі соціальної філософії та феноменології. «Завдяки відчуттям, — говорить вона, — ми взаємодіємо з  предметами й існуємо серед них. Якби в нас не було відчуттів, ми б не змогли сприймати. На цьому я будую свою теорію літератури. Її теж можна сприймати як предмет, книжка теж є предметом. Подивіться, скільки довкола предметів...» Суть месиджу філософа в тому, що література —  не предмет. І наше завдання полягає в тому, щоби зосередитися не на предметі, а на відчуттях. І навіть зараз, цієї хвилини, зосередитися на відчуттях. 

«Цікаво подивитися на розвиток людини взагалі, — зауважує письменниця. — Коли ми народжуємося, нам потрібен лише один «предмет» — повітря. Дитині, щоб жити, потрібно зовсім мало предметів, і вона нормально себе почуває. А що відбувається далі? Дитина росте: в неї з’являються іграшки, книжки, комп’ютери, гроші. А далі за ці гроші вона може придбати джинси. І вона купує не одні джинси, а кожної весни по п’ять пар різних кольорів». Ми обростаємо предметами, резюмує Ксенія.

Але чи збільшення кількості предметів підвищує наш рівень життя? На думку філософа, це сумнівно: «Чи робить мене щасливішою більша кількість предметів? Це більша кількість нових  прив’язаностей. З’являється ланцюжок:  Я — відчуття — предмет. Не мої відчуття керують предметом, а предмет керує моїми відчуттями». Письменниця вважає, що варто відмовитися від ринкових ідеологій і повернутися до відчуттів. Ксенія Дмитренко пропонує новий погляд на літературу як на окрему реальність, де ми можемо мати виміри дуже своєрідного досвіду.  І цей досвід можемо пов’язати з уявою, відчуттями, концепціями, пам’яттю.

«Навіщо ви створили ще один предмет? — запитує письменницю допитливий слухач презентації. — Адже ця книжка також предмет». «Його створила не я, а машина, — відповідає Ксенія, не розгубившись. — Я пропоную цю книжку не сприймати як предмет». 

АВТОСТОП ТА ЕСТЕТИЧНА РЕФЛЕКСІЯ

«Я просто переїхала з великого міста в маленьке, — пояснює письменниця й показує свої  «Автосенси». — Ця книжка присвячена автостопу». Але дуже дивному — щоденному автостопу між Борисполем та Києвом. Як розповідає авторка,  у цьому містечку, яке всі знають через аеропорт, склалася дуже цікава самоорганізована система. Багато людей обирають не черги на переповнені маршрутки, а автостоп.  Через Бориспіль проходить траса, тому там дуже великий потік машин. «Сенс в тому, що наразі всі ці автівки перетворилися на засіб масового пересування для жителів Борисполя, — каже Ксенія.  — Коли я дізналася про це явище, також приєдналася до такої самоорганізації. І почала сідати в ці приватні автівки». Процес письменниці настільки сподобався, що вона вирішила про це написати. Хоча зізнається — в цьому експерименті були як плюси, так і мінуси. З того часу, як авторка написала свій твір, минуло вже більше п’яти років. Ідею Ксенія  обдумувала два місяці, а писала — сім. Друком книжка вийшла лише минулоріч, у видавництві «Ніка-центр».

Важливо, що авторка пише не про саме явище, а про свій досвід переживання цього явища. Тому книжка називається не «Автостоп», а «Автосенси».  Частка «авто» ще означає «само». Отже, насамперед йдеться про саморефлексію та самоаналіз. «Часто переживання під час автостопу  були досить граничними, — зізнається Ксенія. — На цій трасі відбувається багато аварій. Щодня ви не знаєте, чим це може завершитися, потрапляєте на межу між життям і смертю. У книжці багато написано про відчуття смерті, страх, кохання, втрату сенсу, про певну спільність та солідарність між людьми, яка проявляється в цій  ситуації. Вона — часто безвихідна».

Виникає питання: чому люди зупиняються? Ксенія каже, не через меркантильні причини.  А через бажання допомогти: «Я думала про життя в нашій країні й про те, що так воно  складається — дуже самоорганізаційно. Після розвалу Радянського Союзу державна система розпалася, і почало виникати щось нове. Але що воно таке — поки нікому не відомо». 

Цікаво, що самі «Автосенси» (які авторка називає повістю) — це лише один із творів у цій книжці. Є ще три оповідання, вже більш сюжетні. «Автосенси» — це низка досить естетичних рефлексій, — говорить філософ. Метафоричні описи певних ситуацій і рефлексії на тему історії, соціальних і політичних ландшафтів».  Як пояснила Ксенія Дмитренко, естетична рефлексія — це коли ви починаєте бачити щось крізь мистецтво: «Часто в мене виникають алюзії на певні мистецькі твори. Це, наприклад, американський експресіонізм, Джексон Поллок. Або Роберт Смітсон — засновник американського ленд-арту».

Цікаво, що саме траса Київ — Бориспіль пов’язана з трагічними подіями — смертями діячів, які були віддані ідеї української незалежності. Саме на цій трасі загинув В’ячеслав Чорновіл. Під час нещодавніх подій саме на цій трасі відбувся напад на Тетяну Чорновіл. А пригадуєте, де трапилась аварія, в яку потрапила героїня «Музею покинутих секретів» Оксани Забужко?