Феномен Львівського дебат-клубу

Два роки тому, коли ми започатковували Дискусійний клуб, ставили перед собою певну мету, проте час диктував свої вимоги: змінювалися учасники клубу, запити студентів, та й загалом українські політико-соціальні декорації. Проте кожен процес має результати, а кожен засів — стратегію майбутнього врожаю.

Першопочатково Дискусійний клуб факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка містив у собі ідею підвищення професійних стандартів. Після участі у Літній школі журналістики газети «День» я багато міркувала над моделлю нашої класичної освіти, зокрема на факультетах журналістики. На власному прикладі, а також у розмові з колегами, переконалася, що стандартний лекційний монолог в академічних аудиторіях не завжди корисний, оскільки на практиці студенти-журналісти інколи не вміють правильно сформулювати запитання чи навіть банально висловити свою позицію. Після Києва повернулась до Львова з думкою, що треба шукати вихід і якось змінювати ситуацію. Тоді ми поговорили з Олесею Яремчук, й вона почала розробляти стратегію і модель клубу. Олеся запропонувала кожного місяця визначати тему й працювати у чотирьох вимірах: читати журналістські матеріали (ДК-Читай), переглядати й аналізувати відео із теми (ДК-Дивись), запрошувати в аудиторію компетентну людину з теми (ДК-Розмова), підсумовувати тему дебатами (ДК-Дебати). Проте цього нам було замало, тому ми додатково почали читати та аналізувати думки публіцистів із книжкових серій «Дня» — «Бронебійна публіцистика» та «Підривна література». Наразі студенти вже опрацювали тексти Олега Ольжича, Івана Франка, Івана Багряного, Миколи Костомарова, Миколи Хвильового, Василя Стуса, Джеймса Мейса, Юрія Шевельова, Степана Бандери, Митрополита Андрея Шептицького, Єжи Гедройця, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, В’ячеслава Шептицького, Петра Григоренка. На черзі — публіцистика Андрія Сахарова, Михайла Грушевського та інших.

Нам було недостатньо читати ці тексти у внутрішньому середовищі, тому ми долучали і долучаємо до цього процесу колег із інших факультетів, а минулої весни — мали спільне засідання із студентами Острозької академії. На представленні фотовиставки «Дня» у Львові Лариса Івшина наголосила, що системне читання й мислення творить абсолютно новий і якісний рівень спілкування, адже тоді люди утворюють концентроване мисляче коло; окрім того, жодна влада не забороняла людям займатись самоосвітою.

Тому Дискусійний клуб розширив сферу своїх пріоритетів — тепер важливо не тільки покращувати професійні стандарти, а й творити мислячу активну групу, яка у майбутньому буде осердям нової еліти. Сьогодні в клубі майже десяток постійних учасників, проте цього вже достатньо для формування небайдужої критичної маси у суспільстві. Я пам’ятаю знайомство з кожним із дискусійників, їхній старт і порівнюю з теперішнім рівнем розвитку. Не хочу, щоб це звучало надто пафосно, проте інколи надмірна скромність таки заважає українцям. Звичайно, кожному з нас потрібно ще багато розвиватись, проте важливо зосередитись на досягненнях. Під час трагічних подій, які переживала країна, багато з учасників клубу були у прес-службі львівського Євромайдану, писали блоги, звіти, фоторепортажі, перебували на передовій у Києві, були учасниками місцевої самооборони, тобто у критичний момент представили свою активну громадянську позицію, їхні думки, висловлені під час засідань, не відрізнялися від дій. І це досягнення, мабуть, найважливіше, бо важливо не лише бути інтелектуально наснаженим, а й використати свій досвід на благо держави і розвитку суспільства!

«ТАКІ ДИСКУСІЙНІ КЛУБИ ПОТРІБНІ ПРИ КОЖНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ»

Ярослав НАЗАР, координатор Дискусійного клубу:

— Під час наших зустрічей ми обговорюємо різноманітні речі й завжди є сторони з різними поглядами, але тому ми й Дискусійний клуб, бо вміємо змішувати протилежності і генерувати цілком нові ідеї. Звісно, що такий проект потрібно розвивати, та є одне «але» — проект тримається на власній ініціативі й бажанні пізнавати. Ніхто нас не фондує, ми на самозабезпеченні. Теми для обговорень вибираємо спільно, разом вирішуємо, що обговорюватимемо, що є на часі для обговорення. Завдяки цьому, особисто я значно розширив свій світогляд, подивився під іншим кутом на безліч речей. Такі Дискусійні клуби потрібні при кожному університеті, бо це — і самоосвіта, і розширення світогляду, і здобуття досвіду у дебатуванні, і покращання ораторських навичок та ще безліч інших потрібних речей. Мабуть, найбільшою мрією на цей час була б спільна зустріч між Дискусійними клубами, скажімо, Львова і Луганська чи Львова і Сімферополя. Гадаю, що цією спільною зустріччю ми б показали, що у нас набагато більше спільного, ніж думають у великій політиці «української верхівки».