Зосереджуватись на створенні, а не на руйнації

Ярослав ТЕРЕШКО, програміст:

— За ці місяці багато чого відбулось: як приємного, так і жахливого. Назву два періоди Майдану — до початку березня 2014-го і з березня — до теперішніх днів. Взимку ми побачили єднання громадян України, для яких стали неважливими національність чи віросповідання, оскільки всі об’єднались під спільною ідеєю — кращого майбутнього. Разом вдалось скинути колишній режим і почати змінювати країну на краще, однак це вдалось зробити страшною ціною. А коли перемога вже виднілась, то почалось вторгнення. Страшно розуміти, що й досі є люди, для яких всього цього ніби не було: загиблих людей, скалічених тіл і зламаних доль. Для них тепер ситуація виглядає так: «Це ви у всьому винні!», «росіяни на нас напали, бо ви виходили на майдани. Краще б сиділи вдома і працювали»...

Під час вторгнення багато чого змінилось, з’явились нові методи боротьби з новим ідейним ворогом. Хоча відомо, що за старим ворогом стояв ворог теперішній, а отже це один і той же ворог. Люди ще більше згуртувались, ще більше прихильників українського прокинулись і почали діяти. Багато хто розривається між боротьбою та домашніми справами. Перше головніше, але й друге не закинеш, бо ніхто за тебе не перекопає город, не догляне за дітьми. За дітей страшно найбільше, бо не стільки боїшся загинути, скільки залишити їх сиротами. Та й банальні речі можуть засмутити. Наприклад, зростання ціни на газ. І розумієш, що це вимушений крок у теперішніх економічних умовах, та позитиву від цього не більшає.

Хоч самооборона радує, особливо в Херсоні. Думаю, що саме вони та робота силовиків є причиною того, що ми займаємось більш-менш мирними справами, а не сидимо в окопах з автоматами. Ось так і розриваєшся між побутом і боротьбою. Ми побачили створення ще міцнішої української нації, яка бореться за свою перемогу. Але ми втрачаємо багато чудових людей, тому ніколи не забудемо, якою ціною дається ця перемога.

Василь ПІДДУБНЯК, журналіст, поет:

— Кожен день починаю з новин на радіо. Події, які сьогодні відбуваються в Україні, не можуть не хвилювати. Напруга відчувається на вулицях, у громадському транспорті. Є неприємне відчуття, що ситуацію часто нагнітають центральні канали. Ми бачимо забагато негативу. Разом з тим, я думаю, що не варто зациклюватися на війні. У світі є чимало прекрасних речей, які можуть підняти настрій. Особливу увагу треба звернути на природу, вона підказує багато життєствердних моментів. Зараз — весна. Навколо все квітує і зеленіє. Давайте озиратися і придивлятися до цієї краси. Для херсонців, до речі, дуже корисно побувати в ці дні на дачах. У багатьох людей будиночки знаходяться над річкою, є присадибні ділянки. Можна активно відпочити, відволіктися і попрацювати з користю — посадити овочі, квіти. Можна поїхати в ліс. Не обов’язково, щоб смажити шашлики, а просто послухати землю, послухати весну. Цікаво подорожувати новими місцями. Сьогодні треба зосереджуватися на тих речах, які символізують творіння, а не руйнацію. Навіть для тих, хто залишився в місті, є чимало джерел позитиву. Пройтися біля РАГСу, подивитися на усміхнені обличчя молодят чи замовити екскурсію по Дніпру, щоб побачити особливий світ наших плавнів. Неподалік Херсона є унікальна Олешківська пустеля. Там — теж своєрідна природа, боротьба рослин і тварин за життя на розпечених пісках... А сам херсонський степ! Можна сказати, що там нічого немає, пустка, але це тільки якщо бути неуважним.

Сергій ЧУДИНОВИЧ, священик, настоятель Свято-покровського храму:

— За правління Януковича всі служби міста перевіряли мій храм. Почалися суди, проблеми з землею. Обленерго з якогось дива терміново захотілося поміняти лічильник — звичайно, за наш кошт. Податкова й виконавча служба телефонували постійно і щось вимагали. Коли Янукович втік — церква виграла суд. Податкова й виконавча служби забули наш номер телефона. Інспектори обленерго та ДСНС заходять до мого кабінету лишень для того, щоб чемно привітатися. На храмі висять державні прапори. Всі до цього схвально ставляться. Я став капеланом. Хочу відпочити. Практично перестав дивитися телевізор. Оприлюднив гасло «Смерть российским оккупантам». Херсон — це Україна.

Олена КАЛАШНИК, громадська активістка:

— Так швидко в цьому році летить час. Здається, ще вчора була зима. Зима, яка нас змінила. Це була Революція Гідності. І головним її надбанням стала зміна свідомості. Ми стали розуміти, що стабільність — це не дуже добре, бо коли стабільно погано живеться, щось треба змінювати. Головне — багато хто з нас «задавив у собі раба». Ми розуміємо, що за нас в країні ніхто нічого не змінить. І якщо ти хочеш — почни зміни з себе. За цей час відбулось багато жахливих подій. Зараз почалось вторгнення Росії. Але ж є і позитивні моменти. Путін не просто об’єднав проти себе людей, а дав сильний поштовх до сплеску патріотизму в Україні. Як змінився мій рідний Херсон! Пасивне тихе місто замайоріло українською символікою: прапорці на автомобілях, велосипедах, вітринах, дахах, балконах... В мене душа радіє, коли бачу автомобіль з прикріпленим прапорцем. От за ці емоції намагаюсь триматись. Бо дуже невтішні новини останніх днів пригнічують. І це зовсім поруч. І мене, як дівчину, це лякає. Бо я не можу взяти зброю в руки. Навіть вдарити людину не змогла б. Але добре, що в нашій країні є справжні чоловіки, патріоти, які зможуть нас захистити. А ми, жінки, зі свого боку забезпечимо їм надійний тил. Що б там не було, тримаймося за позитивні емоції, бо від нашого настрою залежить майбутнє країни. В серці є сильне переконання, що все налагодиться. «Все буде добре». Мені сказав Вакарчук.

Олександр САВИЧ, приватний підприємець:

— Якось почув думку: «Україні її незалежність дісталася занадто легко, ми за неї не боролися, і класична для європейських країн війна за незалежність ще попереду!» Ось ця думка і засіла в моїй свідомості щодо останніх подій в Україні. Вже лунають зойки політично байдужих співвітчизників, мовляв: «хай краще був би Янукович, і все це не починалося — хоч якийсь спокій, але був!». Я не розділяю ці верески, адже судячи з подій у Криму, Москва готувалася до нападу роками. І байдуже, що тут був би відносний спокій, події би розгорталися своїм ходом.

Мене особисто події в Криму зачепили дуже боляче: я мав там 4 сувенірні магазини, котрі працювали у курортний сезон. Якщо у минулому мирному сезоні я ледве зводив кінці з кінцями, то у цьому навіть не уявляю, кому там потрібні ті сувеніри. Не секрет що 70% відпочивальників у Криму були українці. Зараз сунутися в Крим — як мінімум зіпсувати собі відпустку. Боляче за свої зусилля та гроші, котрі витрачалися з розрахунку не на один рік: купляв зручне торгове обладнання, рекламні лайтбокси, навіть меблі сам робив. Все це залишилося в Євпаторії, Феодосії, Судаку, Коктебелі. Продати майже нереально, бо нікому не потрібно, з такими розрахунками на сезон. З березня припинив діяльність як ФОП. «Погулявши» по сайтах з пошуку роботи — зробив невтішні висновки. На фоні цього негативу можу лише підкреслити хвилю патріотизму співгромадян, котрі одним ранком прокинулися у новій країні, яку точно вже ідентифікують як свою, рідну. Будемо сподіватися, що цей жах мине, і на нашій землі буде мир і розквіт, адже за це люди і боролися, виходячи на майдани.