«Ремінісценції»

Експозиція з картин лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, народного художника України, академіка Академії мистецтв України Любомира Мирославовича Медведя має назву «Ремінісценції», й автор вважає її  більшою мірою проектом, ніж виставкою, позаяк картини складають певну смислову і формо-пластичну цілісність на тему перипетій, проблем чи іпостасей Блудного Сина.

«Зрозуміло, що експоновані полотна – не ілюстрація євангельської притчі, лише навіяні нею образи, ремінісценції, асоціації, дилеми, гротески і т. ін. У цьому значенні проект – швидше етична, ніж естетична програма. Зрештою, може, і навпаки: спочатку програма естетична, а вже потім – етична, – розмірковує автор. – Так це чи не так, важливо інше: мене постійно вражає ефект своєрідно завислого кадру, де важко визначити – «від» чи «до» Отчого порога прямує невгамовний Блудний Син у конкретному моменті, конкретному пункті місцеперебування, на тому й іншому перетині, роздоріжжі чи апогеї зависання… Можливо, не вистачає кінетичного фактора, фактора руху. Та якби рух на картині відбувся, він не прояснив би відповіді, лише обтяжив би запитання… Та неважливий і цей аспект. Важливо те, що Отець, як завжди, терпеливий».

В цілому проект складається з 37 картин включно із трьома диптихами та триптихом. У львівській «Ремінісценції» публіці представлять 13 полотен.

«Однак цифри теж не містять у собі нічого суттєвого, – наголошує Любомир Мирославович. – Суттєво те, що проект не завершений, а дійство триває. Моє оправдання мистецтва базується на тому, що естетичне хвилювання кожного з нас спричинене захованим на дні нашої свідомості відчуттям вини: або за втрачений рай, або за образу на Бога... Предмет, здатний здійняти спогад із дна, називається твором мистецтва. Все інше – цехове виробництво між шуму, грюкоту, снопів іскор, або вогнів феєрверку».

КОМЕНТАР

Роман ЯЦІВ, історик мистецтва, професор мистецтвознавства, проректор Львівської національної академії мистецтв:

– Любомир Медвідь – одна з найцікавіших постатей українського мистецтва не лише останнього десятиліття. Фактично від 1960-х років  він вміє дивувати наше мистецьке середовище сміливими ідеями, які виходять поза рамки розуміння, що таке мистецька школа, тому що він наснажений інтелектуальним досвідом різних європейських середовищ. Медвідь дуже начитана, ерудована людина щодо філософії – зокрема філософії екзистенціалізму, щодо літературних явищ – як Сартр, як Камю, як інші постаті, що визначали лінію розвитку філософсько-антропологічної думки…  У Медведя поступово розвивалася особлива парадигма мислення, яка втілювалася у метафоричних циклах – я би назвав їх циклами-притчами, тому що він мислить саме категоріями серійності робіт, і через цю серійність може подавати різні іпостасі цієї фундаментальної проблематики: людина, її піднесення і падіння… Кажуть інколи, що у Медведя забагато мінорності, що занадто багато тривоги, мало світла й оптимізму… Його настанова до світу є саме такою – дуже ускладненою. Він виходить із позиції християнської моралі, задумується над критичними точками, що спостерігаються у якихось культурних і цивілізаційних зсувах. Він їх фіксує, дуже тонко може це артикулювати і подати мистецькими засобами. І та виставка, що зараз у Медведя відбуватиметься, фактично є результатом плідності його роздумів над тими питаннями. Притча про Блудного Сина як, власне, його мистецька парафраза до цієї класичної християнської теми, розкривається сумарністю ускладнено метафоричних засобів, де зашифрована тематика відстоювання в людині людськості. Засоби виразності у нього максимально спрощені. Натомість напружена сама форма і загострені ті живописні елементи, які показують цю колізію, фундаментальність тої драми. Це дуже імпонує… Над тим задумуєшся… Ця виставка спонукає відповідальніше ставитися до того, що відбувається у сучасному суспільстві. Медвідь навіть отою своєю настановою громадянською випереджує ті чи інші події, заглядає наперед, застерігає від надмірностей, повертає до відповідальнішого ставлення людини до людини, людини до християнських чеснот… І ця проблематика дуже добре висвітлюється саме цією виставкою.

 «Ремінісценції» Любомира  Медведя у Національному музеї ім. Андрея Шептицького експонуватимуться до 23 червня.