У Ризі відкрився... КДБ

Скільки повинно минути часу, щоб повністю усвідомити і відрефлексувати радянське минуле країнам, які хочуть утекти від префікса «пост-»? Мабуть, для кожної країни, цей термін інший, залежно від того, наскільки вони самі готові до цього. Латвія одна з небагатьох країн, яку сьогодні назвати пострадянською країною складно, адже вона повноцінний член ЄС, і на сьогодні темпи розвитку її економіки вважаються найбільшими в Європі.

Робота зі своєю історією тут не припинялася і відбувається до сьогоднішнього дня. Велику частину досліджень проводять історики і науковці Музею окупації Латвії. Цього року під егідою Музею і проекту «Рига — культурна столиця Європи 2014» було відкрито будівлю КДБ Латвійської РСР.

Симптоматично, що будівля колишнього КДБ в Латвії, або як її називають «Наріжний будинок» (побудований ще 1912 року за проектом архітектора Олександра Ванага), розташована на перехресті вулиць Брівібас і Стабу. Брівібас — у перекладі з латиської означає «свобода». З осені 1940 року тут цієї свободи позбавляли. Щоправда, тоді ця вулиця носила ім’я Леніна.

Серед латишів ходить «анекдот» про те, що навіть із вікон підвалу (а в підвалі, як ви розумієте, цих вікон немає), можна побачити Сибір. Адже, якщо сюди хтось потрапив, то дороги назад йому не було.

До окупації радянською Росією це був звичайний будинок, мешканці якого жили звичайним життям: обідали, веселилися, виховували дітей і прали шкарпетки. Пізніше не стало ні веселощів, ні життя. Будинок віддали КДБ. Його підвали стали камерами ув’язнення, а верхні поверхи — кімнатами допитів, страху, ненависті, і. в той же час, гордості і відваги. Тут вербували «стукачів» і вбивали «невірних» (патріотів Латвії). Після розвалу СРСР працівники КДБ втекли, забравши з собою тонни документів. Тому, історики продовжують роботу з приміщеннями і архівами, які залишилися.

ДОСЛІДНИКИ Й ДОСІ ЗНАХОДЯТЬ У БУДІВЛІ СВІДЧЕННЯ ЖОРСТОКОСТІ КДБ

Шестиповерхова будівля загальною площею 8 тис. кв.м. сьогодні фактично порожня. Тут залишилося все так, як залишили чекісти: старі шпалери, столи, валізи, кухлі, портрети, мапи, люстри, червоне покриття підлоги... У колишніх камерах можна почути спогади дисидентів і родичів загиблих. Послухати лекції істориків і провідних учених, які займаються даною тематикою. А також побачити художні роботи на тему репресій і позбавлення волі (до речі, недавно тут було відкрито міжнародну виставку за участю українського художника Микити Кадана. Його роботи з циклу «Процедурна кімната» 2009—2010 р.р. можна сьогодні побачити в галереї ПінчукАртЦентр в рамках проекту «Страх і надія»).

«Цією експозицією ми вписуємо нову сторінку в історію цього будинку, якому є багато що розповісти», — зазначив історик Музею Окупації Латвії Ріхард Петерсонс на відкритті проекту.

Велике питання, що з цим будинком робити далі. На центральній галасливій вулиці, з дорогими крамницями і кав’ярнями, поряд із житловими будинками, наріжний будинок виглядає примарою, будинком з минулим, але з яким майбутнім? Навряд чи, тут хтось колись захоче відродити те  життя, яке тут було до 1940 року. А будівля довжиною майже в квартал бути порожньою довго не зможе. Тому питання про її майбутнє відкрите, його планують вирішити 2015 року. Чи залишиться тут музей, з науковим центром, освітніми програмами та художнім майданчиком, чи буде вирішено надати приміщенню абсолютно інший сенс.

ВІКНА КАМЕР ВИХОДИЛИ У ДВІР. ЗАРАЗ У ЦЬОМУ ДВОРІ — ВЕЛИЧЕЗНИЙ ПРАПОР ЛАТВІЇ

«Пригадую свою розмову з угорським письменником, лауреатом Нобелівської премії Імре Кертесом, який стверджував, що знадобилося 20 років після Голокосту, щоб з’явився роман про Голокост. Минуло сто років з початку Першої світової війни і понад 20 років після відновлення державної незалежності, щоб завдяки нашому історичному досвідові ми могли оцінити розповіді, які з’явилися в цей період, продовжувати нескінчену роботу відкриття історії і дати поштовх дискусії про те, в якій історичній точці зараз перебуває Латвія і Рига», — зазначив у одному зі своїх інтерв’ю Гінс Грубе, куратор тематичної лінії «Вулиця Свободи» програми «Рига-2014». За його словами, відкриття будинку КДБ — це величезна подія в історії Латвії. Але, насправді, не лише Латвії.

Адже цей будинок символізує добу всього (пост) радянського простору, країн Балтії, України, Білорусі, країн Кавказу, Росії.

В Україні наразі таких аналогів немає. Є в’язниця на Лонцького у Львові, є відповідні стенди в музеях історії міст, краєзнавчих музеях. Але, все це не створює такого масштабного розуміння того, що відбувалося в ті роки, скільки людей було репресовано, скільки доль покалічено, немає осмислення минулого засобами образотворчого мистецтва, музики, літератури, кіно, зібраними в одному місці.

Латвії для відкриття «Будинку КДБ» знадобилося два десятиріччя. Погодьтеся, досвід латишів заслуговує на те, щоб узяти його на озброєння.

Проект «Наріжний будинок. Справа N1914/2014» в латвійській столиці, яка цього року є культурною столицею Європи, буде відкрито для огляду до 19 жовтня.