Премію Ліндгрен здобула... Ліндгрен!
«День» побував на врученні однієї з найпрестижніших нагород у сфері дитячої літературиЦього року вперше лауреаткою премії імені Астрід Ліндгрен (Astrid Lindgren Memorial Awards) за досягнення в літературі для дітей та юнацтва стала шведська письменниця — Барбро Ліндгрен. Премія була заснована шведським урядом 2002 року в пам’ять про «маму» Карлсона та Пеппі, і стала найбільшою та однією із найпрестижніших нагород за дитячі твори в світі. Призовий фонд становить п’ять мільйонів шведських крон (близько 750 тисяч доларів). Цього тижня у Стокгольмі 77-річна Барбро Ліндгрен, авторка понад сотні книжок (багато з яких вона власноруч ілюструвала) отримала нагороду з рук кронпринцеси Вікторії.
На запрошення Шведського інституту та Посольства Швеції в Україні "Дню" вдалося взяти інтерв"ю в Барбро Ліндгрен та побувати на церемонії нагородження. Вона не дуже любить спілкуватися з журналістами і взагалі — людина не публічна, тому нам, кільком журналістам із різних країн світу, дуже пощастило. Заходимо до мальовничого готелю на березі Стокгольмської затоки, там на нас вже чекає письменниця. Барбро Ліндгрен, як і більшість шведів, добре знає англійську. Розуміє усі запитання, але воліє відповідати шведською з англійським перекладом. Поряд із нею сидить її собачка Мімі — вірний друг, і, очевидно, прототип деяких персонажів.
«БАБУСЯ, ПРО ЯКУ Я ЗАВЖДИ МРІЯВ»
Сива, висока, водночас усміхнена і серйозна письменниця найперше говорить про те, що на нагороду не очікувала. Але дуже рада їй зокрема й тому, що премія носить ім’я Астрід Ліндгрен, з якою вона була добре знайома. Попри однакові прізвища, родинних зв’язків між письменницями немає. Ще у далеких 60-х Барбро Ліндгрен відправила рукопис своєї першої повісті Астрід Ліндгрен, яка працювала редактором. І отримала від класика кілька порад: не описувати на одній сторінці занадто багато подій, обмежитися двома чи трьома головними персонажами і не вводити в дитячу книгу жарти, адресовані дорослим. «Я вирішила прислухатися — і саме це дозволило моїй першій книзі побачити світ, а мене надихнуло продовжувати писати. Цей лист я вважаю своїм єдиним «університетом» з письменницької майстерності», — розповідає авторка.
«Я знала з дитинства, що стану письменницею. Чи не з п’яти років регулярно вела щоденник — і досі продовжую це робити, — каже Барбро Ліндгрен. — Це допомагає мені пам’ятати всі деталі й почуття в конкретний момент мого життя. Я люблю перечитувати їх і повертатися у часі». Така звичка суттєво вплинула на творчість авторки: критики відзначають, що мова і роздуми дітей в книгах Барбро Ліндгрен неймовірно реалістичні, письменниця легко передає психологію дуже різних персонажів. В її творах гумор поєднується із серйозністю, книги Ліндгрен глибокі й торкають читача, незалежно від його віку. Авторка виділяє три види персонажів: людей, природу і тварин. Вони — центр її письменницьких досліджень протягом вже майже 50 років: перша книга Ліндгрен «Літо Матіаса» вийшла 1965 року.
Нині Барбро Ліндгрен пише мало. «Адже я вже стільки написала — для дітей та дорослих, прозових творів та поезії, п’єс та статей, — розповідає вона. — Був момент кілька років тому, коли я чітко відчула, що вже все сказала. Але все одно щодня я беру до рук записник і ручку (друкарських машинок чи комп’ютерів письменниця не визнає. — Авт.), щось занотовую. А згодом з’являється нова книжка». Барбро Ліндгрен мало вигадує, а радше документує те, що її оточує. «Мої персонажі — це люди, які зустрілися на моєму шляху, і навіть якщо їх більше немає, вони залишаться з нами навічно — у книжках», — розповідає вона.
На запитання «Дня» про те, як їй вдається так продуктивно працювати, письменниця відповідає: «Головне для мене — почуватися вільною. Я не даю ані собі, ані видавцям жодних обіцянок, не маю дедлайнів, просто працюю — і все. Мій час не забирає освоєння нової техніки — комп’ютерів чи смартфонів — мені вони вже не потрібні. Я не вважаю, що мушу писати щодня: все залежить від того, чи відчуваю таку потребу в конкретний момент. Дуже надихають зустрічі з читачами — приємно бачити, що твою творчість люблять. Після таких подій почуваюся повною сил та енергії творити». Тисну руку і усміхаюсь цій чудовій жінці, яка у 77 років залишається такою життєрадісною. Пані Ліндгрен поспішає на наступні зустрічі, а згодом йде готуватись до вечірньої церемонії. Хтось з журналістів каже: «Вона — бабуся, про яку я завжди мріяв».
«НОВАТОР У ВСЬОМУ»
До нас підходять директор нагороди ALMA Гелен Сігеланд та голова журі Ларрі Лемперт. Пані Сігеланд розповідає, що цього року за премію боролися 238 кандидатів з 68 країн світу. Номінантами стають не лише письменники, а й ілюстратори, оповідачі історій, а також організації та люди, які пропагують читання. 12 членів журі активно працюють впродовж року, щоб визначити найбільш достойного, і це — завжди непростий вибір. Гелен Сігеланд наполегливо запрошує українців висувати своїх кандидатів. Ларрі Лемперт — це та людина, яка дзвонить переможцю з привітаннями. «Барбро вже давно заслужила цю нагороду, — розповідає він. — У рішенні журі ми написали про те, що вона — новатор у багатьох сферах. Барбро Ліндгрен наново винайшла для нас оповідання в жанрі абсурдної прози, екзистенціальні вірші для дітей та реалістичну літературу для молоді».
І ось нарешті настав час церемонії. Увечері пробираюсь крізь чергу до Стокгольмського Концертного холу — зала заповнена вщент. Промови з приводу перемоги Барбро Ліндгрен чергуються з творчими номерами — виступами відомих шведських акторів та музикантів, фільмами про письменницю, відео, в якому діти розповідають про своє ставлення до неї. На сцені тричі з’являється Едда Магнасон — популярна шведська співачка і актриса, яка просто-таки зачарувала аудиторію піснями власного авторства під акомпанемент фортепіано. Лауреатку вітає міністр культури Швеції Лена Аделсон, наш знайомий Ларрі Лемперт, але... всі чекають на привітання від іншої людини. І ось — мить настала, на сцені — одразу дві улюблениці Швеції — кронпринцеса Вікторія і Барбро Ліндгрен. Цікаво, що кронпринцеса вирішила не виголошувати промову — вона вітає письменницю особисто, поза мікрофоном. В цей момент гості вечора одночасно піднімаються зі своїх місць — аплодисменти лунають щонайменше десять хвилин.
...Під час виступу Барбро Ліндгрен дякує і читає свого дитячого вірша — зала сміється чи не після кожного абзацу. Дитячий письменник мусить вміти жартувати, навіть пишучи на серйозні теми, — тільки тоді читач його полюбить. Саме це відчуття витало у повітрі — любов і повага — до письменниці, твори якої більша частина зали чудово знає ще з дитинства, а тепер читає вже власним дітям та онукам. Залишається лише побажати, щоб і наші видавці звернули увагу на цьогорічну лауреатку премії імені Астрід Ліндгрен, і щоб в Україні нарешті вийшов переклад її неповторних книг.