Україна – ЄС: матриця реформ

Буквально за тиждень український Президент підпише повністю Угоду про асоціацію з ЄС та всеохоплюючу та поглиблену зону вільної торгівлі. З одного боку, цей крок залишається формальністю, а з другого — виникає питання щодо ратифікації цього документа новим складом Європейського парламенту, куди увійшло багато євроскептиків. І чи буде законодавчий орган ЄС, яким матиме більші повноваження згідно з Лісабонським договором, таким же прихильним до України, як його попередній склад? З цього питання «День» розпочав розмову у представництві України при Європейському Союзі з його главою Костянтином Єлісєєвим. Нагадаємо, що його було призначено головою делегації України на переговорах з ЄС щодо укладення Угоди про асоціацію 30 листопада 2007 року, а через три роки він став представником України при Європейському Союзі та Європейській спільноті з атомної енергії.

«ВИКЛИКИ В ЄВРОПАРЛАМЕНТІ: РАТИФІКАЦІЯ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ І ЗАПРОВАДЖЕННЯ БЕЗВІЗОВОГО РЕЖИМУ»

— Результати виборів до Європарламенту були очікуваними, багато голосів набрали євроскептики, або депутати, які виступають за розвиток власних країн без врахування спільних європейських інтересів. Народна партія та соціалісти, хоча й втратили значну кількість голосів, але залишаються найбільшими фракціями у парламенті. І саме вони задаватимуть тон у Європарламенті. Щодо край правих партій, то у них не все просто, бо для формування фракції потрібно, щоб до неї входили представники з семи країн.

На жаль, до Європарламенту не пройшли деякі депутати, які виступали у підтримку інтеграції України в ЄС та за безвізовий режим з ЄС. Натомість ми будемо працювати, щоб розширювати відносини з уже обраними нашими друзями, зокрема з фракцією Зелених, лідером якої, очевидно буде Ребекка Хармс, з якою в мене вже відбулися перші контакти. Звичайно, ми будемо розбудовувати контакти з новообраними членами Європарламенту, особливо з країн, які є близькими або сусідніми для нас. Зараз іде процес формування нового керівництва органів Європарламенту, Єврокомісії, тому дуже важко передбачити подальші плани їхньої роботи, але, на мій погляд, для нас викликом буде розбудова відносин, просування двох найважливіших для нас питань у Європарламенті: ратифікації угоди про асоціацію і запровадження безвізового режиму.

— На вашу думку, з чим пов’язана така гостра боротьба довкола призначення на посаду президента Єврокомісії, на яку претендує лідер найбільшої фракції Юнкер?

— Насамперед, ця ситуація пояснюється тим, що це перші вибори після набуття чинності Лісабонського договору, згідно з яким значно підвищується роль Європарламенту і запроваджуються певні новели з розподілу посад і обрання зокрема президента Єврокомісії. Цього разу його буде обирано Європарламентом. Справді за цю посаду точиться велика боротьба, і схоже це питання вирішуватиметься в пакетному варіанті з призначенням інших керівників, зокрема президента Європарламенту, потім президента Європейської ради, мандат якого завершується 1 грудня цього року і звичайно, це стосується такої впливової посади як високий представник з питань спільної зовнішньої політики. Переговори досі тривають. І не хотів би випереджати розвиток подій, але думаю, що перші новини щодо нового президента Єврокомісії ми маємо отримати за підсумками засідання Європейської ради, яке відбудеться 26—27 червня в Бельгії.

«ПРО ГАЗОВІ ПЕРЕГОВОРИ»

— А як ви оцінюєте роль Європи у вирішенні газової суперечки між Україною та Росією щодо ціни на газ?

— Ми дуже вдячні Єврокомісії за те, що вона в особі комісара з питань енергетики пана Оттінгера вирішила відіграти роль незаангажованого арбітра у вирішенні питання перегляду умов і цінових параметрів постачання газу Україні з боку Російської Федерації. І у зв’язку з цим його роль полягає в тому, щоб забезпечити транспарентність цього процесу і усунути будь-які спроби з боку Москви звинуватити Україну в не конструктивній позиції. Станом на сьогодні поки що сторони не досягли компромісу. Натомість українська сторона навіть в останні години була готова до компромісних пропозицій, запропонованих комісаром Оттінгером.

Я вважаю, що процес переговорів буде відновлено, і першим індикатором має стати засідання газової координаційної групи, яка відбудеться 20 червня тут, у Брюсселі. Я хочу поінформувати, що делегацію України запросили для участі в цьому засіданні. На цій зустрічі відбудеться поглиблений професійний обмін думками щодо ситуації, яка склалася навколо заповнення підземних газосховищ, що робити далі в умовах припинення Росією постачання газу в Україну, як запобігти газовій кризі взимку, і що треба зробити для того, щоб ще врятувати переговорний процес.

— А як в ЄС відреагували на останні пропозиції України підключитися разом зі США модернізації української ГТС?

— Це питання є розвитком декларації від березня 2009 року щодо співпраці у модернізації ГТС України. У нас є певні пропозиції, концепції та напрацювання, які було зроблено за допомогою і за сприянням європейських експертів. Тепер головне — зараз ці напрацювання відповідним чином представити сторонам, які зацікавлені в участі. Звичайно з боку ЄС є готовність їх розглянути і навіть сприяти в розробці концепції реформи, зокрема Нафтогазу. Саме тому я не виключаю, що найближчим часом буде продовжено діалог з паном Оттінгером, а також на рівні різних експертних груп з питань енергетики, які створено в рамках діалогу Україна — ЄС.

«МИ ВДЯЧНІ ЄС ЗА ТЕ, ЩО МОЖЕМО ЗА РАХУНОК РЕВЕРСУ ОТРИМУВАТИ ГАЗ В УКРАЇНУ...»

— Днями в ЗМІ з’явилося повідомлення, що німецький уряд може заборонити продаж компанії RWE російській компанії — це позитивний сигнал?

— По-перше, я не чув такої інформації і тому не можу коментувати. Я скажу єдине, що ми вдячні ЄС за те, що ми можемо за рахунок використання реверсу з боку країн членів ЄС, передусім Польщі, Угорщини і Словаччини отримувати газ в Україну і зокрема закачувати його в підземні газові сховища. І я не заперечую, що найближчим часом у нас відкриється питання так званого великого реверсу з теорії Словаччини. Тому що зараз використовується так званий малий реверс у невеликих кількостях.

— А «Газпром» якось уже заявляв, що це незаконно. Чи є у нього спосіб тиску на прем’єра Словаччини Фіцо, який є другом «Єдиної Росії» та Путіна?

— Люди можуть дружити між собою, але в рамках ЄС визначальним фактором є не лише принципи дружби, але й цінності та юридичні підстави. А згідно з європейськими правилами, діє так званий Третій енергетичний пакет, до якого приєдналися всі країни-члени ЄС, і який, не зважаючи, хто до кого прихильний, вони мають виконувати. Яскравим прикладом того, як ЄС дбає про дотримання відповідних принципів є проект Південний потік. Нещодавно Єврокомісія започаткувала досудову процедуру попередження Болгарії щодо необхідності приведення законодавства Болгарії у відповідності до Третього енергетичного пакету. Це попередження, якщо у разі, коли болгарським урядом найближчим часом не буде вжито відповідних заходів, то заходи відповідного характеру з боку Брюсселю буде вжито щодо Болгарії. Це не є винятком, а нормальним процесом функціонування ЄС. Тобто є домовленості, є регуляції, є відповідна законодавча база, яку країни члени зобов’язані виконувати.

«БЕЗВІЗОВИЙ РЕЖИМ БУДЕ У НАС ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ МИ ВИКОНАЄМО ВІДПОВІДНІ КРИТЕРІЇ»

— Хотілося від вас почути, якою справді є перспектива запровадження безвізового режиму України з ЄС? Бо з одного боку міністр Дещиця сказав у інтерв’ю «Дню», що з початку 2015 року українці зможуть їздити в ЄС без віз, Президент Порошенко це повторив, але тут на семінарі для журналістів «Спільна візова політика» представники Єврокомісії кажуть, що рано говорити про строки запровадження безвізового режиму.

— Я завжди казав і казатиму, що безвізовий режим буде у нас лише тоді, як тільки ми виконаємо відповідні критерії. Саме тому свого часу ми наполягали на плані дій з лібералізації візового режиму, щоб прописати технічні критерії, щоб убезпечити від політизації це питання, і щоб наші досягнення оцінювали так, наскільки ми виконали ці критерії. А щодо намірів ЄС запровадити безвізовий режим, то в мене немає підстав розчаровуватися. Прикладом є зокрема сусідня Молдова, яка, до речі, пізніше за нас отримала план дій і вже має безвізовий режим. Другим фактором є те, що Україна нарешті виконала відповідні критерії, притаманні до першої фрази і буквально нині ми переходимо до імплементаційної фази безвізового режиму. Тому я не хотів би з одного боку розчаровувати українських громадян, а навпаки заохотити і наголосити, що українська дипломатія буде робити все можливе для того, щоб безвізовий режим став реальністю найближчим часом. Але це наше спільне домашні завдання, яке включає роботу не лише дипломатичних служб, а й усіх наших структур. Зокрема для мене важливим індикатором є початок випуску наших біометричних паспортів. Нагадаю, що молдавська сторона почала випускати і видавати паспорти вже три роки тому. Тому нам треба негайно це питання відновити і почати видавати біометричні паспорти. А згідно з правилами, правом на безвізові поїздки користуватимуться громадяни, які мають при собі саме біометричні паспорти.

Наразі у нас правом на безвізові поїздки користуються власники звичайних службових паспортів. Але у перспективі й дипломатичні, і службові, і звичайні паспорти мають бути біометричними звичайними паспортами. Це єдина практика ЄС, і таким чином вони забезпечують себе від підробки паспортів і від нелегальної імміграції.

— Але хотілося почути від вас якісь конкретні рамки, скільки часу потрібно на запровадження безвізового режиму? Деякі експерти кажуть — 2,5 року.

— Ми очікуємо, що наступного понеділка 23 червня Рада міністрів закордонних справ ЄС ухвалить юридичне рішення про перехід на другу фазу, і ми почнемо імплементувати законодавство, яке було ухвалено під час першої фази. Це стосується чотирьох сфер, зокрема безпеки паспортів, боротьби з нелегальною імміграцією та реадмісійної політики України, забезпечення правопорядку і безпеки в Україні, зокрема кордонів, і повага до фундаментальних прав і свобод.

— А нам тут казали, ще має бути продемонстрована ефективності боротьби з корупцією.

— Наразі ми працюємо над процесом планування і визначення місій експертів ЄС до України. Ми очікуємо, що перші місії приїдуть в Україну десь орієнтовно одразу після літніх канікул, щоб зробити оцінку нашим засобам по імплементації законодавства. М’яч знову на нашому боці, і все залежатиме, наскільки ми злагоджено і скоординовано працюватимемо в Україні, наскільки нам вдасться продемонструвати прогрес у виконанні відповідного законодавства. І тому я не казав би нині про певні часові рамки, хоча у мене є певне уявлення з цього приводу. Протягом п’яти чи більше років, відповідаючи на ці питання, я завжди всім раджу утримуватися від будь-яких часових рамок. Але, звичайно, ми маємо зробити все, щоб безвізовий режим було запроваджено вже найближчим часом.

«ПРО ВАЖЛИВІСТЬ ЯКОМОГА ШВИШЕ РАТІФІКУВАТИ УГОДУ З ЄС»

— 27 червня нарешті ми маємо повністю підписати Угоду про асоціацію. Які виклики з’являються перед нашою країною, зокрема економікою, після підписання цього документа?

— Справді, ми очікуємо, що решту частини Угоди, яка переважно стосується секторальної співпраці та Зони вільної торгівлі, буде підписано Президентом України 27 числа. І для нас дуже важливо забезпечити мінімально короткий період між датою підписання Угоди і датою її ратифікації українським парламентом. Варто нагадати, що одразу після ратифікації угоди парламентом через визначені терміни вона набирає чинності. Ми можемо її тимчасово застосовувати навіть без ратифікації офіційного тексту всіма країнами — членами ЄС.

— А хіба немає викликів для наших виробників, адже деякі з них бачать загрозу в цій Угоді й закликали навіть переглянути текст?

— Угода — це не просто шматок паперу. Це — комплексний документ, який не тільки визначає права та обов’язки двох сторін, як класична двостороння угода. Це, по суті, дорожня карта реформування Української держави відповідно до європейських стандартів. У цьому полягає її особливе не тільки економічне, а й політичне навантаження. Ясна річ, до виконання та імплементації потрібно готуватися. Я вважаю, що ми повинні негайно ухвалювати національний план з імплементації цієї Угоди, де ми маємо чітко передбачити пріоритетність імплементації тих чи інших положень. Ми маємо чітко визначити, коли і яке законодавство має бути ухвалено у Верховній Раді, які постанови чи рішення Кабміну мають бути ухваленими у пріоритетному порядку, які директиви ми можемо імплементувати одразу, а на які потрібен час. І особливо, найголовніше, обов’язково має бути розподіл праці між відповідними органами державної влади: хто за що несе відповідальність, обсяг фінансових і технічних ресурсів, які необхідні для імплементації того чи іншого рішення. Тобто саме на цих елементах має будуватись так званий план або матриця імплементації Угоди про асоціацію.

Коли ж обговорювати вигоди чи невигоди, то, гадаю, в цьому плані досить показово вчинив ЄС, який вирішив ухвалити прецедентне одностороннє рішення розпочати процес імплементації частини зони вільної торгівлі шляхом скасування експортних мит для української продукції на ринок ЄС ще до початку її підписання. Наприкінці квітня ці надані Україні автономні системи преференцій почали діяти, і вже зараз вони приносять відсутні позитивні результати для українського бізнесу. Я це відчуваю на прикладі звернень до нашої місії при ЄС від українських виробників і олійної продукції, і м’ясної продукції та курятини, які зацікавлені в подальшому нарощуванні експорту, а також у тому, щоб максимально швидко заповнити ті ніші, які залишилися в ЄС для української продукції. Зрозуміло, всі ці запропоновані ЄС новели з великим ентузіазмом сприймаються українським бізнесом, який звертається з пропозиціями, зокрема, розширити асортимент, який можна постачати на ринок ЄС. І це не може не радувати, оскільки розширення співпраці з ЄС, звісно, приносить у нашу казну певні ресурси.

«НАМ НЕ ОБІЙТИСЯ БЕЗ СТВОРЕННЯ ПОТУЖНОГО, ЕФЕКТИВНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КООРДИНУЮЧОГО ОРГАНУ»

— Деякі експерти в Україні заявляють, що зараз уряд займається імітацією євроінтеграції. А яким є ваше бачення активізації євроінтеграції, поширення її на нижчі рівні в усіх сферах?

— Абсолютно погоджуюся з тим, що для того щоб дійсно серйозно просувати європейську інтеграцію, нам не обійтись без створення потужного ефективного національного координуючого органу. І це має бути не просто якась примха європейських чиновників, а необхідність цього доводить досвід інших країн, які вже сьогодні є повноцінними членами ЄС. І нам не обійтися без відповідного координаційного механізму, об’єднання зусиль усіх органів державної влади, з контролю і, найголовніше, з чіткого поставлення завдань для імплементації Угоди про асоціацію, яка є для нас потужним центром реформ. Тому я вважаю, що це питання досить обмеженого періоду часу, кількох тижнів, щоб українська сторона остаточно визначилася щодо принципу і концепції формування національного механізму. Уже перші кроки в цьому напрямку були зроблені новим урядом України: так, було ухвалено рішення про призначення в усіх органах державної влади заступників міністрів, відповідальних за європейську інтеграцію, формується структура в секретаріаті Кабміну — урядовий орган європейської інтеграції. На мою думку, це питання також стане предметом консультацій та обговорень наступних візитів європейських керівників в Україну і наших лідерів до ЄС.

— Але в тій же Грузії є посада міністра з питань європейської інтеграції, чому б у нас не запровадити подібну посаду?

— Я скажу, що ці рішення будуть ухвалені найближчим часом. Що ж до нашої місії при ЄС, то ми вже певний період часу тому внесли відповідні пропозиції, які базувалися на ефективній практиці й досвіді ключових країн, які нещодавно приєдналися до ЄС, тобто було запозичено практику Польщі, Литви, Латвії, Естонії, певні елементи угорського досвіду. Тобто вони були скристалізовані й вилилися в наші пропозиції. Наразі вони перебувають на розгляді, але я думаю, що створення такого органу — це вимога часу, що й буде зроблено найближчим часом.

І це, до речі, буде потужним сигналом європейській стороні щодо серйозності наших намірів не імітувати, як було раніше, а дійсно реалізовувати питання і зобов’язання, які ми взяли відповідно до Угоди про асоціацію. З огляду на це варто відзначити, що ЄС своїм прикладом демонструє, як треба робити. Євросоюз пішов на унікальний крок, створивши так звану групу підтримки України у складі близько 30 експертів-професіоналів високого рівня на чолі з досить кваліфікованим і досвідченим високопосадовцем Єврокомісії Пітером Балашом, який відомий тим, що вів переговори з ключовими країнами, очолював переговорний процес по зоні вільної торгівлі. І таким чином єесівці показують, що навіть у ЄС створена структура, яка буде займатись і готова до співпраці з майбутнім координаційним органом.

«ДЛЯ УКРАЇНИ СЛУШНИМ Є ЗМІЦНЕННЯ СВОЇХ ПРЕДСТАВНИЦТВ У КЛЮЧОВИХ ТОЧКАХ ЄВРОПИ»

— Їдучи до вас, чекаючи автобус, я побачив через дорогу Дім Норвегії та Дім Мальти. Виходячи з вашого досвіду — що нам потрібно робити, щоб підняти імідж нашої країни в столиці Європи і по всій Європі, щоб Україну вважали привабливою і її хотіли приєднати до європейської сім’ї?

— Ви порушуєте досить болюче питання, яке є предметом наших дискусій упродовж багатьох років. Це питання іміджу, як краще пропагувати нашу країну. Звісно, за країну найкраще промовляють її дії та результати цих дій. Але також не менш важливою є видимість, як показати країну. На мою думку, для України слушним є зміцнення своїх представництв у ключових точках Європи, і Брюссель у цьому плані повинен бути пріоритетом. Свого часу я завжди вносив і вношу пропозиції щодо посилення рівня представленості України в Брюсселі. Нещодавно, наприклад, я вніс пропозицію відкрити представництво «Нафтогазу України» в Брюсселі, бо вважаю, що це було б своєчасне важливе рішення, зважаючи на те, що тут сконцентровані ключові представництва багатьох газових компаній Європейського Союзу, інвестиційні компанії в газовому секторі, важливі банки, які інвестують у газовий сектор. Тут є і газова група, яка займається безпосередньо енергетичною і газовою проблематикою. Тому навіть під цим кутом зору представництво наших інтересів у Брюсселі було б важливим. Але в нас, на жаль, це гальмується одним питанням — відсутністю належних фінансових ресурсів.

У березні було рішення про скорочення видатків на уряд, у тому числі на дипломатичну службу. І тому на цьому етапі було б зарано говорити про те, що ми можемо в цій ситуації щось придбати чи поліпшити.

«КОЛИ ПРОТИ НАС ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ АГРЕСІЯ, КОНЧЕ ПОТРІБНО АКТИВІЗУВАТИ РОБОТУ НА ІМІДЖЕВОМУ ФРОНТІ»

— По CNN я часто бачу рекламу різних країн. Хіба нам не треба робити щось подібне?

— Ви у мене з язика зняли те, що я вчора буквально написав у Київ. Я вважаю, що в нинішній ситуації, особливо коли ми намагаємося стабілізувати політичну й фінансову ситуацію, а також у ситуації, коли проти нас здійснюється агресія, нам конче потрібно активізувати роботу на іміджевому фронті і з огляду на це звернути увагу на конкретні пропозиції, зокрема, чому б не спробувати розмістити в ключових телевізійних ЗМІ Європи відповідний проморолик, який роз’яснюватиме ситуацію в Україні та навколо України і розкриватиме провокаційні агресивні дії, що здійснюються стосовно України. І я вважаю, що інколи це може спрацювати краще, аніж сотня повідомлень певного інформаційного агентства з цього приводу. Тим більше, що у нас уже є досвід такої роботи, який був пов’язаний, зокрема з промоцією Євро-2012. До того ж, у нас є досить висококваліфіковані фахівці в рекламній галузі, які могли б зробити досить потужний ролик такого змісту.

Крім того, я пропонував нестандартну ідею: чому б не зробити великий благодійний концерт зірок світового масштабу, тим паче, що багато з них уже висловлювалися на підтримку позиції України. Тут можна, наприклад згадати Мадонну. Отже, на мою думку, зараз можна було б організувати такий концерт. Це також виявилося б визначною подією не лише в культурному, а й політичному житті, і не тільки України, а й Європи, завдяки чому європейська громадськість мала б додаткову нагоду звернула увагу на Україну та її проблеми, потреби і становище, в якому вона опинилася.

Якщо ж обговорювати створення українського CNN, то нам треба ще попрацювати з європейськими виданнями та європейськими журналістами. Наша слабкість у тому, що, на жаль, ключові журналісти, осередок журналістського корпусу ЄС на сьогодні продовжує концентруватися саме в Москві. Тому треба ламати цю практику крок за кроком і робити все можливе, щоб Київ ставав центром активної журналістської діяльності представників європейських ЗМІ, які є найбільш незалежними. І я вважаю, що слід працювати далі в тому напрямку, що ми відкрили, скажімо, представництво «Євроньюз», яке зараз проводить роботу українською мовою. Нам варто продовжувати цю практику. Але знову-таки це питання державної політики, і цим питанням треба займатися постійно, а не епізодично. Справді, це ненормальна практика, коли часом європейські колеги намагаються судити про ситуацію в Україні на основі повідомлень, отримуваних, наприклад, із певного джерела певної країни. Звичайно, дипломатична служба активно працює над тим, щоб максимально оперативно доводити інформацію, але сьогодні, в епоху потужної інформатизації, Інтернету, соціальних мереж, найбільше виграє той, хто має найбільше переваг в отриманні інформації.