«Псковський синдром» як аргумент на користь миру

Переговори в Мінську президентів України та Росії Петра Порошенка й Володимира Путіна, попри сподівання багатьох, так і не наблизили обидві сторони до миру на сході України. Більше того, як відзначає російське видання «Коммерсант», на цьому заході обидва лідери, використовуючи російську, говорили на різних мовах, і після саміту вони ще більше віддалилися один від одного.

Про що (не) домовилися у Мінську Порошенко  і  Путін

Підтвердженням цього є заяви президентів після зустрічі віч-на-віч. Якщо Порошенко говорив про те, що головною темою переговорів було мирне врегулювання ситуації у східних регіонах України, то Путін заявив, що умови припинення вогню предметно не обговорювали. Натомість російський президент зазначив, що це внутрішня справа України, а Москва може сприяти лише створенню довіри під час цього складного переговорного процесу задля досягнення якихось домовленостей між Києвом, Донецьком і Луганськом. Інакше, ніж верхом цинізму, це не назвати. Весь світ переконався у тому, що на території України присутня російська зброя, російські найманці, а на днях у полон потрапили кадрові російські військові.

Тому залишається незрозумілим, як у ситуації недовіри між двома країнами будуть реалізуватися досягнуті, за словами Порошенка, домовленості про якомога швидше звільнення заручників та про початок консультації між прикордонниками двох держав та начальниками генштабів для забезпечення мирного процесу на Донбасі. Ще більше питань викликає домовленість про розробку на базі мирного плану «дорожньої карти», яка після проведення консультацій «тристоронньою контактною групою передбачає якомога швидший вихід на режим припинення вогню, який буде забезпечений представниками моніторингової місії ОБСЄ».

Україна двічі мала негативний досвід припинення вогню, який був чомусь одностороннім. І в результаті чого позиції терористів лише посилювалися.

Заступник головного редактора журналу The Economist, автор книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу» Едвард ЛУКАС у коментарі щодо результатів переговорів у Мінську дуже лаконічно зазначив: «Найкраща «дорожня карта» припинення вогню — це коли Росія перестане розпалювати заколот і зосередить зусилля на відновленні добросусідських відносин з Україною. Брехня і хвастощі з боку Кремля і очевидна незаконна присутність російських військ на суверенній території іншої країни навряд чи вселяють упевненість, що пан Путін думає про це».

«День» звернувся до українських та закордонних експертів із проханням прокоментувати результати переговорів і дати прогноз подальшого розвитку подій на сході України.

«ПОРОШЕНКО ДАВ ПУТІНУ НОВИЙ ШАНС ПОГРАТИСЯ У МИРОТВОРЦЯ»

 Роман ДОБРОХОТОВ, голова демократичного руху «Ми», Москва:

— Найголовніша проблема перемовин із Путіним полягає в нездатності передбачити, чи буде він дотримуватися тих обіцянок, які дає. Ми знаємо, що Путін багато всього говорив про українську кризу задовго до того, як вона почалася. Наприклад, він неодноразово говорив про те, що ніколи не вводитиме війська до Криму, ще до того, як цей півострів був окупований. Він довго говорив, що немає ніяких російських військ у так званих ДНР і ЛНР, потім вони там виявилися в неймовірній кількості. В умовах, коли Путін заперечує навіть існуючу реальність, говорити про те, що він щось говорить чесно про майбутню реальність, досить наївно.

Ці перемовини можна розглядати в тактичному сенсі, як такий хід, який допоможе понизити ескалацію напруженості. Тут важливі не конкретні пункти, за якими можна спостерігати, а важливий факт того, що в російський медіа-простір потрапляє ідея про те, що про все домовилися, і тепер буде мир. Якимсь чином Путіну треба ілюструвати, що він успішний парламентар і чогось домігся.

У Росії є велика кількість людей, які просто зомбовані. Я сподіваюся, що все-таки деяке остудження сам факт перемовин принесе і дасть можливість для України просто понизити натиск з боку російського кордону та закріпитися на діючих позиціях і надати допомогу тим властям, які вже звільнені.

Путін може скористатися цим перемир’ям, щоб знайти хороший спосіб вивести війська. Але, можливо, у нього, як і раніше, з головою не все гаразд, і може бути можливою окупація Луганської  та Донецької областей. І насправді ці перемовини Путін придумав для того, щоб зручніше було вводити війська і на деякий час затримати, зупинити Україну. Ми знаємо, що ХАМАС дуже часто так і робить. Однозначно говорити про те, що на деякий час буде охолодження конфлікту, досить наївно. Є два сценарії, і обидва вони вірогідні.

Порошенко якраз і говорить про перший сценарій, у якому Росія виглядатиме, або, принаймні, позиціонуватиме себе миротворцем. Якщо Путін виведе війська, то він може заявляти, що завдяки його прекрасним посередницьким діям йому вдалося принести мир в Україну. Далі він може говорити, що Порошенко погодився на велику федералізацію, або придумати ще якісь речі, які вдалося домогтися завдяки попередньому конфлікту.

Взагалі, придумати щось, аби зберегти обличчя, оскільки російська публіка, яка дивиться офіційні канали, досить наївна, і їй можна вішати будь-яку локшину. Інша справа, незрозуміло, чи хоче Путін виходити з конфлікту, зберігаючи обличчя.

Є висока вірогідність того, що він, як багато інших авторитарних лідерів, у певний момент переходить межу і починає втрачати контроль над своєю свідомістю, відриваючись від реальності. Це відбувалося з Гітлером, Наполеоном, із будь-яким агресивним завойовником. У якийсь момент і Гітлер, і Сталін стали вірити своїй пропаганді, яку вони самі створювали. Є ризик, що подібне сталося і з Путіним, і тоді він не захоче закінчувати конфлікт навіть із «гарним» обличчям.

Порошенку просто треба мати на увазі обидві ці можливості і поводитися, мабуть, так, як поводяться всі, хто має справу з терористами. Справді, Порошенко дав Путіну новий шанс вийти з ситуації з гарним обличчям, погратися у миротворця. Питання в тому, чи скористається він цією можливістю. Найближчими днями ми побачимо це з того, чи продовжуватиме військова техніка йти через кордон. Це єдиний критерій, за яким можна буде дізнатися про справжні наміри Путіна.

«ПУТІНУ ВАЖКО ДОСЯГНУТИ СВОЇХ ЦІЛЕЙ В УКРАЇНІ МИРНИМ ШЛЯХОМ, ТОМУ КОНФЛІКТ ТРИВАТИМЕ»

 Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ, аналітик Iнституту міжнародних відносин Варшавського університету:

— Поки що зустріч Петра Порошенка та Володимира Путіна нічого конкретного не принесла. Зараз вони говорять про новий план дій — «дорожню карту». Путін відверто заявив про те, що він думає і робитиме, якщо Угода про асоціацію між Україною та ЄС діятиме. За ситуації, яка нині у Східній Україні — люди помирають на війні — одна зустріч нічого ще не змінить.

Путін також зазначив, що конфлікт у Східній Україні — не проблема Москви — це проблема Києва, Донецька та Луганська. Москва продовжує свою політичну лінію та брехню, що цей конфлікт — виключно внутрішнє українське питання. Це дозволяє Путіну зустрічатися з Порошенком, говорити про мирне врегулювання проблеми на Сході України, тому що офіційно він не почувається учасником, актором цього конфлікту.

Санкції, які застосували США та ЄС, певним чином впливають на Росію. Те, що вона не наважилася відкрито, «офіційно» долучитися до конфлікту в Україні — результат політики Заходу.

Звичайно, для України було б краще, щоб позиції ЄС та США були жорсткішими щодо Росії. Важко сказати, якою буде в подальшому їхні позиція, особливо, якщо подивитися на політику Німеччини щодо української проблеми. Вона неоднозначна. З одного боку, у суботу Меркель була у Києві та пообіцяла 500 млн євро фінансової допомоги. З другого боку, вона надсилає сигнали і російській владі: мирне врегулювання можливе, відносини з Росією також важливі. Водночас Меркель сказала, що питання членства України в НАТО нині не розглядають. Позиція Німеччини — дуже важливий фактор.

Швидкого, мирного врегулювання конфлікту в Україні, яке б відповідало інтересам Путіна — немає. По-перше, йому потрібен ворог або проект «нової імперії», щоб мати підтримку суспільства. По-друге, йому потрібно заблокувати дорогу України до Європи. Цього можна досягнути тільки за умов конституційної реформи в Україні, федералізації (цього Україна не хоче). Або на умовах зміни влади в Україні. Цьому сценарію також немає шансів: ні до виборів, ні після них — нова Партія регіонів не стане першою політичною силою, як 2006 року, щоб змінити прозахідну орієнтацію української політики.

Путіну важко досягнути своїх цілей в Україні мирним шляхом, тому конфлікт продовжуватиметься. Те саме можна сказати і про Україну: Порошенко говорить про мир, але він добре знає, що «мир» означатиме певну капітуляцію України. Петро Порошенко розуміє, що він мусить продовжувати цей конфлікт, оскільки раніше він казав, що з терористами переговорів не буде. Річ у тім, що мовне питання їх не цікавить. Всі бачили як ці люди нищать український прапор і атакують українських патріотів в Донецьку. Цих людей не цікавить бути частиною України, і тому цей конфлікт буде дуже складно вирішити мирним шляхом...

«ЩО БІЛЬШЕ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ З УКРАЇНИ ТРУН, ТО СИЛЬНІШИЙ БУДЕ АРГУМЕНТ ДЛЯ ПУТІНА ЗУПИНИТИ ВІЙНУ»

 Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Потрібно розуміти, що в період війни можливості дипломатії вкрай обмежені, оскільки успіх визначається не на дипломатичному, а на воєнному фронті. Все залежить від дій наших військ на Донбасі. Так само і успіх російської сторони залежить від дій російських сил. Вони включають російський спецназ, тепер уже регулярні підрозділи повітрянодесантних сил і, звісно, сепаратистів, які ведуть не свою війну, а війну Росії проти України.

Успіх наших військових, які зірвали контрнаступ російської сторони на півдні Донбасу, зіпсував картину Путіну. Ми бачили, що Путін не вів себе нахабно, цинічно, брехливо, але впевнено намагався обійти тему війни на Донбасі взагалі.

Україні вдалося створити багатосторонній формат діалогу, який у перспективі стане двохстороннім каналом контакту між воюючими сторонами на рівні міністрів. Також було досягнуто угоду про повернення заручників, яких захопили російські сепаратисти.

Але це — тактичні успіхи. Про стратегічні не може бути мови, оскільки в цих умовах дипломатичними інструментами їх досягти неможливо.

Успіхом України можна назвати й намір започаткування «зони безпеки» і за сприяння Росії ввести спостерігачів ОБСЄ на кордон. Це допоможе у подальшому уникнути жертв у воєнній операції. Але питання у тому, наскільки це реально. Ми мали женевські і берлінські зустрічі, тепер — мінські... Але якщо говорити про виконання самих домовленостей, то маємо нульовий результат.

Зі свого боку Путін не взяв жодних зобов’язань щодо виконання того, на що він погодився у Мінську. Отже, це говорить про те, що домовленість про відновлення кордону і припинення вогню буде проігноровано.

Нам треба перестати думати, як зберегти обличчя Путіна. Що більше повертатиметься з України трун, то сильніший буде аргумент для Путіна зупинити війну. Що більше буде російських полонених на нашій території, то сильніші аргументи для російського суспільства, яке не буде думати про «Кримнаш» чи «нашу Новоросію» — воно буде задумуватися, якою ціною це їм може обійтися. Це буде найсильніший аргумент для російської сторони. Нехай Європа думає, як їй зберегти обличчя, а нам треба воювати і досягати перемог.

Європа погодилася на ці переговори, оскільки для них «мир понад усе», навіть якщо Україна втратить територіальну цілісність чи частину суверенітету. Головна мета для Європи — не допустити переростання російсько-української війни у глобальну, третю світову. Для цього вони хочуть, щоб Путін зберіг своє обличчя, щоб він був таким же впливовим лідером і щоб була підстава відмовитися від санкцій, який ЄС не хотів вводити три місяці і ухвалив їх лише під впливом катастрофи малайзійського Боїнга.