Спіраль мовчання по-путінськи

Цифра 84% найбільш популярна в сьогоднішній Росії. За нею все: і рівень довіри до Путіна, який фіксує «велика соціологічна трійка» (ВЦІОМ, ФОМ та Левада-центр), і підтримка санкцій, і переконаність, що події в Україні це війна США з Росією і багато що інше. Ця цифра із захопленням звучить з екранів путінського телебачення. З її сумного обговорення починають свої зустрічі противники путінського режиму, частина з яких вважає, що ця цифра відображає не стан громадської думки, а ефективність пропаганди, а інші гадають, що Путін, анексувавши Крим і розв’язавши війну в Україні, влучив у центр насолоди російського неусвідомленого, вгадав ті марення, які дрімали в товщі російської колективної душі, яка мріє про велику і жахливу імперію, якої весь світ боїться, а значить — поважає.

Вважаю, що в цих 84% перемішано багато що, включаючи й недовіру респондентів до соціологів, і розбуджені імперські комплекси. Величезний важковизначальний вклад до цієї цифри вносить «спіраль мовчання», феномен, відкритий німецьким політологом Елізабет Ноель-Нойман. Сутність його в тому, що люди, переконані (можливо помилково), що вони в меншості, приховують свою позицію, побоюючись соціальної ізоляції. Російські ЗМІ цілеспрямовано створюють у людей, які проти путінської політики взагалі і проти агресії в Україні зокрема, відчуття того, що вони ізгої, перебувають у нікчемній меншості, в гето. Їм постійно впроваджують ті безвихідні почуття, які Мандельштам висловив у своїй знаменитій епіграмі, присвяченій Сталінові: «Мы живем, под собою не чуя страны, наши речи за десять шагов не слышны». Поет, до речі, написав це 1933 року після того, як став очевидцем голоду в Криму.

Путінська пропаганда всіляко приховує те, що під коростою спіралі мовчання немає жодних 84% підтримки. Приховує ті факти, коли люди, зібравшись разом і подивившись один одному в очі, розуміють, що вони нормальні люди і їм абсолютно не потрібно воювати з сусідами та перетворюватися на країну-ізгоя з атомною дубиною.

З 4 до 7 вересня в Москві пройшов 3-й міжнародний Конгрес перекладачів художньої літератури. Конгрес широко анонсувався російською пресою як найважливіша подія в житті «русского мира». На Конгрес прибуло понад триста перекладачів із 55 країн світу. Більше половини — з Росії. Мене трохи здивувало, що настільки широко анонсований і виграшний для російської пропаганди захід украй куцо відбито в ЗМІ. «Российская газета» від 8.09 надрукувала досить мляву замітку за назвою «Прочитали Россию», в якій сказано, що спецпредставник президента з культурної співпраці Михайло Швидкой нагородив найкращих перекладачів — русистів. Полит.ру опублікувало певний «підсумковий документ», в якому літери злипалися від русофільського сиропу: «Російське бачення світу, російське розуміння душі людини та її призначення, сенсу життя та вічних загальнолюдських цінностей можуть бути всебічно осмислені і зрозумілі іншими народами». Кінець цитати. І це фактично все висвітлення форуму, який повинен був стати тріумфом російської культури та російської мови.

Причина стала ясна за декілька днів. Учасники міжнародного конгресу стали поширювати в інтернеті цей підсумковий документ, підписаний усіма без винятку 343 учасниками форуму. Ось дві фрази, які відображають позицію авторів: «Ми висловлюємо жах і біль з приводу подій на Україні і з приводу участі Росії в цих подіях — як воєнних, так і пропагандистських. Ми висловлюємо рішучий протест проти політики російського керівництва, проти військового вторгнення до України,  проти пропаганди ненависті, яка спотворює реальність і закликає людей до насильства». Це підписали всі 100% перекладачів-русистів, які брали участь у конгресі, для яких любов до російської мови і російської культури є однією з базових цінностей професії.

Для того, щоб забезпечити заповітний 84-відсотковий рейтинг, Путіну потрібно мати 100-відсоткову підтримку в керівництві ЗМІ, великого бізнесу та серед урядовців. А для цього  спіраллю мовчання потрібно періодично пускати струм страху та приниження. У тому числі і для цього було минулого тижня заарештовано одного з найбагатших людей Росії Володимира Євтушенкова. Що ж до керівників провідних пропагандистських ЗМІ, то їм днями вельми ясно вказали їхнє місце в табелі про ранги. Калігула ввів до Сенату коня. Петро садив бояр на сирі яйця. Сталін — на помідори. Путін поберіг свого собаку і продукти, зате поставив на чолі найбільшого приватного медіа-холдингу Аліну Кабаєву. Національна Медіа Група, головою ради директорів якої тепер є дівчина Аліна, повністю контролює РЕН ТБ, 5-й канал, газету «Известия», Російську службу новин, і по 25% Першого каналу та СТС. За обсягом і рівнем впливу це ніяк не менше ВДТРК та Газпром-медіа, які очолюють відповідно Олег Добродєєв і Михайло Лесін.

2008 року газета «Московский корреспондент» написала, що Путін одружується з Кабаєвою. За чотири дні ця газета зникла з лиця землі, а у її власника банкіра Олександра Лебедєва настала черга великих проблем, які не припиняються по сей день. Заступництво президента дозволило дівчині Аліне 2 роки рахуватися членом Громадської палати РФ і 7 років — депутатом Держдуми, не з’являючись при цьому ні там, ні там. Втім, позицію дівчина займала завжди правильну. 2005 року підписала лист на підтримку вироку колишнім керівникам ЮКОСа, активно виступала на підтримку закону Діми Яковлєва, що заборонив громадянам США усиновляти російських сиріт, і тим самим прирікаючи їх кого на смерть, кого на муки. Отже з ідеологічною витримкою у дівчини все гаразд.

Бояри покірно терпіли приниження від Петра. Сталінські холуї були їм раді як відстроченню від луб’янського підвалу. Римські сенатори спочатку зовні покірливо прийняли жеребця Інцитата, якого Калігула призначив їм у колеги, але потім все ж таки вбили самодура. Інцитат, щоправда, сенатором залишився. Реакція російської медійної «еліти» абсолютно передбачена. Утруться. Ніхто слова не скаже. Костянтин Львович Ернст і Арам Ашотич Габрелянов на напівзігнутих бігтимуть до нової хазяйки і підлесливо вислуховуватимуть її цінні вказівки.

На початку X століття у Ватикані було встановлено режим порнократії, коли великий вплив на владу справляли близькі подруги можновладців. Святий престол у результаті не завалився, але жити під владою таких понтифіків стало осоружно. Російський режим скоріше за все не завалиться від того, що до таких його рис як клептократія та імперський синдром додасться дещиця порнократії та фаворитизму. Просто кількість людей, яких від цього режиму вже нудить, сильно зросте. А там і спіраль мовчання розпадеться.