Революцiя гiдностi у контексті цивілізаційних прагнень України

Події, що відбувались з нашим суспільством на зламі 2013/14 років та відбуваються сьогодні, мають доленосне значення для України та українців. Це справді, як було сказано у назві фільму про Євромайдан, була «Зима, що нас змінила». І добре, що ці зміни йдуть у напрямі прощання країни зі своїм совєтським та постколоніальним минулим, нарешті подолана невизначеність двовекторності розвитку країни, виявлена європейська ідентичність українства великої України як базова і, найголовніше, рух активно йде у напрямку спільної Європи. Адже будь-яка національна модель передбачає ідентичність, місце в загальносвітових процесах і власну цивілізаційну місію, — справедливо зазначає дослідниця Олена Юрчук. Саме ці компоненти визначають ставлення до себе й позиціювання серед інших націй.

♦ Звичайно, серед сучасних українських аналітиків виникають обґрунтовані дискусії щодо самої кваліфікації подій, пов’язаних із Євромайданом. Висловлюються сумніви, чи можна їх вважати справді революцією, адже докорінної зміни форми власності, системи базових стосунків у суспільстві, правлячого режиму та еліт не відбулося. Вочевидь, це питання ще потребує серйозного наукового дослідження. Проте з повним правом можна стверджувати, що у сфері масової свідомості та морально-етичних засад життя української спільноти відбулися справді революційні зміни. «Досить, зрозумійте, нас дістало» — одне із гасел Євромайдану та лейтмотив активності громадян, проговорюваний, зокрема, на багатьох вічах того часу вказують на справді серйозний поворот у масовій свідомості українських громадян, котрим вкрай набридло жити у корумпованій, антиправовій державі, де права людини в їх загальноцивілізаційному вимірі не мали ніякого значення. Повстання народу проти свавілля влади, за свої людські права після розгону студентського Євромайдану майже одразу охрестили Революцією гідності. Вже на перших віче Євромайдану лейтмотивом народного спротиву стала ідея національної та особистісної гідності українців.

Зрештою, як стверджує Анна Коженьовська-Бігун, перекладачка книг Марії Матіос «Нація» та «Солодка Даруся» польською мовою, найбільш людське — це потреби свободи й почуття безпеки, права на щастя й вільний вибір. Герої нації/ «Нації» понад усе хочуть зберегти гідність. А «гідність не має національності, як не має її кров».

♦ Один зі знаних сучасних діячів української діаспори Аскольд Лозинський так описував події, свідком яких він був під час київського Євромайдану: «Насправді, як з’ясувалося, ця революція за людську та національну гідність. Це слово повторювалося знову і знову. Ймовірно, що для різних верств українського суспільства і, можливо, навіть індивідуума це означає щось своє. Гідність означає жити як європеєць. Це означає позбавитися від російського гноблення. Для декого це може навіть означати не бути представленим в очах світу колишнім засудженим. Слова «Зека геть!» часто звучать по цілому Майдані. Та, найголовніше, це про національну гордість. Місце мітингів, як усе місто Київ, покрите синьо-жовтими українськими прапорами. Майже кожен виступ закінчується словами «Слава Україні!» з відповіддю аудиторії «Героям Слава!» три рази».

Якщо звернутись до «Вікіпедії», гідністю означується якість людської особистості, яка відрізняє її від усіх інших живих істот. «Гідність — це поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність всякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистості. Поняття гідності вживається у законодавствах численних країн та у міжнародному праві». Філософський словник стверджує, що поняттям «гідність» «виражається уявлення про самоцінність людської особистості, її моральну рівність з усіма іншими... Розуміння Г. залежить від соціальних умов, від пануючої в дану епоху ідеології. Як форма прояву соціальної і моральної свободи поняття Г. включає в себе право людини на повагу, визнання її прав і одночасно передбачає усвідомлення нею свого обов’язку і відповідальності перед суспільством. Г. виконує важливу регулятивну функцію: у будь-якій ситуації людина мусить поводитися так, щоб не втратити власної Г.».

♦ Поняття гідності включено до базових документів існування України та до міжнародних угод. Наприклад, у Цивільному кодексі України є статті, присвячені захистові честі та гідності громадянина, зокрема ст. 201 декларує, що гідність визнано особистим немайновим благом. Декларується і право на повагу та недоторканість гідності та честі фізичних осіб. Честь та гідність кожен має право захищати у суді і вимагати відшкодування у разі доведення, що гідності та честі громадянина було завдано моральну шкоду.

У країні діють і міжнародні конвенції по захисту людської честі та гідності, ратифіковані державою. «Гідність є одним з ключових понять Конституції України (ст. 3, 21, 28, 41, 68, 105). В ній, зокрема, визнано гідність однією з «найвищих соціальних цінностей» в Україні (ст. 3), задекларовано, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21) та що «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28)».

♦ Національна гідність є похідним поняттям від поняття особистісної гідності. Отже, українська Єврореволюція може з повним правом кваліфікуватись як Революція гідності нації та її громадян, адже саме в ході цієї епохальної для української історії події висувались наступні гасла:

• ніхто не має права зазіхати на свободу і гідність особистості, бандити не будуть бити нас і наших дітей;

• ми не бидло, маємо право жити вільно на своїй землі;

• українці мають людську гідність, ми не будемо більше терпіти бандюків при владі, нацією повинні керувати кращі її представники, а не криміналітет на чолі із «Сім’єю»; в подальшому саме Євромайдан висунув вимогу люстрації чиновників як способу докорінного знищення корупційних схем у державі;

• українці — окремий народ і здатні самі навести лад у своїй державі, нам не потрібне втручання Росії;

• Україна не Росія, ми самі зробимо вибір, українці обирають свободу, а не тоталітаризм, ми обираємо Європу тощо.

Визначеність у цивілізаційному виборі українців підтвердили і вибори президента України. Символічним став той факт, що саме Петро Порошенко готував ще за правління Януковича пакет євроінтеграційних документів та заходів. Тому не лише прогнозованим, а й очікуваним були заяви П.Порошенка в інавгураційній промові про остаточне і безальтернативне повернення України до спільного дому — Європи.

♦ Усі вище наведені вимоги свідчать про акт свідомості, який відбувся якщо і не з цілою спільнотою, то принаймні з домінуючою більшістю її представників.

Не важко помітити, що гідність людини визначається системою цінностей, які вона сповідує. Зрештою, одна з класичних формул філософії стверджує, що людина значною мірою є тією системою цінностей, які вона визнає і яких дотримується. Цінності є і основою як порозуміння людей між собою, так і непорозумінь. Вочевидь це твердження пояснює і конфліктні ситуації в конкретному соціумі. Одним із завдань української революції гідності, безумовно, є і вироблення загальноукраїнського діалогу як способу порозуміння між Сходом і Заходом країни, так активно та цілеспрямовано роз’єднуваних у попередні роки деякими політичними силами як в середині країни, так і ззовні.

Для ефективного протікання процесу об’єднання Заходу та Сходу України доцільним та необхідним є створення серйозної теоретичної та практичної бази для налагодження діалогу. Подолання внутрішньо українських суперечностей, збереження цілісності України сьогодні без перебільшення варто розглядати як предмет національної самоповаги та одну з принципових умов становлення національної гідності української спільноти.

♦ Як відомо, немає нічого більш практичного, ніж гарна теорія. Саме аналітика дозволить виявити реальні на сьогодні точки зближення у ціннісних орієнтаціях населення західних та східних регіонів країни та найбільші неспівпадіння, отже, можливі причини конфронтації та конфлікту. В сучасному світі ціннісні орієнтації та установки спільнот формуються раціональним способом та свідомою роботою відповідних суспільних інститутів (школи, церкви, вузу, ЗМІ тощо, починаючи від дитсадка). Коли свідоме формування нових цінностей, наприклад, української державності, «пробуксовує», старі колоніальні цінності «совєтські» міфологізуються, частково оновлюються і заповнюють нішу у світоглядних настановах частини населення країни, як то ми і спостерігаємо на прикладі східних регіонів України. Неефективна робота української держави по розповсюдженню альтернативних ідеологій на цих територіях призвела до цілого ряду конфліктів, що сьогодні маскуються під просовєтськими (проросійськими, коли сучасна РФ сприймається як еманація СРСР) прагненнями Сходу та небажанням жити в єдиній Україні.

♦ Сьогодні стало очевидним, що система цінностей Заходу і Сходу України змінюється швидко і радикально, проявляючи тенденцію до зближення або розходження в наступних пунктах:

• цінністю для усіх жителів країни стає безпека власна та сім’ї;

• знову виходить на перший план, як у 1990-х, проблема виживання;

• утилітарні цінності домінують на Сході, натомість духовно-патріотичні — на Заході України, розходження значне, отже провокує непорозуміння і взаємозвинувачення у небажанні почути одне одного;

• мова як цінність залишається приводом для конфлікту і має значення для певних сил у суспільстві, тому вона не може бути центральним об’єднуючим пунктом роботи. На сьогодні мова — це подразнюючий фактор, який варто «заглибити» в систему ціннісних пріоритетів, а не виокремлювати її;

• український патріотизм став реальною цінністю для Заходу і Центру країни, проте не для Сходу; таким чином сьогодні це роз’єднуючий фактор. Хоча ситуація, що реально склалася в ході війни на Сході, тероризм і бандитизм досить швидко змінюють настрої частини по-сепаратистському налаштованого, або ж нейтрального населення проблемних регіонів. Варто оцінити, які є реальні механізми «патріотизації» в проукраїнському русі Сходу;

• цінності самореалізації є значимими для людей як Заходу, так і Сходу України;

• моральні цінності, зокрема і особливо, цінність людської гідності та свободи набувають сьогодні особливого значення для українців тощо.

Патріотизм як утвердження власної національної гідності набув у сучасній Україні особливого значення. Саме патріотизм став реальним практичним вираженням тієї революції свідомості, яку пережило українство в період Єврореволюції. Масовий підйом національної свідомості, що проявився насамперед у активному бажанні захищати зі зброєю в руках свою країну, засвідчив фактичне продовження революції гідності, простимульованої зимовим 2014 року Євромайданом, перехід її в іншу стадію, а саме — дієвого патріотизму.

Під дієвим патріотизмом маємо на увазі активну діяльність громадянина, спрямовану на утвердження життєздатності своєї держави, Батьківщини. Ця ідея не є сучасним винаходом. Сьогодні вона лише набуває «другого дихання». Ідея дієвого патріотизму іманентно притаманна українській інтелектуальній традиції, наприклад, творчому доробкові низки українських діячів початку ХХ століття. У програмі «Братства Тарасівців» говориться: «Ми повинні віддати усі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гніту, в якому вона зараз перебуває, і дати задля користі людськості ще одну вільну духом одиницю».

♦ У філософській притчі «Кара» (одному із останніх творів у доробку Івана Липи) письменник висловлює таку думку про українців: «Народ, що в незапам’ятні, в незнані віки міг посісти таку родючу землю, може найбагатшу в світі, той народ чогось вартий, бо не святе небо се йому дарувало, а було здобуте жорстокою боротьбою, сміливостю, одностайностю... Кожний народ, се — овоч своєї землі. Яка сила землі, така сила й народу. Народ, що за одно століття вдвічі помножується, народ, що старанно плекає в своїх надрах ґеніяльність, що береже її стихійно в своїй скарбниці до слушного часу, — той народ колись стане проводирем світа». Предметом національної гідності сучасних українців без сумніву має стати завдання втілення в життя цих сподівань великих попередників.