Невiдомий Віктор Некрасов

Автор і координатор інтернет-проекту «Київський календар» Олександр Нємець і названий син письменника Віктор Кондирєв створюють інтернет-проект «Віктор Некрасов», який максимально повно відтворюватиме простір життя і творчості творця легендарної повісті «В окопах Сталінграда» — першої правдивої повісті про минулу війну.

У символах і світлофорах новітньої історії України на її шляху до незалежності фігура Віктора Платоновича Некрасова посідає особливе місце. Київський дилетант у прозі, недавній сапер-фронтовик, він за свою сталінградську сповідь був 1947 року несподівано удостоєний Сталінської премії. Майже одразу ж був прийнятий до Спілки письменників, книга тріумфально перевидавалася, і життєві маршрути нового баталіста, а його почали навіть порівнювати з радянським Ремарком, могли б на довгі роки скластися абсолютно благополучно і благопристойно. Але лауреат, всупереч загальній нормі, чомусь не вкладався у трафарет підцензурної словесності. Хоча вища винагорода Москви відкривала перед ним упродовж певних, не дуже довгих термінів простір публікації. Услід за солдатською сагою вийшли й інші талановиті речі, знову ж таки з відтінком вільнодумства. Сигнал нищівній критиці, після об’єктивного опису В. Некрасовим своєї подорожі за океан, відкрив наклеп «Турист з тростиною», надрукований без підпису у «Вістях» 1963 року. Замовлення виконав обдарований журналіст-міжнародник. Це був перший сигнал розгрому. Надалі пригадали Віктору Платоновичу і участь у мітингу до 25-річчя трагедії Бабиного Яру, і зустрічі з Андрієм Сахаровим, і підтримку поборників демократизації України Івана Дзюби, Івана Світличного, Леоніда Плюща. Бійця, прийнятого в партію в розпал битв на Волзі, зі «святих лав», за вказівкою зверху, виключили. Мало того що він підтримував «сіонізм», бунтівний письменник ще «грав на руку «українським буржуазним націоналістам». Героя і страстотерпця 1974 року було насильницьки виштовхнуто в еміграцію, потім за безсторонню думку про навкололітературний опус Л.І. Брежнєва «Мала земля» позбавлений, спеціальним Указом, радянського громадянства. На чужині Віктор Некрасов провів більше десяти років, помер у Парижі на початку горбачовської відлиги на Батьківщині, коли його ім’я після довгих замовчувань за день до відходу знову прозвучало вдома. За кордоном перо його не вичерпалося і не випало, писав Некрасов багато, як завжди живо й цікаво, виступав на радіо. Частина цих сторінок після реанімації імені прийшла на Батьківщину, але більшість нарисів, дописів, есе сталінградського літописця, який змальовував і колишні болі й інший світ, при непорушності колишніх ідеалів, перебуває, як кажуть, у розпилі. Та й написане і частково опубліковане на Батьківщині належить нині до раритетів. Тим часом життя і доля лицаря правди і справедливості в панорамі його творчих набутків і відторгнень — неповторне явище XX століття.

— Задум зібрати воєдино в електронній версії некрасовську спадщину, — розповідає Олександр НЄМЕЦЬ, — виник у просторі мого заочного знайомства і листування електронною поштою з Віктором Леонідовичем Кондирєвим, багаторічним супутником, помічником і, можна сказати, ангелом-охоронцем Віктора Платоновича в дні зарубіжжя. Некрасовський архів В. Кондирєв систематизував, все ретельно зберігається. І на пропозицію створити віртуальний, але при сучасній техніці фактично енциклопедичний Некрасовський літопис мій співрозмовник, не роздумуючи, не ставлячи жодних матеріальних умов, без коливань погодився. Для дослідників і шанувальників творчості і поглядів В. Некрасова запуск проекту відбудеться наприкінці нинішнього року.

— Як же у загальних рисах він виглядає в його первинних тематичних контурах?

— Поки це дійсно лише основні крокви, проте фундаментальні розділи, їх два десятки, визначені і більше половини підготовлено. Перш за все, це розділ з понад 130 творів письменника, опублікованих і неопублікованих, відомих і невідомих. Не менш значимий розділ, що містить понад 400 некрасовських фотографій в різні періоди, образи його рідних і друзів, спільні фото, наприклад, з І. Соколовим-Микитовим, О. Твардовським, Б. Окуджавою, Г. Шпаліковим, С. Довлатовим, А. Вознесенським, О. Галичем, А. Синявським, З. Гердтом, Ю. Кімом і багатьма іншими відомими діячами літератури, мистецтва, науки. Зовсім недавно Віктор Леонідович прислав декілька світлин, де збережені К. Паустовський с В. Некрасовим. З люб’язної згоди їхнього хранителя копії світлин я маю намір передати в дар новому Київському музею Костянтина Паустовського на вулиці Михайла Коцюбинського. На звороті однієї з фотографій рукою К. Паустовського написано: «До зустрічі в Толедо!»

Особлива лінія в житті Віктора Некрасова — дружба і кохання з Галиною Базій, яка стала його дружиною. Він познайомився з нею в театрі в Ростові-на-Дону. Посилав їй з війни листівки, а потім подарував свою фронтову фотографію. Зрозуміло, багато паризьких світлин відтворюють їхній подальший родинний союз.

Є чимало малюнків і дружніх шаржів руки Віктора Платоновича, адже він був професійним архітектором. Приголомшує і захоплює, чимось нагадуючи за різноманіттям адресатів чеховський епістолярій, його широке листування з рідними і знайомими. Воно починається з фронтових листів мамі, лікареві Зінаїді Миколаївні Некрасовій, з якою син зворушливо і шанобливо був завжди близький. Украй цікаві й автографи, наприклад, А.В. Луначарського на брошурі «Про антисемітизм», подарованій юному Віктору Некрасову в 30-х роках. Але листи інколи і безсторонні. Так, збереглося листування з психіатром А.В. Снєжнєвським після його газетної публікації, що деякі інакодумці — психічно хворі особи, отже їхня госпіталізація до відповідних лікувальних установ відбувалася тільки як медичний захід. Письменник-правдошукач дав на ці фальшиві філіппіки відповідь, і відомий учений, намагаючись виправдатися, був змушений йому відповісти.
ВІКТОР НЕКРАСОВ. МАЛІЇВКА, 1959 — 1960 рр. / ФОТО НАДАНО ВІКТОРОМ КОНДИРЄВИМ

— Великий розділ складуть спогади про В. Некрасова, — продовжує О. НЄМЕЦЬ. — Доки їх більше дев’яноста. Зрозуміло, їхній пошук і відтворення, в чому мені дуже допомагає Публічна бібліотека ім. Лесі Українки і Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського НАН України, досить копітка праця.

Вдивляючись у цю фактично грандіозну панораму, багато чого неначе знову відкриваєш. Ця, наприклад, надана Віктором Леонідовичем документальна повість «Дороги несповідимі» кіноактора Юрія Соловйова, який зіграв у кінофільмі «Солдати», за некрасовським сценарієм, роль його ординарця і бойового побратима Валеги.

Юрій Соловйов і Віктор Некрасов після виходу фільму на екран їздили на Алтай у гості до Михайла Івановича Волегова, інакше кажучи, Валеги. Повість містить і декілька світлин, що зберегли ці зустрічі, а Віктор Кондирєв зі свого фотоархіву також надав фотознімки з цієї теми.

Сидимо з Олександром Васильовичем перед ноутбуком. Миготять кадри і назви. Раптом мою увагу привертає видання «Архiтектор В.Г. Заболотний» (1947 р.), у співавторстві В. Некрасова і П. Гасовського, українською мовою.

— Що ж, Віктор Некрасов, київський старожил, зрозуміло, добре володів українською мовою. А історія книжки така, — пояснює Олександр Васильович. — В. Некрасов, демобілізований капітан, інвалід війни, колишній випускник будівельного інституту за архітектурним профілем і актор (він і на фронт пішов добровільно, відмовившись у Ростові-на-Дону від акторської броні), з 1946 року працював у газеті «Радянське мистецтво» завідувачем відділу образотворчого мистецтва. Власне, в кімнатах редакції була частково дана путівка в життя «Окопам», з їхньою первинною назвою «На краю землі». Зрозуміло, що написати українською мовою про знаменитого архітектора, який заклав будівлю Верховної Ради, інші монументальні столичні об’єкти, виглядало для Віктора Платоновича закономірним і логічним.

З ВІКТОРОМ КОНДИРЄВИМ. ВАНВ, ЛЮТИЙ 1982 р. / ФОТО М. КОНДИРЄВОЇ

«Іван Дзюба, яким я його знаю»... Цей нарис, де постає разом з іншими привабливими рисами і безтрепетна мужність видатного українського літератора в години і хвилини під час подій, що відбувалися в периметрі Бабиного Яру у вересні 1966 року, Віктор Платонович написав 1974-го в Києві, але, зі зрозумілих причин, не міг його опублікувати. Сторінки знайшлися в архіві В Кондирєва, і вже у наші дні письменник Г. Кіпніс опублікував хвилюючий нарис у «Правді України»...

У фотоальбомі сайту є світлини Григорія Кіпніса і Віктора Некрасова разом, вони тісно і сердечно дружили. Але ось іще фото, про яке особливо хочеться згадати, Григорій Йосифович і дружина французького посла в Києві, на Байковому кладовищі, біля могили бабусі, тітки і мами вічного сталінградця і киянина. Віктор Платонович сумував за Батьківщиною, і ностальгія особливо виразно і щемно охоплювала його, коли наближалося 9 травня. Так, він вигадав у паризьку свою пору «Оповідання у дусі соціалістичного реалізму», де змонтував на чужині уявну зустріч з Валегою. Це оповідання також представлене на сайті.

Віктора Некрасова інші борзописці  і донощики кваліфікували як «заклятого антисовєтчика». А насправді багато його творів патріотичні, без будь-якого сюсюкання... Зокрема нариси сороково-п’ятдесятих років «Солдати», «У Сталінграді», «У Берліні», «Роздуми про Хрещатик». Про що вони?

«Солдати» були опубліковані в «Комсомольській правді» до дня Перемоги 1947 року. В. Некрасов пише про солдатів Тіунова і Степанова, які перебували у сталінградські дні в його армійському підпорядкуванні, про їхній тихий героїзм. Це неначе прелюдія до знаменитих розповідей «Рядовий Лютіков» і «Вася Конаков».

«У Берліні» (про чотири зони його окупації) й «У Сталінграді» (враження 1950 років) були надруковані В. Некрасовим як спецкором в «Літературній газеті». Дуже цікаві для киян опубліковані в «Літературці» рядки про забудову головної київської артерії «Роздуми про Хрещатик». Знаменно, що автор представив своє бачення панорами нинішнього Майдану Незалежності і площі довкола Бессарабки. Якби думка письменника-архітектора була врахована, ці простори виглядали б трохи інакше, а будівля консерваторії розміщена в іншому місці.

Вчитуюся в цікаву розповідь «Король у Нью-Йорку», що написана за кордоном і викликала потім, після публікації на Батьківщині, суперечливе тлумачення. Запитую у Олександра Васильовича:

— У чому тут інтрига?

— Це талановита некрасовська містифікація про відвідини радянським прем’єром Олексієм Косигіним США. Насправді, перед нами лише письменницька вигадка, але деталі настільки правдоподібні, що багато читачів були впевнені — все так і було. Така ж тканина оповідання про зустріч, описану в повісти «Саперліпопет, або Якщо б та якби та в роті росли гриби...», письменника зі Сталіним. Це знову «фентезі», але настільки реалістичне, що деякі близькі друзі письменника, зокрема Л. Копелев і Р. Орлова, зі здивуванням дізналися, що сюжет вигаданий. Але занурюючись у нього, як кажуть, не відірвешся.

І на закінчення невеликий відступ. Думка про те, аби саме автор цих рядків спробував для газети «День» зробити огляд створюваного проекту, належить Віктору Кондирєву. Свого часу він у листі тепло відгукнувся про мою книгу «Віктор Некрасов. Портрет життя». Електронною поштою прошу його прокоментувати сенс і єство ідеї. Начебто нове повернення Віктора Некрасова у наш тривожний світ...

— Ідеться, на мою думку, про задум міжнародної значущості, бо Віктор Платонович володів світовою популярністю, — відповів В. Кондирєв. — Але квінтесенція — прихід його творчих принципів і втілень вітчизняному читачеві грандіозних за темами й інтересами некрасовських образів і оцінок. Вони вчать чесності, правдивості, сміливості, принциповості, а це позиції, якщо хочете, — поза інфляцією. «Не той Некрасов»... Видатний російський поет Микола Некрасов, фактично побратим Віктору Платоновичу, закликав «Сійте розумне, добре, вічне». Відомі слова, але ж вони не застаріли. Новим своїм етичним літературним портретом Віктор Некрасов закликає земний світ все це сіяти і плекати. Без повчань і настанов, але відкритою обдарованою душею.