За ширмою Мінських домовленостей

Писати про Донбас — це вже не просто виймати кістку з горла, це витягати іржавий цвях із грудей. Як помирає надія? Спочатку у вас відбирають можливість виїхати за місто. Потім гуляти містом. Потім виходити з хати. Потім вам вимикають світло. Згодом у вас зникає зв’язок. В крані не залишається води. Сусіди підозріло дивляться на вас і все більше про щось говорять за вашою спиною. І от вже настає момент, коли стукіт в двері вашої оселі означає біду. І щоб не втратити життя, ви тікаєте зі своєї оселі, свого міста, свого краю. Але надія ще живе. Хтось за широкими столами домовляється про вашу долю, і ви гадаєте, що просто не можете до кінця збагнути, що відбувається. Аж раптом бандит, який вичавив вас із вашої землі, стає «стороною перемовин». Президент заявляє, що на вашій Батьківщині, виявляється, триває мир, а всі, що вважають інакше, ті агресивні «клоуни». Виявляється, достатньо просто офіційно не визнати реалій, і вони, мабуть, самі повинні розчинитись, а всі інші мають повірити у віртуальну реальність, створену купкою «перемовників» та офіційних осіб.

Ваше запитання одній владній особі вирізають з ефіру як неполіткоректне, адже воно стосується того, що ніякого миру насправді не існує. І тут стає зрозуміло, що хтось вас просто зрадив. Вас конкретно і разом з вами сотні тисяч ваших земляків. Хтось не вважає вас громадянином, хтось просто морочив пейси, розповідаючи про національні інтереси, при цьому переслідуючи лише інтереси власної вигоди. І цей хтось продовжує посміхатися на камеру, наче нічого не відбувається. Його посмішка, як потворне зло над могилою вашої Батьківщини, нищить ту саму надію.

Ми, звичайно, можемо кепкувати з так званих виборів на Донбасі 2 листопада, на які масово поперлися старці донбаського краю, як кепкували і з «референдуму» 11 травня. Можемо іронізувати з військових «парадів» 1 листопада на центральних площах Луганська, як це ми робили 9 травня. Але за ці майже півроку справа дійшла до того, що замість рідесеньких цівочок до дільниць Луганськом вишукувалися довжелезні черги, а замість старенького танку Т-34, який ганяли по обласному центру в травні, тепер містом проїхалися колони «Градів» та шеренги добре екіпірованих солдатів.

ФОТО РЕЙТЕР

Звичайно, луганчани вишукувалися не стільки до дільниць, скільки до рятівних соціальних карток та навезеної картоплі з капустою по 1 грн за кілограм. Треба зрозуміти — це не просто продажність, це спосіб вижити. Люди бояться голоду, бо зима наближається. І звинувачувати їх вже нема чого, бо кожен з них переконаний — їх Київ не збирався звільняти. Їх кинуто напризволяще, і сотні разів саме їх буде названо зрадниками, а не тих, хто давав накази з Києва здавати їхнє рідне місто. З них будуть глузувати, а не з тих, хто так цинічно посміхається з телеекранів. Вони ж самі хотіли ЛНР! Ми можемо скільки завгодно називати голодну бабцю совком, яка пережила літо при свисті і вибухах мін, але вона громадянка України. Вона в очі не бачила Єфремова, якому зелене світло в політику дав Леонід Кучма. Тепер голод жене її до цієї дільниці, бо там хоч дадуть поїсти. І вона принижено стоїть під пісню Віки Циганової і думає лише про одне — вижити.

Докажіть тепер світу, що Донбас хоче залишитися при Україні. Складно, бо картинка зроблена. Нехай ці вибори більш схожі на овочевий ринок під стволами автоматів, та кількість дільниць невелика, що зумовило відповідну щільність людей, але самі черги зафіксовані. Черги в Луганську, який можна було звільнити ще в серпні і не дати прогресувати цій вакханалії! Але тоді командування підозріло не давало команди, дочекавшись прибуття підкріплення бойовикам з Росії і потім фактично підставивши українських військових «під монастир». Тоді їх били в Хрящуватому і Новосвітлівці, в Станиці Луганській та на Веселій Горі. Били свіжими силами з окупованого Луганська, який злочинно (наголошую на цьому!) не звільнили перед цим. Якби ж звільнили, то не було б ніяких псевдовиборів та не було б ніяких «ЛНР» з їх цеглиноголовими «прем’єр-міністрами». Натомість ми пішли на зрадницькі Мінські умови, які й стали базою для «злиття» Донбасу. На тих перемовинах домовлялися зовсім не про мир, а про гарантії. Особисті гарантії. Хтось мав зберегти свою владу та статки за рахунок миру, якого в реальності не існувало ніколи з часу анексії Криму. «Мир» став ширмою, за якою поділили нашу країну і забезпечили індивідуальні інтереси сильних світу цього. А значить, годі звинувачувати луганських бабць — вони лише інструмент і жертва, як і ми всі.

Луганськ. 2 ЛИСТОПАДА, 2014 р. / ФОТО РЕЙТЕР

Хтось явно не хотів воювати за Донбас. Хтось проти озброєної армади кинув в жерло війни українських пасіонаріїв, патріотів, надавши їм лише стрілецьку зброю. Хтось із самого початку під словом «перемир’я» давав посили Кремлю, що готовий в обмін на певні гарантії полишити незручний регіон, але не може цього зробити відверто. Тому треба домовлятися і трішки повоювати, тим самим позбувшись небезпечного прошарку революційно налаштованих українців та розмежувати сфери впливу. Все одно Київ ніколи не впливав на Донбас. Та й взагалі за 23 роки незалежності на кого і на що впливав Київ? Київ завжди був навіть не ринком, а базаром, де певні особи непогано торгували територіями, ресурсами, посадами, національними інтересами тощо.

КИЇВ. 2 ЛИСТОПАДА, 2014 р. / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Тепер настав час Х, і рекетир світового масштабу Путін поклав нам на живіт праску. Ми, вибачте на донбаському слові, просто виявилися лохами, які замість спортзалу смалили драп, і тепер просто не можемо постояти за себе. Тепер Україна, розповідаючи про доступне вугілля з Південно-Африканської Республіки, насправді буде купувати це вугілля у бандитів. Причому за «відкати» Кремлю. Банальний рекет і грабіж в час, коли у нашого Президента успішно працюють шоколадні фабрики в Росії.

При цьому цей рекетир Путін дав чітко зрозуміти світу, що готовий битися. Його бомбардувальники Ту-95, які спроможні нести ядерну бомбу, не просто так маячать під носом у сусідніх країн. Це рекетирська фінка — не підходьте і не заважайте, бо тут моя територія і грабувати буду її я сам. І ось вже Гельмут Коль (він, як і Кучма, начебто не при справах, тому його вустами можна говорити все, що завгодно) шкодує про санкції проти Росії. І він не перший екс-канцлер Німеччини, хто так піклується про економіку Московії. До нього Гельмут Шмідт та друг Путіна Герхард Шредер так само засудили спроби економічної ізоляції РФ. Ні, світ не просто апатичний щодо України. Просто там давно зрозуміли, що Київ — несправжня столиця, тому Україна не поводиться як держава. А отже, допомагати хворому, який в передсмертну годину все одно продасть власні пігулки, щоб купити цигарок, сенсу немає. Не вірить світ у світову війну та масштабну агресію Путіна. Так само, як не вірить в нашу державність. Ми маємо волонтерів, маємо героїв і військових від Бога, але, на жаль, ми лише народжуємось як політична нація, і сусід явно не хоче нашої появи на світ. Якщо Путін не дотисне нас зараз, то світу явиться нація, яка в центрі Європи в ХХІ столітті через власну кров, бідність та зраду доведе, що є міцним і гострим кременем. А значить, рано чи пізно у нас з’явиться і адекватний Президент, і народний парламент, а не аукціон. І тоді ми станемо повноцінним гравцем. Саме тому Путін не буде зупинятися. Він буде нас душити щосили, а світ — спостерігати і шипіти санкціями для профілактики.

Чи готові ми до наступного витку агресії Путіна? Спійманий «козачок» на Луганщині повідомив, що потужне вторгнення вглиб України почнеться з 4 листопада. Є також інформація про 5 або 6 число. Дуже ґрунтовно військову ситуацію на сході описали користувачі мережі Facebook. За інформацією групи InformNapalm, яка підтверджується багатьма іншими джерелами, Росія активно нарощує військову присутність на Донбасі. Мережу облетіло відео з колонами російської техніки, що зайшла на територію України. В штабі Антитерористичного центру повідомили: «За першими підрахунками, більшість сил російської армії, які знаходились на кордоні з Україною, тобто біля ділянок, що контролюються бойовиками, увійшла на Донбас. Це тисячі солдат і сотні одиниць техніки».

Одразу після проведення всеукраїнських виборів почались атаки на українських військових у кількох напрямках. Відбувалась своєрідна розвідка боєм. Регулярні гуманітарні конвої, які фактично забезпечили підкуп виборців на «виборах» в «ЛНР» та «ДНР», почали їздити на Донбас рейсово. Бандитів вже майже місяць поступово замінюють на регулярних військових. Наразі під Луганськом стоять українські війська в Щасті та Станиці-Луганській. Щоб позбутись їх, ворог через Слов’яносербськ та Бахмутівку готує потужний наступ, а це означає, що існує загроза котлів для наших вояк у цих районах. Небезпека нападу, окрім Луганського напрямку, існує в Дебальцево, Маріуполі, Бердянську, Попасній. Це схоже на те, що Донбас після «виборів» 2 листопада стане не просто окремою територією, про вплив на яку з Києва можна вже забути остаточно, а й стане потужним плацдармом для розвитку російського наступу далі вглиб України. Всі говорять про «коридор» на Крим, який хоче прорубати Путін. Така геостратегія має й інше пояснення. Доки Путін нас буде бити, ми будемо йому платити і віддавати. Платити за газ, віддавати власні землі й ресурси. Ми будемо домовлятися з катом, як той, у кого лежить праска на пузі — стиснувши зуби і будучи готовими на все. А проведені «вибори» на Донбасі з їх широким фотофактажем стануть перед світом аргументом того, що той регіон має право виступати як окремий суб’єкт і відповідно офіційно просити допомогу у інших держав, тобто у Росії. Київ і далі не визнаватиме «ДНР», «ЛНР», їхні «референдуми» і «вибори», але все одно буде платити і розплачуватись. Платити нашими грошима і розплачуватись життями українців. Бо Київ досі ще не знає, куди він прямує, лише декларуючи напрямки. Реальні кроки в напрямку НАТО, які зроблено ще з 1990-х років, були заморожені. Питання вступу України до Північноатлантичного блоку, який міг би зараз стати гарантом нашої безпеки, не стоїть на порядку денному НАТО, бо... Київ так і не подав відповідного запиту на це. Генсек НАТО Йєнс Столтенберг нагадав, що ще 2008 року в Бухаресті було ухвалено рішення про те, що Грузія і Україна стануть членами Альянсу, але з того часу Україна так і не вирішила подати таку заяву. А навіщо? Конкретний курс означає і конкретні критерії, яким треба слідувати, а значить, зменшує люфт для торгу. Отже, за деклараціями, ми насправді плануємо залишитися в міжєвразійській щілині як одвічна жертва. Комусь, мабуть, простіше домовлятися з Кремлем, платити за наш рахунок і розплачуватись нашими життями.

«АДМІНІСТРАЦІЯ ОБАМИ МАЄ СКАСУВАТИ СВОЮ СТРАТЕГІЧНО НАЇВНУ ЗАБОРОНУ НА ПРОДАЖ ОБОРОННИХ ОЗБРОЄНЬ УКРАЇНІ»

Джон ХЕРБСТ, екс-посол США в Україні, член Американської Ради, Вашингтон:

— Вибори» в «ЛНР» і «ДНР» були фарсом. На них не було жодних авторитетних спостерігачів, та й сам процес виборів не викликав довіри. Багато «калашників». Понад те, вибори є порушенням Мінського процесу і не вважаються легітимними урядом в Україні, ЄС, ОБСЄ або ООН. Визнаючи проведення «виборів», Кремль порушує свої зобов’язання по Мінським домовленостям. Як повідомляється, цими вихідними велика колона бронетехніки зі зброєю прибула до Донецька з Росії. Є достовірні відомості, що Москва зацікавлена в тому, щоб сили «ЛНР» і «ДНР» за допомогою зброї захопили решту території Луганської та Донецькій областей.

Захід має підготувати нові галузеві санкції, якщо збройні сили «ЛНР» і «ДНР» захоплять більше території України. Адміністрація Обами має скасувати свою стратегічно наївну заборону на продаж оборонних озброєнь Україні. Завдяки такому продажу для Москви та її сурогатів буде важче захопити додаткову територію України.

«ЗУСИЛЛЯ ІЗ ДОСЯГНЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ МІНСЬКИХ ПРОТОКОЛІВ ТРИВАТИМУТЬ, НАВІТЬ ЯКЩО ВИБОРИ Є ПОРУШЕННЯМ ЦИХ ПРОТОКОЛІВ»

Сюзан СТЮАРТ, Німецький інститут з питань міжнародної політики та безпеки (SWP), Берлін:

— Я не бачу нічого такого значного, що США, ЄС або його держави-члени можуть робити щодо так званих виборів у Донбасі. Їх не буде визнано цими акторами, і зусилля по досягненню реалізації мінських протоколів триватимуть, навіть якщо вибори є порушенням цих протоколів. Я не бачу іншого способу впоратися з ситуацією, оскільки з боку Заходу було виключено будь-який вид військової інтервенції. І важко зрозуміти, як «факти, що мали місце» на Донбасі, — проведення виборів, збільшення присутності російських військ — може бути змінено в короткостроковій перспективі іншими методами. У будь-якому випадку, «Контактна група» під егідою ОБСЄ вже де-факто прийняла деяких сепаратистських представників як співрозмовників, тому малоймовірно, що ці «вибори» матимуть суттєве значення для поточних переговорних форматів. Нині, здається, ні Україна, ні Захід не зацікавлені у завершенні припинення вогню, так що будь-які радикальні дій щодо Донбасу малоймовірні, якщо не буде серйозної ескалації з боку росіян/сепаратистів.

«У ДРУГОЇ СТОРОНИ Є ПЛАН — ТАКТИКА І СТРАТЕГІЯ, А В НАС НЕМАЄ...»

Володимир ФЕСЕНКО, політолог, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Захід та Україна застерігали і навіть вимагали від Росії не визнавати псевдовиборів на Донбасі, але РФ це проігнорувала. Якщо ще на початку жовтня були підозри, що йдеться лише про самодіяльність сепаратистів та їхніх керівників, які хотіли зберегти свою владу, то тепер стало однозначно зрозуміло, що йдеться про російський сценарій. Росія до проведення «виборів» вже визнала їх та почала підтримувати. За два тижні до їхнього проведення Путін у розмові з Меркель заявив, що необхідно відновити Мінські переговори після 2 листопада. Це дає підстави передбачити, як далі розвиватимуться події. Незважаючи на тотальне невизнання цих «виборів», Росія наполягатиме, щоб нові переговори відбувалися таким чином: ОБСЄ і Україна мають напряму домовлятися про мир в цих «республіках». І після цього можливі два варіанти. Перший — улюблений план Путіна щодо створення конфедерації України з «Новоросією», щоб зберегти нас в полоні через ці самопроголошені «республіки». Другий — завдання-мінімум щодо легалізації цих «республік» через «народне волевиявлення», але наслідки цього можуть бути різні та неприємні для нас. І воєнним шляхом ми не могли зірвати ці вибори, адже ризик війни був би ще більшим.

Легалізація «республік» Донбасу — це надовго. І коли кажуть про Придністров’я, то це був би не найгірший варіант. У Придністров’ї не тривають бойові дії та є певні специфічні відносини з Молдовою. Наприклад, більше половини ВВП Придністров’я — за рахунок торгівлі з ЄС через Молдову. А наші самопроголошені «ДНР» — «ЛНР» перетворяться на закриті республіки з бандитизмом як способом існування. Придністров’я — це анклав, відірваний від Росії, а «Новоросія» — на кордоні з РФ, тому модель їхніх взаємовідносин більше нагадуватиме Абхазію чи Південну Осетію. Але це будуть зони постійної напруги та ризиків нової війни, і ці ризики стають все більшими.

Після «виборів» у глухому куті опиняється мінський переговорний процес. Якщо Мінськ давав хоча б примарну надію на поступове та довгострокове врегулювання цього конфлікту, то зараз такого шансу немає. Навіть про примару миру можна забути — зараз можливе лише відносне перемир’я із меншою кількістю стрільби, ніж у липні — серпні.

Зараз на більшості ділянок фронту війни немає, але на окремих відрізках йдуть повномасштабні бойові дії. Проблема в тому, що у другої сторони є план — тактика і стратегія, а у нас немає. Нам необхідно жорстко відповідати на будь-які провокації: на атаку — контратакою, на обстріли — обстрілами. Після цих «виборів» Мінські домовленості не працюють, тому треба припинити всі розмови про перемир’я, яке лише ми намагалися виконувати. Необхідно посилити військову присутність на кордоні, припинити безглуздий піар та будувати стіну не на кордоні з Росією, а на умовному кордоні з «ДНР» — «ЛНР».

Зараз справа не у ВПК, а у військовій стратегії України. Історії з блокпостами є свідченням того, що у нас навіть тактики не було, а за принцип «Тримайтеся!» треба вже карати військових, які безглуздо керують воєнними діями на сході. Керівництву необхідне бачення того, як діяти в умовах війни на сході, а ми маємо звикати, що в найближчі роки доведеться жити в сьогоднішньому стані постійних загроз серйозних воєнних дій з бандитськими «республіками».

Нинішня війна — щось на кшталт Першої чеченської війни, коли у росіян був такий самий безлад, корупція, прорахунки. А «ДНР»-»ЛНР» треба порівнювати саме з Чечнею 1990-х. Після Першої чеченської війни відбулася Друга, і нам також треба готуватися до нової війни. І доведеться воювати не тільки з російською зброєю, а і з самими росіянами. Треба переконувати наших «дуже мирних друзів» з Європи, що ризики війни зараз лише зросли, тому нам потрібна зброя.

Після псевдовиборів на Донбасі можливе лише відносне та символічне посилення Кремля, адже зараз він не буде викладати всі козирі. Це реально тільки після серйозного спалаху воєнного конфлікту. Але загалом у Європі зараз триває дискусія щодо скасування санкцій, адже вони начебто недієві.

«ТРЕБА ПОСТІЙНО ЧЕКАТИ НАСТУПУ З БОКУ РОСІЇ...»

Iгор КОЗIЙ, військовий експерт Інституту Євроатлантичного співробітництва:

— Я і раніше радив не сприймати мінські домовленості всерйоз. Ми маємо справу із РФ та Володимиром Путіним. В російському менеджменті немає місця виконанню домовленостей — в торгівлі, бізнесі, політиці. Ми маємо реальну справу з країною, яка, після підписання відповідних договорів їх виконувати не буде. Росія продовжить завозити боєприпаси під виглядом гумконвою, нас продовжуватимуть обстрілювати та витискати з територій, які поки що нами утримуються. Плюс РФ посилюватиме розвідувальний компонент за всіма напрямками — не лише в Україні, а й в тих державах, які можуть надати нам допомогу.

Тому на політичному рівні Україна повинна відмовитись від документів щодо ядерної зброї. Це політичний крок, який дозволить нам не брати на себе зобов’язань бути без’ядерною державою. Ми просто повинні показати свою готовність. По-друге, ми маємо серйозно поставитись до питання щодо свого членства в НАТО. Є багато скептиків, що нас нібито ніхто не прийме, але ми маємо готувати до цього суспільство, промисловість та заявити про це.

Бездарне військове керівництво — це одна з наших проблем, але військових не треба звинувачувати в усіх гріхах. Обороноздатність держави готується самою державою, а не Міноборони чи Генштабом ЗСУ. Якщо у нас немає в достатній кількості військової техніки — бойових вертольотів, сучасної високоточної зброї, сучасних наземних, повітряних та морських платформ, — то говорити про обороноздатність не можна. А за сім місяців її не створиш, адже у нашої держави є борги, яких набрався попередній уряд і які треба віддавати. Але у нас при владі — також ті люди, за яких держава обеззброювалася. Навіть нинішній Президент у свій час був секретарем РНБО та мав доступ до військової інформації.

Треба чітко розбиратись навіщо йде накопичення військових сил в «ДНР» — «ЛНР». Сьогодні Путіну треба потрібна «маленькая победоносная война», щоб відволікти увагу від внутрішніх проблем та спробувати вирішити свої зовнішні питання за рахунок України. З відбиранням Криму Росія нелегально повернула собі військову базу, але треба якось налагодити їй постачання. Взимку Чорне море штормить, а людей треба годувати та одягати, бо рівень незадоволення Путіним перед виборами зростатиме. Росії не потрібні «Луганська та Донецька народні республіки» з їхнею розваленою інфраструктурою, де половина території залежить від українського електропостачання.

Треба постійно чекати наступу з боку Росії. Дехто говорить, що РФ може розпочати його весною, але навесні глини та чорноземи Донбасу не дадуть військовій техніці нормально просуватися. Тому треба чекати, коли ці ґрунти висохнуть або замерзнуть. З другого боку, хіба у нас вирішена проблема сепаратизму на Одещині? Хіба зник кордон із Придністров’ям? В інших регіонах все ще існує реальна загроза розхитування суспільно-політичної ситуації.

Тому РНБО має хоча б повернутися до питання введення надзвичайного чи воєнного стану. Сьогодні нам потрібні професіонали, зокрема на посаді секретаря РНБО. Якщо наші політики, призначаючи новий уряд, підуть за квотним принципом, це буде старою помилкою. Андрій Парубій через те, що не був професіоналом, свою роботу у Раді національної безпеки і оборони просто завалив. До того ж не можна призначати людей, причетних до часів роззброєння України, адже в них взагалі відсутнє стратегічне бачення. Генерали і високопосадовці, які жодного разу не сказали про загрозу з боку Росії, — це баласт держави, якому дали високі пенсії, звання, а вони не виконали свою суспільно значиму місію. І якщо служби, які займаються безпосередньо своїми справами, пошукають в архівах, порадяться з подібними службами інших напрямів, то вони можуть знайти справжніх професіоналів для відповідних посад. Але треба дивитися на роботу цих людей за 23 роки існування нашої держави. Нам не потрібні флюгера — нам потрібні люди, налаштовані відстоювати мир як в Україні, так і в Європі загалом.

Підготували Дмитро КРИВЦУН, Микола СІРУК, «День»

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»

«РОСІЙСЬКО-ТЕРОРИСТИЧНІ ВІЙСЬКА ЗАКІНЧИЛИ ФОРМУВАННЯ ЧОТИРЬОХ УДАРНИХ УГРУПОВАНЬ»

Дмитро ТИМЧУК, координатор «Інформаційного опору»:

— За минулу добу відзначається помітне зниження активності бойовиків і російських військ на Донбасі, пов’язане з проведенням так званих виборів у терористичних організаціях «ЛНР» і «ДНР». Усього зафіксовано близько 15 обстрілів позицій сил АТО і один теракт на блок-посту в районі н.п. Маріуполь.

Загальна кількість порушень російсько-терористичними військами режиму тимчасового припинення вогню з моменту підписання Мінських домовленостей наближається до 2400.

Найгарячішими точками в зоні АТО за минулу добу були н.п. Старий Айдар (4 обстріли), Кримське й Павлополь (по 2 обстріли).

Також російсько-терористичні війська завдавали вогневих ударів по позиціях сил АТО поблизу н.п. Орловське, Дебальцево, Черевковка, аеропорту м. Донецьк.

Наразі російсько-терористичні війська закінчили формування чотирьох ударних угруповань:

— Луганське (район Первомайск — Луганськ — станиця Луганська);

— Горлівсько-Донецьке;

— Волновахсько-Тельманівське;

— Новоазовське.

У складі цих угруповань, за оцінками групи «ІС», близько 14—15 тисяч російських найманців і військовослужбовців РФ, а також 10—12 тисяч бойовиків з місцевих бандформувань.

Також у складі цих угруповань:

— 110—115 танків;

— 250—280 ББМ (бойових броньованих машин) типу БМП, БТР, МТ-ЛБ;

— 80—100 гармат ствольної артилерії й установок РСЗО;

— близько 500 одиниць автотранспорту (від російських армійських броньованих КаМАЗів і паливозаправників до саморобних ган-траків).

Активно продовжується «переформовування ополчення». За активного сприяння російських фахівців керівництво «ДНР» і «ЛНР» проводить процес «об’єднання» бандформувань для створення «лінійних частин і підрозділів». На даний момент цей процес не вирізняється успішністю, зважаючи на вкрай низький рівень дисципліни в лавах терористів і їхнє небажання підкорятися єдиному командуванню.

«ЦЕ ВІЙСЬКОВИЙ РЕЗУЛЬТАТ ДО МІНСЬКИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ? ПОЛІТИЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ МИ ДІЗНАЛИСЯ»

Євген МАРЧУК:

— Дякувати, хоч Дмитро Тимчук інформує громадськість щодо таких важливих питань. Гадаю, не лише військові розуміють підтекст останньої його інформації. Але оскільки від влади поки немає жодних пояснень або хоча б коментарів, багато людей, особливо не військових і не політиків, самі намагаються зрозуміти, що ж означають викладені в інформації факти. І взагалі, зрозуміти, що відбувається останніми днями на Донбасі й довкола Донбасу. Невже нічого особливого не відбувається, невже це проста рутина. Так і напрошується нехороше запитання до цієї інформації.

Це військовий результат до Мінських домовленостей? Політичний результат учора (в неділю. — Авт.) ми дізналися. Було б непогано, якби ще з’явилася інформація про всі інженерні спорудження бойовиків, особливо про ті, що з’явилися після цих Мінських домовленостей. Про всі системи, що недавно з’явилися, й точки їхніх ППО. Про динаміку радіоефіру в їхній зоні, особливо в кодованому форматі й т.д. і т.п. Про нові вельми ефективні технології мотивації бойовиків і їхніх сімей, створені за допомогою Росії. Як тепер можна назвати військовою мовою цей регіон у результаті його еволюції після Мінських домовленостей? Що тепер означають ті вже регулярні після Мінських домовленостей заходи, які соромливо називають гумконвоями Росії в цей український регіон? Звісно, виникає й багато інших запитань спеціального характеру. Але зараз потрібен хоч якийсь коментар і чесні оцінки того, що відбувається з боку влади. Люди почали вже робити це без влади. Це погано.