«Альянс неадекватно оцінює реальну загрозу»

Останнім часом почастішали повітряні провокації з боку Росії щодо країн Північноатлантичного альянсу. Від початку року зафіксовано понад ста випадків перехоплення російських літаків перед повітряним простором країн-членів НАТО. А це в тричі більше ніж 2013 року. Більше того, як зазначають у самому НАТО, провокацій з боку Росії зараз більше, ніж «у розпал холодної війни». А чи не найбільшої інтенсивності загрозливі маневри російської стратегічної авіації набули минулого тижня, коли бомбардувальники великої дальності та винищувачі були задіяні в «навчаннях» на Балтійському та Північному морях, а також на Чорному морі. І літаки НАТО піднімались у повітря з чотирьох баз, щоб перехопити російські бойові з’єднання.

І виникає питання — якої мети хоче досягти Росія своїми провокаціями. Німецька газета Die Welt припускає, що таким чином Путін тестує обороноспроможність НАТО.

Тим часом американське видання The Wall Street Journal вважає, що такі польоти можуть посилити напруженість «між Росією та НАТО, рівень якої і так різко піднявся через кризу в Україні».

І як реагує на все це само НАТО? Генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив з приводу цього, що Альянс «у п’ять разів збільшив патрулювання повітряного простору», й присутність НАТО в Балтійському та Чорному морях «нині є вищою». Разом із тим, як повідомляє «Німецька хвиля», він зазначив: «Ми дедалі більше віддаляємося від того, чого ми прагнули після закінчення холодної війни, а саме — кооперативних, конструктивних відносин між НАТО і Росією».

Але росіяни збільшують кількість провокацій, не виконують Мінських домовленостей, ніяк не реагують на заклики сприяти врегулюванню конфлікту на Донбасі й, більше того, сприяють проведенню незаконних виборів на територіях, підконтрольних проросійським сепаратистам. То хіба такими закликами, що «Росія — найбільший партнер НАТО, і тому відносини з Росією будуть завжди», можна вплинути на поведінку й змусити її діяти за міжнародним правом?

Та й реакція ключового європейського гравця — Німеччини — на російські повітряні провокації не додає оптимізму. А як інакше можна розцінити заяву федерального канцлера Ангели Меркель, яка минулого тижня заявила на прес-конференції в Берліні: «Я не надто гостро занепокоєна доволі значними порушеннями повітряного простору, які мають місце».

«День» звернувся до експертів із проханням дати оцінку реакції Заходу на інтенсифікацію повітряних провокацій Росії й розповісти, як потрібно Європі реагувати на це.

«НА ЖАЛЬ, ЄВРОПА  ПРОСИНАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ  ПІСЛЯ ВІЙНИ»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, конфліктолог, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Росія поширює фронт «гібридної» війни на північний фланг НАТО. Це означає, що Москва розпочинає таку війну проти країн Балтії. Фактично вона вже йде в інформаційному полі завдяки потужній шпигунській мережі в цих країнах. Це також і підготовка так званих добровольців для Балтії, сформованих із латиської молоді в бойових таборах Російської Федерації.

Перший етап «гібридної» війни проходить в латентній формі — як це було в Україні протягом 2013 року. Далі це перейде в процеси, які ми спостерігали в Криму чи на Донбасі, — захоплення державних будівель, «добровольцями» — громадянами Литви та Латвії.

Заяви та дії Заходу абсолютно не відповідають ситуації. Так само вони не відповідали ситуації, коли Росія розв’язала агресію проти Грузії. Жодним чином вона не була покарана. Більше того, ОБСЄ звалила провину за цю російську агресію на обидві сторони — Грузію та Росію. Отже, ця безкарність породила нову агресію Росії проти України.

Хоча Захід і застосував санкції проти Москви, але ми не бачимо результату, який би був настільки відчутним, що російське суспільство і Путін відчували сумнів щодо продовження цієї війни. Це говорить про те, що НАТО не готове до «гібридної» війни, й воно неадекватно оцінює реальну загрозу, яка вже чітко позначилася на північному фланзі НАТО.

Німці вичікують і, очевидно, стурбуються, коли російські танки вже будуть під Берліном. Але після капітуляції Третього Рейху в німців склався комплекс патологічного страху перед Росією. Відповідно, вони готові йти на будь-які поступки, щоб уникнути нового вторгнення російських військ до Німеччини. Цей синдром страху, капітуляції відіграє значну роль у формуванні суспільної та урядової свідомості Німеччини.

Ситуація дуже загрозлива передусім для країн Балтії. Далі — для Польщі й нарешті — для Німеччини. Німців турбує тільки страх втягнення у війну з Росією.

На жаль, Європа просинається після війни. Це видно з усієї її історії, починаючи з 30-річної війни, укладання Вестфальського миру, Першої світової війни. Ніяких упереджувальних заходів не було. Друга світова війна. Європейські лідери займалися умиротворенням Гітлера, не готуючись серйозно до війни з ним. У результаті Гітлер без єдиного пострілу захопив всю Західну та Центральну Європу. Сьогодні європейці повторюють ту саму стратегію, умиротворюючи Путіна.

Путін вивчає європейську історію, і він абсолютно впевнений у безпорадності Європи та в дуже легкому її підкоренні. Не випадково, що Путін розгортає «гібридну» війну на весь європейський континент.

Із точки зору побудови оборони, Балтійський регіон є дуже складним. Росії, навпаки, легко окупувати цю територію. Вона може розгорнути наступ із материкової частини. Постійне зростання порушень повітряного простору над Балтійським морем говорить про те, що росіяни готують операцію із захоплення панівного становища в повітрі в цьому регіоні. Це означає, що під час проведення сухопутної операції НАТО не зможе завдавати ударів з повітря. Кінцевою фазою є воєнне вторгнення в країни Балтії. Оскільки там суто символічні сили в межах одного батальйону, які зараз розгортає НАТО, то російським силам нескладно буде його знищити. Тим паче, російське військово-політичне керівництво впевнено, що ніякої ядерної зброї США і НАТО не застосують у цій ситуації. Вони підрахували, що захоплення цього плацдарму буде легким, але матиме дуже далекосяжні геополітичні наслідки. Розв’язавши війну з НАТО у такий спосіб на цьому вузькому театрі бойових дій, Росія може завдати поразки Альянсу, навіть попри те, що її військовий потенціал у п’ять разів поступається натівському. Якщо реакція НАТО буде такою ж самою, як відносно України, то воно похоронить себе. Якщо це трапиться, то всю Європу можна буде взяти «голими руками». У бундесверу, наприклад, навіть немає планів своєї територіальної оборони, оскільки все військове планування здійснюється в штаб-квартирі НАТО, й російська розвідка це дуже добре знає. Гадаю, Путін не блефував, коли погрожував зайняти Польщу за два тижні й за два дні — країни Балтії. За умови реалізації такої операції та відсутності реакції НАТО це буде легше зробити, ніж воювати на Донбасі з Україною.

«РОСІЯ СВОЇМИ  ПРОВОКАЦІЯМИ ПРАГНЕ «ПРИБОРКАТИ» ЗАХІД»

Кармо ТЮЙР, політолог Тартуського університету, Естонія:

   — Це — буденний шантаж, здирництво. По-перше, Росія тестує можливості Заходу, прагнучи довести, що той нічого не робить. По-друге, вона прагне показати, що в Заходу та Росії одні стратегічні виклики та завдання — без Росії Заходу не обійтися. Шляхом здирництва Москва хоче сказати: «Ми потужні, з нами потрібно рахуватися, дайте нам краще місце за столом західних клубів!». Це — довга стратегічна мета Росії: не стільки стати членом цих альянсів, скільки отримати право голосу, вето за столом усіх західних клубів.

   У ситуації з «Ісламською державою» Росія прагне довести Заходу, що без неї йому не обійтися, але при цьому потрібно зважати на наші умови.

   Одна справа — бажання щось довести, а інша — реальні можливості. У діючого політика вельми обмежені можливості, оскільки треба брати до уваги на поточну політику й події. Ті люди, які є лідерами країн або міжнародних організацій, — мають украй політкоректно діяти. Заклики до діалогу — вимушені слова, які повинен сказати кожен політик. Жоден серйозний політик не може собі дозволити закликати до припинення усіх відносин з Росією, Китаєм або Північною Кореєю, наприклад. Це — політкоректні слова, за якими не треба вбачати бажання піддатися тиску Росії.

   Європа діє на межі своїх можливостей, навіть трохи переходячи їх. ЄС було створено не для того, щоб займатися такими проблемами, а щоб займатися внутрішньою торгівлею. Очікувати від нього рішучих дій не варто. Не треба розраховувати на те, на що не можна розраховувати. Втім, санкції, запроваджені проти Росії, — вже впливають і впливатимуть ще більше. Росія вже на межі й своїми провокаціями прагне «приборкати» Захід, показати: «не треба на нас тиснути, бо ми можемо розсердитися!». Проте можливості щось зробити у Росії після того, як вона «розсердиться» — досить обмежені.

«ЧОМУ РОСІЯ ФИРКАЄ  НА НАТО»

Марк ЧЕМПІОН, публіцист, National Post, Лондон:

За одну добу минулого тижня Росія направила 19 бойових літаків — зокрема стратегічні бомбардувальники «Ведмідь» — для перевірки протиповітряної оборони Організації Північноатлантичного договору. Вона також здійснила випробувальний пуск балістичної ракети в Баренцевому морі, на північ від Швеції, яка вразила ціль на Камчатці, що на Далекому Сході Росії.

Бурхлива діяльність нагадує старі недобрі часи холодної війни; НАТО довелося вдаватися до перехоплення російських винищувачів понад 100 разів цього року, в три рази частіше, ніж за весь 2013 рік. Так чого президент Росії Володимир Путін і його генерали намагаються домогтися цим? Вони не говорять, але, здається, мають декілька цілей, які пов’язані з наступним:

• нагадати Європі загалом (чотири стратегічні бомбардувальники обійшли континент, досягнувши Португалії), що Росія є великою атомною державою, готовою застосувати силу;

• нагадати Фінляндії та Швеції, зокрема, (група з семи російських літаків змусила літаки НАТО двічі підніматися над Балтійським морем) про слабкість їхньої оборони, і застерегти ці дві країни від спроб вступити в НАТО або захищати Балтію;

• показати США, що їм не варто ризикувати проти російських зазіхань в Україні або будь-якій іншій пострадянській державі;

• перевірити оборону НАТО і, як частина великої військової модернізації, отримати реальний досвід навчання і години нальоту після багатьох років занепаду.

Тому, так повертається версія холодної війни, але її правила і параметри не зрозумілі. Визначальний аспект холодної війни полягав у тому, що, здебільшого, стримування утримувало кожну сторону від втручання в сферу іншого: США і НАТО стояли осторонь під час повстання в Угорщині 1956 року і Чехословаччини 1968 року, Путін хоче схожу мовчазну угоду зі США нині.

Він пояснив свій підхід щодо захисту російських інтересів під час сесії із запитань та відповідей із зарубіжними аналітиками Росії в Сочі минулого тижня.

Відомо, що Радянський Союз називали «Верхньою Вольтою з ракетами». Мабуть, так і було, адже тоді у СРСР було безліч ракет. Крім того, був такий блискучий політик, як Микита Хрущов, який гатив по столу своїм черевиком в ООН. І в усьому світі, насамперед в США і НАТО, думали, що цього Микиту краще залишити у спокої, він може просто взяти і запустити ракету. А у них їх багато, то ми краще мусимо проявити повагу до них.

Тому Путін може розглядати тестування НАТО як свого роду стукання по столу. Небезпека цієї нової холодної війни полягає в тому, що існує повна розбіжність між Росією з одного боку та США і Європейського союзу з другого щодо розділових ліній та правил гри.

Для Путіна і для більшості росіян кордони, створені після розпаду Радянського Союзу в 1991 році, не є такими. Нові держави, які виникли, включають багато етнічних росіян, і з погляду Москви не виглядають як справжні країни, вони колишні республіки, які 20 років перебувають у перехідному періоді, відтак їхні остаточні характеристики ще належить визначити. Євразійський союз, який започаткував Путін з 2012 року, є спробою привести перехід до кінця, який є прийнятним для Росії. Це основний проект його третього президентства, і будь-яка спроба перешкодити його планам інтерпретується як напад.

Микола Патрушев, колишній директор служби безпеки Росії, ФСБ, нещодавно виклав обгрунтування цього світогляду в інтерв’ю, яке варто читати в повному обсязі. Його основні положення є помилковими — якщо ви визнаєте, що колишні радянські країни мають право вирішувати свою долю, і що вони роблять так без тиску з боку США. Якщо, аналогічно до Путіна і Патрушева, ви не згодні з будь-яким з цих тверджень, то справа виглядає зовсім інакше.

Я підозрюю, що Кремль переоцінив здатність Росії провадити цю політику, але Путін, здається, є відданим їй і реалістично оцінює наслідки. Він, схоже, готовий визнати, що на Росію можуть накласти санкції на довгострокову перспективу. Він навіть, здається, вітає зростаючу ізоляцію еліти своєї країни. Його виклики повітряного простору НАТО слід сприймати серйозно, особливо слабким країнам Балтії.

National Post, 31 жовтня 2014