«Клуб «Дня» – це клуб спільних ідей та принципів»

 Микола КУЛIНИЧ, ректор Дипломатичної академії України МЗС України, спеціаліст-міжнародник з Азійсько-Тихоокеанського регіону, колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії:

— Попри те, що японці — одні з найперших у світі у розробці та використанні ІТ-технологій, це також країна з найбільшими у світі обсягами друкованої преси. До прикладу, газета «Майніті Сімбун» має тираж до 20 мільйонів екземплярів. У день — вечірній та ранковий випуски. Причому одну газету читають щонайменше три людини. Крім того, що в родині багато читають, газету можна обміняти на станціях громадського транспорту. Тобто там не прийнято викидати газету навіть після того, як прочитаєш, адже є спеціальні полички для обміну пресою. Прочитав свою газету — поміняй на іншу. Це не вважається чимось недозволеним — покласти чи взяти газету. Я це бачив масово.

Чому там таку важливу роль відіграє друкована преса? Чому, незважаючи на популярність Інтернету і телебачення, основним джерелом інформації для японців залишаються газети — за статистикою, близько 80% громадян читають пресу? Відповідь проста: повага до друкованого слова. Вони ментально цінують газету, адже вважається, що читати ієрогліфи на папері солідніше й легше. Словом, писане слово має у них особливий авторитет.

В Україні ж хибно демонструють, що модерність суспільства — це відмова від старого. Тому дехто відмовляється від преси, шукаючи простого і зрозумілого стилю в мережі. Частина читачів хибно гадає, що в Інтернеті молоді просунуті люди запропонують їм відповіді на всі запитання. Інші не довіряють газетам ще з радянських часів. Це синдром недовіри від того, що, пригадуєте, саме преса була чи не головною зброєю партії.

Я називаю це інерцією нульового сприйняття. Ми через це пройдемо. Неодмінно. Я вірю в переродження друкованого слова, оскільки це носій не просто інформації, а певного стилю. Наприклад, я читаю газету «День», і свого роду це як приналежність до певного клубу. Адже я поважаю тих, хто також регулярно читає цю газету, і тих, хто її робить. Це ніби клуб однодумців, у яких спільні інтереси та бачення свого і майбутнього своєї країни. У хорошому розумінні слова — це корпоративність. Вона значно сильніша, аніж приналежність до одного клубу зі стилю одягу чи вподобань у кулінарії. Клуб «Дня» — це клуб спільних ідей та принципів. І ти об’єднаний довкола них. Якщо ти об’єднаний ідеєю, то це набагато цінніше й корисніше.