Логiка правосуддя і антилогіка реформ

Про «матеріал» для судової реформи

Навесні минулого року з достатнім оптимізмом і пафосом громадські активісти і деякі експерти після проголосованих у Верховній Раді змін до законодавства розповідали про те, що у нас нарешті відбудеться судова реформа. Не відбулася. З часом все ті ж громадські активісти, експерти і депутати в один голос заговорили про необхідність внесення нових змін до законодавства, щоб нарешті реалізувати судову реформу.

Учора парламент прийняв за основу два законопроекти: варіант Президента Петра Порошенка (№1656) та проект депутатів (№1497), який презентувала віце-спікер Ради Оксана Сироїд. Також вирішено створити робочу групу, яка має підготувати до другого читання один узгоджений законопроект.

«Це було єдине правильне рішення, яке дасть можливість врахувати положення обох проектів законів, — коментує «Дню» народний депутат «Батьківщина», співавтор законопроекту №1497 Іван Крулько. — Але обидва ці акти комплексно не вирішують проблему судової гілки влади. Законопроект, поданий Президентом є добрим, але в ньому залишаються рудименти старої радянської системи. Щоб зробити судову гілку влади незалежною та реформувати судову систему, треба внести зміни до Конституції України».

«У нас є всі можливості, щоб виправити недоліки, які містяться у двох прийнятих законопроектах, — розповідає «Дню» народний депутат від «Самопомічі», член Комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя Руслан Сидорович. — Я переконаний, що наші колеги будуть уважно долучатися до роботи і виправляти ті норми, які можуть призвести до якихось перекосів в законодавстві».

В чому проблема і що потрібно робити? Говоримо з кандидатом юридичних наук, старшим науковим співробітником Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Миколою СІРИМ.

— Судова система, і взагалі система правосудді — це один з складних механізмів функціонування держави. В суді застосовується право або застосовується не право, тому і називається правосуддя. Відповідно, коли говорять про реформу правосуддя, то фахівці мають на увазі, що інакше буде застосовуватися право, тобто застосовуватися належно, справедливо і це відчують люди. Нерозуміння цього базового погляду на реформу і відображено в тих законопроектах і взагалі кроках, які здійснювалися в 2014-му і здійснюються в 2015-му. Хоча ця проблема мала місце і в попередні роки.

Якщо в системі правосуддя не змінювати базові основи, а саме тут викривлена вся система правосуддя, то другорядні поверхневі положення не змінять суті. Судова реформа — це не лише законопроекти, зміни в системі законодавства, судова реформа вимагає серйозної організаційної роботи як в корпусі практикуючих правників (адвокатському, прокурорському, суддівському), так і в сфері юридичної науки.

— Чи здатні ці два законопроекти, які проголосовані учора за основу і які мають доопрацювати перед другим читанням, змінити систему?

— Ці законопроекти не стосуються змістовних речей. Насправді зараз триває політична дискусія, взаємні звинувачення на рівні другорядних позицій. Наприклад, хто буде підписувати посвідчення судді — Президент України чи голова Ради суддів? Це абсолютно несуттєва річ, від якої не залежать змістовні положення. Або ще наприклад дискусії йдуть навколо підстав відповідальності суддів — більшість з цих підстав, а їх більше десятка, не відповідають підвалинам побудови судової системи. Для політичних заяв інколи це виглядає ефектно, але ці підстави з часом будуть переглядатися і скасовуватися. Тому поки не йдеться про базові основи реформи. Норми, які запропоновані в нових законопроектах, не привнесуть змін, які б відчули люди.

— А чи присутній взагалі в Україні той «матеріал», який би дозволив проводити змістовні реформи, наприклад, кваліфіковані і моральні судді?

— Навіть в найгіршій і недемократичній країні є порядні люди серед правників. І навпаки — в найкращій і найдемократичнішій країні серед правників є частина непорядних людей. В правосудді ключове значення має створення динаміки розвитку до покращення, коли створюється система, яка дає абсолютно чіткі орієнтири і перспективи для тих, хто хоче працювати чесно, якісно і кваліфіковано, — тоді система буде змінюватися на краще. Але ці орієнтири складні в тому, що вони пов’язані з розумінням права — правильному застосування правових принципів і положень. В цьому є проблема для будь-якої країни. І тільки високофаховий підхід до судової реформи тих, хто змінюють систему, глибоко розуміють право і здатні щодня давати фахові правові відповіді на найскладніші соціальні проблеми, здатен змінити ситуацію. Саме навколо цих осередків і формуються зміни в судовій системі.

В країні, яка створила Революцію гідності, яка демонструє надзвичайно високий рівень єдності, яка кров’ю відстоює європейські цінності, є більш ніж достатньо «матеріал» успішного проведення судової реформи. Сьогодні є надзвичайно високий потенціал для ефективної реалізації судової реформи. На жаль, цей потенціал не реалізується, тому що помилково вважається, що вчинивши загальноорганізаційні кроки, пов’язані з Вищою Радою юстиції, Вищою кваліфікаційною комісією, набором підстав для дисциплінарної відповідальності суддів тощо, можна провести якісні зміни. Ні, цим якісні зміни не здійснюються. Реформатори судової системи (пройшло 9 місяці) навіть не зрозуміли змісту нового Кримінально-процесуального кодексу імені Портнова. До цього часу немає серйозної розмови про те, що це шкідливий кодекс і взагалі шкідлива основа для роботи в сфері кримінальної юстиції. Якщо вони цього не розуміють, тоді вони потенційно не здатні здійснити судову реформу. Теж саме стосується судоустрою. Пропонуються цілий ряд змін судоустрою, але базові речі в системі судочинства залишаються незмінними.

— Все-таки це більше некваліфікованість чи небажання проводити реформу?

— Якісь нотки небажання проведення змін є, але в першу чергу проблема полягає в некваліфікованості. Успішні судові реформи в країнах Заходу не здійснювали, вибачте, учорашні журналісти чи представники різних інших професій. Реформи проводили фахівці, які десятками років займалися проблемами правосуддя. Бо це надзвичайно складна сфера, і тут потрібно розуміти логіку системи правосуддя: треба розуміти як вона побудована, які в неї больові точки, які інструменти включають здатність системи до зміни, коли система розвертається в сторону реформування, бо вона може дуже легко розвертатися в сторону схоластики, в бік самовідтворення проблем. Наприклад, це стосується проблеми підсудності. Скільки існує українська система, стільки сперечаються про підсудність — яким судам мають підлягати до розгляду які справи. Насправді, з фахової точки зору це питання вирішується не більше ніж за два тижні. А у нас воно не вирішується 20 років. 

Або інші останні пропозиції щодо судової системи. В 2012 році було ліквідовано інститут слідчого в системі кримінальної юстиції. Інститут слідчого — це основна цеглина в системі кримінальної юстиції радянської доби. Цього інституту немає в жодній європейський країні. Лише у Франції є інститут слідчого судді, але цей інститут не в системі органів правопорядку, а в системі суддів. Так от Портнов і компанія за допомогою КПК ліквідували цей інститут, а сьогоднішні реформатори його відновлюють. За їх пропозиціями, створюються потужні слідчі структури в різних органах. Тобто робиться рівно навпаки. Зрозуміло, що позитивного результату в такої роботи не буде.

— Учора голова Комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя Руслан Князевич закликав всіх депутатів і експертів подавати свої пропозиції до комітету. Наскільки сьогодні все-таки залучаються фахівців, зокрема чи запрошують вас до розробки реформи?

— Для того, щоб залучати експертів і фахівців треба мати рівень і вміти спілкуватися з фахівцями. Перш за все, потрібно правильно ставити проблему і розуміти аргументацію, яку тобі наводять. Якщо немає розуміння предмету, то створюється лише видимість роботи — робляться заяви про відкритість і готовність залучати фахівців. Якщо немає фаховості прочитати і зрозуміти пропозицію від експертів, то як можна говорити про продуктивну роботу. Тим більше, коли діє чинник часу. В результаті, на виході ми отримуємо неякісні пропозиції на парламентських обговореннях. На підтвердження можна навести зараз дискусії і все, що робиться навколо Національного антикорупційного бюро. Якщо зняти верхній шар великої кількості текстів, то запропонований набір пропозицій зайшов у глухий кут. На сьогоднішній день сумнівним виглядає запропонована конструкція Антикорупційного бюро з точки зору її ефективності. Ще більш сумнівною виглядають пропозиції щодо змін законодавства в цій сфері. Відкритість — добре, але важливо, щоб вона була фаховою.

За величезну історію людства, надзвичайно важливо було не підміняти відкритість з участю фахівців. Коли мова йде про відкритість влади, то важливо залучати фахові центри, а не просто громадськість (нею легко маніпулювати).