Софiя Київська. Робота над помилками

Якби ще трохи часу, Національний заповідник «Софія Київська» ми б з вами не впізнали. Він став би міським парком, таким собі центром дозвілля для дітей. А що — затишний дворик, тихий, спокійний, із атмосферою умиротворення, благодаті, а зараз ще й пташки щебечуть, перші весняні квіти цвітуть. Тільки гойдалок, дитячих гірок та хатинок не вистачає. Це не вигадки, а задокументовані на паперах цілком реальні речі. Такий проект розвитку святині світового значення, пам’ятки ЮНЕСКО, готувався за ініціативою вже звільненої директорки заповідника Олени Сердюк. Якби дали покерувати їй ще, то ці плани з паперу перейшли б прямісінько на дворик Софії.

Але у Міністерстві культури цим планам завадили. Встигли. Як пояснює заступник міністра Ігор Ліховий, приводом до перевірки діяльності Сердюк стало падіння стіни у жовтні минулого року, а причиною звільнення — виявлені численні порушення. Наразі виконувачем обов’язків генерального директора призначено Нелю Куковальську. Вона керувала заповідником з 2000 до 2012 року.

•  Перевірка Міністерства культури спільно з громадськими експертами виявила, що Олена Сердюк не дотримувалась пам’яткоохоронного законодавства, а за період з 2013-2014 роки були ще й фінансові порушення на загальну суму понад один мільйон гривень. Із них 200 тисяч підлягають відшкодуванню у державний бюджет, але то вже справа правоохоронних органів, яким результати міністерського аудиту вже передали.

Тож у Мінкульті підстав для звільнення знайшли достатньо. Не тішить і стан пам’яток. Хто гуляв останнім часом у Софії, помітив, що на деяких спорудах сиплеться штукатурка, самі мури мають тріщини, частину огорожі, що впала, так і не відновлено, замість неї стоїть дерев’яний паркан, а поруч — складена невисокими купками цегла. І табличка з попередженням, щоб відвідувачі близько не підходили.

•  Це лише те, що бачить око пересічного гостя. Експерти від громадськості, що долучились до аудиту, з’ясували ще цікавіші речі. Ольга Пламеницька, член Всеукраїнської асоціації музеїв, розповідає, що сподівались побачити значно кращу ситуацію, бо Олена Сердюк є віце-президентом Бюро Українського національного комітету ICOMOS.

— 2011 року Мінкульт затвердив генплан заповідника, у якому було визначено п’ять охоронних зон та основні принципи використання заповідника. На жаль, із незрозумілих причин 2012 року Сердюк замовляє Інституту пам’яткоохоронних досліджень «Концепцію плану організації заповідника», яка за своїм змістом дублює генплан, але ще раз витрачається велика сума державних коштів. У цій концепції заповідник перетворюється на центр дозвілля для дітей, — розповідає Ольга Пламеницька.

За цією концепцією перед входом до Софії мали з’явитися тимчасові павільйони для продажу сувенірної продукції, з пластикових матеріалів у давньоруському стилі. А в Софійському соборі, пам’ятці ХІ століття, по суті основною окрасою заповідника, мала запрацювати система кондиціонування. Що цікаво, кошти на проект такої системи, а це близько 170 тисяч гривень, компанії-проектанту виділено, самих кондиціонерів, на щастя, немає.

— Щоб замовити такий проект, це питання треба було розглянути на науково-реставраційні раді. Це може негативно позначитись на фресках та мозаїках. Скільки століть собор стояв без кондиціонування. Щодо археологічних розкопок та реставраційних робіт, то протягом 2013—2014 років розкопки здійснювались, але про це не інформували ЮНЕСКО. Аналогічним чином було розроблено програму реставрації мозаїк та фресок, але експерти її відхилили однозначно, вона була дуже поверховою. Була навіть програма археологічних розкопок до 2065 року, викладена на 20 аркушах, — додає Пламеницька.

Уявімо, на що б перетворилася Софія Київська, якби ці всі ідеї досягли свого апогею. Новопризначеній директорці, поки що виконуючій обов’язки, Нелі Куковальській доведеться зробити роботу над помилками попередниці та реанімувати славу Софії Київської. Керівниця обіцяє, що перше, чим займеться, це приведе пам’ятки у нормальний вигляд, бо на ідеальний треба багато коштів. Та й на унормування теж, тому просить меценатів долучатись до відновлення святині. Для цього вже створено опікунську раду, до якої входить 20 осіб. Її завдання — не лише наглядати та контролювати стан пам’яток, а й шукати кошти на їхню реставрацію.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

•  Та оскільки національний заповідник — це не лише територія Софії, паралельно Неля Куковальська збирається рятувати й Андріївську церкву.

— Нещадна експлуатація Автокефальною цервою привела до того, що сьогодні іконостас виглядає не позолоченим, а посрібленим. На перспективу будемо намагатись зменшити кількість богослужінь, зменшити паління свічок, змінимо інтер’єр, і будемо просити коштів у меценатів, держави та автокефалії, — розповідає Куковальська. — Наступна мета — наукова діяльність. Те, що я побачила, це не наука. У нас були плани створити школу Надії Микитенко, знавця Софії, яку викинули за ворота, у неї було багато учнів, один із них буде через місяць захищати докторську дисертацію. Згодом хочемо створити науково-дослідний інститут Святої Софії. Найближча перспектива — це святкування 70-річчя ЮНЕСКО. Були розроблені плани, ми зараз їх корегуємо. Також працюватимемо над народною дипломатією — відновленням наших зв’язків із колегами в Європі, це і проект «Анна Ярославна», що дуже показово для нашої країни. І про Ярослава Мудрого: щиро вірю, що ми знайдемо і повернемо мощі князя, приблизно знаємо, що вони у США.

•  Обіцяє Куковальська і кадрову перестановку, повертатиме частину своєї команди, придивлятиметься до нових співробітників. Скаржиться, що у перші дні був невеликий саботаж, але буде згладжувати всі гострі кути. Певно, буде непросто, бо після її призначення поширилось багато думок, похвальних та критикантських. Частина громади, котра стежила увесь цей час за перипетіями навколо святині, рішення Мінкульту підтримує, бо Неля Куковальська керувала заповідником з 2000 по 2012 роки, за той час було реставровано браму Зборовського, будинок Митрополита, Царські ворота у Софійському соборі, зазвучала дзвіниця. Ще частина експертів невдоволена, що керівницю призначено без відкритого конкурсу, хоча у міністерстві виправдовуються — для цього нема законодавчого підґрунтя.

Сама ж екс-директорка Олена Сердюк збирається оскаржувати наказ про своє звільнення через суд. А прихід Куковальської називає рейдерським захопленням, бо причин для зміни керівництва не бачить. Щодо зміни концепції розвитку заповідника у розмові з «Днем» підтвердила, що намагалась перетворити заповідник із закритого закладу на відкритий для усіх киян.

— Заповідник справді змінив свою політику, він перестав бути закладом для дипломатичних прийомів і організації вечірок у Будинку митрополита. Дитячі програми стали для нас нормою. Напрям «Софія для дітей» — став одним із пріоритетних, — прокоментувала Олена Сердюк. — Щодо реставрації, то з 2011 року з державного бюджету заповідник не отримував жодної копійки. Минулого року ми витратили два мільйони гривень, це так звані спеціальні кошти, які заповідник заробляв, зокрема й за проведення отих дячих заходів, квестів, усе йшло на реставрацію. Тільки в рамках програми святкування Хрещення Русі нам виділили скромну суму — близько 300 тисяч гривень на реставрацію живопису у соборі, так само, як за кошти американського фонду ми реставрували мозаїки. Усе решта ремонтували та реставрували коштом заповідника.

•  Є запитання екс-директора до своєї попередниці, чому отримали заповідник без актів введення в експлуатацію двох об’єктів, чому довелося латати дах на Будинку митрополита, який тече й до сьогодні через неякісне покриття. Так само Сердюк нарікає, що довелось відновлювати систему кондиціонування в Будинку митрополита, утеплювати браму Зборовського. Каже, що зробити усе та навести лад за два роки просто не встигли. А на реставрацію Андріївської церкви чекали кошти з держбюджету, так і не дочекались.

Та важливо не звести подібні розмови до рівня особистісних конфліктів, а зайнятися реальними справами.

КОМЕНТАР

«НАША ЗБРОЯ — ЦЕ НАШЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук:

— Передусім Софія Київська — це наше минуле, це одна з не багатьох пам’яток, які залишилися нам від Київської Русі. Це наше минуле, яке ми ділили з Росією упродовж усіх радянських років, за концепцією трьох братніх народів. Київ вважався для них колискою, тому що існували радянські республіки, і треба було заглибити Росію, Україну та Білорусь у спільне минуле. Ми від центру, тобто Росії, дістали дозвіл на одну третину нашої історії. До революції 1917 року Україна взагалі не розглядалась, як щось окреме від Росії, великороси разом із малоросами та білорусами за концепцією були одним єдиним народом. Тепер ми, мабуть, дозріли до того, щоб дістати ще дві третини і зрозуміти, що це наша історія, що Київ був центром великої середньовічної держави, яка поширила свої кордони далеко за межі сучасної України. І на цьому стояти.

Сергій Кримський, який багато писав про софійність, надто рано помер, маю на увазі не біологічно. Просто він не зустрівся з цим часом, який тепер перед нами стоїть, не зустрівся з усіма викликами, що стоять перед нами. А те, що говорив, і газета «День» пропагувала, часто згадуючи його, це має значення, його думки — це здобуток для усіх нас.

Цілком розумію уряд, коли він каже, що немає грошей, зокрема й на заклади культури, це так. Але треба по мінімуму забезпечувати все те, що в нас є, — й Академію наук, і музеї, і бібліотеки, щоб наша духовність залишалася з нами. Бо за радянських часів все це фінансувалося, а тепер часто-густо виникає проблема — «бути чи не бути?» Ми повинні розуміти, що поряд з гарматами, танками, наша зброя — це наше розуміння історії, ким ми є серед інших народів. І це дуже важливо, щоб усе-таки музеї працювали як слід, щоб зверталися до школярів, насамперед, організовуючи безплатні екскурсії, щоб виступали активно у пресі. Тепер нібито і телебачення почало звертатися до історичних сюжетів. Але щоб музейні працівники почали активно співпрацювати з телебаченням — такого ще не було.