Ювелірна гра слів

Два майже титани тягнуть руки один до одного. Той, що ліворуч, стискає у кулаку гроші. Роботи «Дати — не дати» і «Взяти — не взяти» Леоніда Войцехова — явище класичне і сучасне. Так можна сказати про одеський концептуалізм як такий, хоча взагалі розповідати про цю течію складно. Адже митці працюють не тільки із зображенням, а й зі словами, і добирають їх настільки влучно, що побоюєшся зіпсувати цю афористичність своїми описами. Виставка в НХМУ сформована на основі колекції Музею сучасного мистецтва Одеси, також долучилися галеристи та приватні колекціонери. Роботи розмістили у хронологічному порядку: від протоконцептуальних робіт 1950-х років до мистецтва сьогодення.

Головна риса одеського концептуалізму — розквіт цієї течії приходиться на 1980-і роки — гра зі словами, використання каламбурів, кумедних гасел, неологізмів. «Гадаю, так є, бо Одеса — передовсім місто літератури. Причому літератури малих форм. Авторам властиві короткі ємкі фрази, максимальне відчуття мови, — каже координатор проекту Семен Кантор. —  Художники Одеси приречені бачити у мові значно більше, ніж засіб обслуговування образотворчого мистецтва. І кращий підхід серйозної людини до серйозної справи — про важливі речі говорити легко. Інакше самому стає нудно. Це те, що показали концептуалісти».

  З моря піднімаються фігури людей. Тіла наче тануть у воді, замість маківок — сонця, що сходять. Ця картина Сергія Ануфрієва називається «Светают» — просто і глибоко, навіть смішно. Робота Леоніда Войцехова — величезний плакат «С кем вы, мастера Ренессанса?» — за словами Семена Кантора, наче епітафія радянським комуністам 1960—1980-х років. Бог з-за важких хмар заявляє: «Я объявляю войну России», — так і написано на скандальній картині художника Юрія Лейдермана. Кумедна серія робіт «История государства российского» групи «Мартинчики» обіграє історичні кліше. Ілля Муромець рятує туземців, Прометей дарує півня боярам, а Перун докоряє князю Володимиру за те, що той хрестив Русь. «Зараз на цю тему не висловлюється тільки лінивий, але це — кінець 1980-х-початок 1990-х років», — зауважує Семен Кантор.

На виставці «ENFANT TERRIBLE» є багато документацій перформансів, які влаштовували одеські митці. То Юрій Лейдерман та Ігор Чацкін досліджували засоби вбивства прапором, то художники масово зізнавалися у злочинах, які не скоювали — на прохання Олександра Ройтбурда  і того ж Ігоря Чацкіна. Серед робіт, створених у 1990-і роки, представлена купа відео, насамперед, Мирослава Кульчицького. Важлива деталь: цей художник спочатку курував виставку одеських концептуалістів у НХМУ, але раптово пішов з життя у лютому цього року. Тому колектив Музею сучасного мистецтва Одеси присвятив проект Мирославу Кульчицькому.

«Одна страна — одна песня» — цю роботу художник Ігор Гусєв створив декілька років тому. Мапа України розділена навпіл малярним скотчем. У кожній частині зображення є екран, на якому транслюється кенар, що співає у клітці. В одній половині України щебече «птах», в іншій — «птица». Кенари співають однаково, що нагадує про штучність багатьох кордонів, зокрема, мовних. Втім, у роботі Ігоря Гусєва кордон зі скотчу легко знімається, а у житті люди чіпляються за умовності, які все заплутують. І тут знов згадуємо, що про важливе варто говорити просто. Це мистецтво добре опанували одеські концептуалісти. Повчитися у них можна на виставці «ENFANT TERRIBLE», що триває у Національному художньому музеї України до 20 вересня.