Дітям — про героїв фронту і тилу

Перша збірочка для дітей про героїв АТО у видавництві «Мамине сонечко» вийшла під назвою «Героям слава!». Невеликий тираж — 15 тисяч примірників — розійшовся Україною за два тижні. Тепер у видавництві планують перевидати збірку і взятися за підготовку видань з цієї ж серії. Тож перша спроба видавців та письменників розповісти про сучасну війну дітям майже вдалася. Героїв вистачає, треба лише знайти тих, хто візьметься про них написати для дітей.

Автори та видавці згадують, як нелегко було упорядкувати перше видання. У ньому вмістили вісім оповідок про живих героїв і, на жаль, загиблих: про тих, хто не зрадив присязі й лишився служити Батьківщині після анексії Криму, про старшого брата, котрий пішов захищати рідних та країну на фронт, про молодого розвідника з позивним «Ківі», який загинув, маючи за плечима лише 22 роки життя (раніше «День» згадував про збірку у статті «Під палітуркою: життя як воно є» від 10 червня 2015 року). 

Авторів для першої спроби шукали через конкурс, на який надійшло понад 50 оповідань. Оксана Давидова, відповідальний редактор збірки, зазначає, що деякі твори повертали авторам по кілька разів на доопрацювання. «Бо писати для дітей складніше, ніж для дорослих, і треба подати зрозумілою мовою, не налякати дітей, додати їм віри та оптимізму. Були оповідання, що все гірко, тяжко, все буде погано, але треба показати героїзм воїнів, не акцентувати на тяжких моментах», — пояснює Оксана Давидова.

Тестували відібрані оповідання на собі, також їх читали родини редакторів-видавців і діти. Прототипами героїв стали реальні особи, часто ті, кого автори знали особисто, або ті, кому допомагали як волонтери. Авторка одного з оповідань, волонтер Леся Борсук-Янківська писала про 23-річного бійця Руслана, який служить навідником БМП. Для його підрозділу збирала посилки на фронт, а він у відповідь надсилав їй смс з усміхненими смайликами. У тексті оповідання ці смайлики теж присутні.

Інша авторка, Вероніка Барановська, розповіла про вже згаданого бійця «Ківі», хлопця знала особисто, як пише в оповідці, були сусідами. Загинув Олег Богачов (справжнє ім’я бійця) 13 квітня 2015 року у селі Піски. Як зізналась жінка «Дню», оповідання писала майже одразу після поховання хлопця. Побратим «Ківі» — Богдан Тицький — розповів нам обставини загибелі свого товариша, з яким служили разом у добровольчому батальйоні «ОУН».

«На Великдень, 12 квітня, російські війська вирішили нас «привітати», почали масований обстріл Пісок, горіли машини, будинки. Наступного ранку було рішення провести розвідку, щоб урятувати більшість військових, що базувались у Пісках. Коли група «Ківі» відходила, то натрапила на російські війська, почався бій, коли Олег рятував пораненого друга, сам отримав поранення у легені. Коли вже рятували «Ківі», він сказав, що наших беруть в оточення, цим попередив побратимів про небезпеку і врятував від смерті», — згадує боєць.

Сам Богдан — ще такий юний, воює з січня цього року на Донбасі, хотів піти на фронт раніше, але, каже, були певні обставини, що заважали. І в його арсеналі знань, у його такому молодому житті, якому б зріти не в умовах війни, геройських історій назбиралось чимало. Якби довелося радити письменникам, про кого писати ще для дітей, знайшов би багато прикладів. «Розвідник «Слідопит» — це один з перших загиблих у нашому батальйоні, хлопець, який подарував маленького цуцика Олегу. «Слідопит» дуже багато допомагав українським військам, заходив у тил до ворога так близько, як ніхто, і виходив звідти непоміченим. Ішов на ризик, часто були небезпечні операції, і під час однієї з них загинув, саме коли знову пробрався у ворожий тил, він звідти вийшов, але тяжко поранений».

Може, хтось напише оповідання і про самого Богдана, який, попри свою молодість, готовий дивитися в очі смерті, на що часто не зважуються старші за нього чоловіки. Бо хочеться, щоб діти мали своїх героїв, а не копіювали чужих спайдерменів чи бетменів.