«Принцип був піщинкою, гвинтиком у розв’язуванні війни»
Юрій ШАПОВАЛ — про відкриття у Сербії пам’ятника вбивці ерцгерцога Фердинанда
Президент Сербії Томіслав Ніколіч відкрив днями в Белграді пам’ятник Гаврилу Принципу, який вбив 28 червня 1914 року австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружину Софію. Вважається, що ці події поклали початок до Першої світової війни.
«Принцип був героєм, символом ідей звільнення, тирановбивцею, носієм ідеї звільнення від рабства, яка була в Європі», — наголосив президент Сербії. До речі, монумент було відкрито до 101-річниці вбивства Фердинанда.
Пам’ятник Гаврилу Принципу, встановлений у парку неподалік будівлі сербського уряду, являє собою двометрову бронзова статую, яку подарувала Боснія Сербії, повідомляє lenta.ru.
«День» попросив професора, доктора історичних наук Юрія ШАПОВАЛА прокоментувати сербську «трактовку» вчинку Принципа і відкриття пам’ятника на його честь:
— Ставитись до цього слід насамперед спокійно. А як ставитись до карбонаріїв, які діяли в Італії з початку ХІХ століття, чи до народовольців в Росії? Їх так само можна потрактувати як терористів, а можна як борців за ідеали свободи...
Тут, на мою думку, є суттєвіше питання. Гаврило Принцип був піщинкою, гвинтиком, часточкою у розв’язуванні війни. Не було б його — був би Принцип-2, Принцип-3 etc. Чи був би ще хтось не з таємної антиавстрійської організації «Млада Босна». Чому? Тому що тієї Великої, як її називають на Заході, війни жадали еліти тодішніх провідних європейських країн. Війна неодмінно вибухнула би з іншої причини, якби навіть Принцип не влучив у свою жертву. Був би якийсь інший інцидент, інший привід, але Троїстий союз та Антанта неодмінно розпочали б свою вендетту світового масштабу.
Тепер про самого хлопчика. Принципу було 19 років (тому його, до слова, і не засудили до смертної кари, оскільки він вважався неповнолітнім). Він справді вірив, що стріляє у кривдника своєї країни. Це нині модно зображувати Австро-Угорську імперію у пастельних тонах. Насправді зазвичай нічого однозначного в історії не буває. Це була досить специфічна, але все-таки імперія європейських масштабів. Вона не мала заморських колоній, але мала традиційний імперський інструментарій для упокорення тих, кого прагнула упокорити.
Кожна країна сама, а не за чиїмись рекомендаціями обирає собі героїв. Полякам, наприклад, не подобається, що у нас є пам’ятник Степанові Бандері. Не всім українцям подобається те, що у Варшаві аж по два пам’ятники Юзефу Пілсудському і воякам дивізії Армії Крайової (перший здійснював сумної слави політику «пацифікації», а друга вбивала українців під час трагічних подій на Волині в 1943—1944 роках). Ну і що? Обидві згадані країни на державному рівні не диктують одна одній, кого вшановувати, а кого — ні. Можна потрактувати Бандеру як діяча, котрий співпрацював з Абвером, а для когось він — послідовний державник, за що зрештою і був вбитий (на відміну, наприклад, від Пілсудського).
Якщо серби шанують Принципа як патріота, а не як терориста — на здоров’я. Із background’ом цього хлопчика ще не все зрозуміло. І це для мене більша дослідницька проблема, ніж те, що йому поставили пам’ятник. Принцип все-таки не Гітлер...
