«Після перемоги для нас все тільки почнеться»

Гостя, школярі й головний редактор «Дня» Лариса Івшина говорили про нинішню війну і про те, як будувати майбутнє після перемоги. Бесіда вийшла дуже відвертою та емоційною. Адже обговорювали болючі проблеми сьогодення з людиною, яка бачила зародження війни у Донецьку і наростання неприйняття у вільних частинах України, фактично, заручників-бойовиків. Так співпало, що розмова відбулася «на екваторі» Школи журналістики «Дня» — половина курсу нашого «літнього інтенсиву» вже за плечима. «Іншим лекторам буде дуже складно тримати високу планку, встановлену на цій зустрічі», — прокоментувала Лариса Івшина.

Частина громадян не розуміє того, що відбувається в Донецькій та Луганській областях. Через інформаційну війну вони не бачать агресії Росії, а говорять про «повсталий Донбас». «Там (на сході України. — Авт.) зараз відбувається війна, а не громадянське протистояння. Люди на окупованих територіях втратили інформаційну суб’єктність. Її відсутність і війна — головні позиції, на яких ми маємо стояти. Все інше можна обговорювати», — впевнена історик, літератор і професор Донецького національного університету Олена Стяжкіна. Жителі вільної частини України все більше усвідомлюють ситуацію на сході країни. За словами Олени Стяжкіної, процес, де є бажання і готовності слухати одне одного, робити спільну справу, зрушив з місця.

Історик упевнена, що Україна після перемоги повинна пройти нелегкий шлях становлення. «Що маємо робити ми? Берегти одне одного. Не дати ненависті стати нашою внутрішньою сутністю, — акцентує Олена Стяжкіна. — Ми маємо тиснути на владу, бо влада ніколи не зміниться сама собою, а завжди буде відтворювати стиль, який був у попередників. І після перемоги нам треба робити те саме. 23 роки ми робили вигляд, що воно саме якось вирішиться. Якщо ми зараз складемо руки, то не переможемо в стратегічній перспективі. Навіть після перемоги для нас все тільки починається. Повітря треба набрати в груди не на коротку дистанцію, а на повноцінний марафон».

«Нам усім треба подякувати «Фейсбуку», завдяки якому Ви стали загальнонаціональним надбанням, — звернулася до лекторки Літньої школи Лариса Івшина. — Публікації про Ваші виступи надихають людей. Ви — один із «живих голосів», які нам дуже близькі, і ми раді сьогодні ще більше відчути цю близькість».

Діалог з Оленою Стяжкіною читайте у наступних номерах газети «День».

Дмитро ПЛАХТА, Львівський національний університет ім. І. Франка:

— Дізнавшись, що на Літню школу журналістики чекає зустріч із Оленою Стяжкіною, одразу вирішив ще раз переглянути її славнозвісну «Лекцію свободи», яка справила на мене чимале враження під час Львівського медіафоруму. Це чудово, що випала можливість обговорити з нею за круглим столом питання, які зараз болять усім. Відповіді Олени Стяжкіної треба розбирати на цитати, які необхідно поширювати. І головне, що ці відповіді щирі, лунають від самого серця. Голоси з Донбасу необхідно чути, а не просто вислуховувати. Усі українці мають зробити відповідні висновки з подій на сході.

Катерина САДЛОВСЬКА, Львівський національний університет ім. І. Франка:

— Розмова з Оленою Стяжкіною — істориком, літератором, а я б ще додала, людиною, яка хоче помирити два береги Дніпра, кардинально змінила моє сприйняття України. Здається, пані Олена знайшла ті слова, яких я давно очікувала. З дитинства у моєму серці зрів квазіпатріотизм, адже там нуртували думки про окремішність сходу України. Дивно зізнаватись собі, що лише тепер зрозуміла, що «схід і захід — разом» — це не просто слова, а першочергова істина, яку треба закарбувати у своєму серці і, врешті-решт, реалізувати у своїх діях. Ми надто довго бачили у жителях Донеччини, Луганщини, та й загалом, сходу, щось геть інше, аніж ми самі. Олена Стяжкіна чітко каже, що ніколи не було «інших» людей, адже всі люди однакові. Не варто будувати психологічних «кам’яних стін», треба навчитися чути і розуміти.

Наталія ПУШКАРУК, Київський національний університет ім. Т. Шевченка:

— Ця зустріч — найкращий спосіб зрозуміти глибинну сутність війни, що йде на сході України. Зрозуміло, що ніякої специфіки чи відмежованості цих людей від громадян іншої частини України немає. Вони просто потрапили у пастку. Україна за всі часи свого існування не надавала належної уваги цьому регіону. Я поділяю думку Олени Стяжкіної про те, як допомогти людям окупованих територій. Варто зрозуміти, що схід і захід України однакові, усвідомити, що у громадян у зоні війни сформувалася «наркотична залежність» від телебачення, а всім українцям потрібні чіткі й зрозумілі закони і правила.

Марія ГЕНИК, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова:

– Зустріч з Оленою Стяжкіною стала для мене найбільш щирою та емоційною у Літній школі. Перед нами виступила людина, якій болить нинішня ситуація у країні, але яка залишається оптимістом і планує, що ми будемо робити після перемоги. «Перше, що ми маємо зробити – зрозуміти, що жодних унікальних людей там немає. Усі ми однакові, більшою чи меншою мірою», – говорить Стяжкіна про жителів Донеччини і Луганщини. Не відгороджуватися від Донбасу кам’яною стіною, шукати точки дотику, вести щирі розмови – ось що потрібно у першу чергу. «Ми маємо берегти один одного! Не давати ненависті стати нашою внутрішньою сутністю», – ці слова лектора особливо запали мені в душу. Також мене зворушила розповідь Стяжкіної про те, як вона почула у звільненому Краматорську запах вугілля, полину і ромашки. Це був запах дому. Сподіваюся, повернення настане якнайшвидше, і наш лектор ще виступить у багатьох містах України і зламає стереотипи мешканців центру і заходу щодо співвітчизників зі сходу.

Ірина СТЕЛЬМАХ, Львівський національний університет імені Івана Франка:

– Олена Стяжкіна вразила мене своєю відвертістю, її думки запали глибоко в душу. Справді, ми часто відсторонюємося від певних подій, які вже стали нашим життям, а потрібно дивитися правді в очі. «Це війна. Не громадянський конфлікт, не громадянське протистояння. Люди мають просто подивитися: ось реальність, а ось я, ось моє життя», – каже Олена Стяжкіна. Життєво необхідно бути чесним із самим собою в час, коли втрачена інформаційна суб’єктність. Всі ми потребуємо такої розмови саме зараз, адже нівелюються цінності, розмиваються межі між добром і злом, порядністю і непорядністю.

Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

– Чомусь так склалося, що із переважною частиною земляків, які є людьми неймовірної краси та глибини, я познайомилася за межами Донбасу. Спільний біль об’єднує, напевно, міцніше за будь-які речі. Щаслива, що сьогодні мала можливість послухати Олену Стяжкіну, про яку до цього багато чула. Саме такий голос Донбасу мала чути Україна протягом усіх років незалежності. «Поки ми живі, все можна виправити», – сказала нам вона. Саме цим має керуватися кожен з нас. Величезна їй подяка за те, що вона дає нам всім віру в перемогу, віру, якої іноді так не вистачає.

Наталія ШИМКІВ, Львівський національний університет імені Івана Франка:

– Зустріч з Оленою Стяжкіною була найбільш зворушливою з усіх. Дуже щира та розумна людина, своїми словами вона змогла доторкнутися до мого внутрішнього «я». «Пластмасова квітка насаджуваної роками ненависті не проростає», – наголосила історик. Лектор ділилася думками про те, що їй болить, що відбувається зараз, і про те, як вирішувати проблеми окупованого Донбасу та Луганщини.

Оксана ГРУБА, Львівський національний університет імені Івана Франка:

– Дискусія з Оленою Стяжкіною подарувала надію на краще життя нашої держави. Слова лекторки вселяють надію, що ми зможемо зруйнувати «бетонну стіну», яка вже довгий час стоїть перешкодою на нашому шляху. Зараз нам потрібно скоординувати свої зусилля і подумати, що кожен особисто може зробити для перемоги, знайти, так би мовити, своє місце у цьому непростому процесі. Нам потрібно позбутися апатії, навчитися чути і бачити. Для того, щоб отримати таку державу, у якій хочеться жити, спершу потрібно її створити, і ні в якому разі не жити за принципом «моя хата скраю». Ця зустріч змінила мій погляд на багато питань. Такі люди, як Олена Стяжкіна мають бути почуті, а їхні думки – донесені до широкого загалу.