Лавров і Лукашенко поставили діагноз Європі
Білоруське керівництво, яке знову загострило відносини з ЄС, отримало від Москви порцію моральної підтримки. Глава російської дипломатії Сергій Лавров під час візиту в Мінськ 15 серпня засудив Брюссель за санкції проти режиму й пообіцяв допомогти з «об’єктивними і неупередженими» оцінками парламентських виборів, що наближаються.
МІНСЬК ХОЧЕ ПРИЗНАЧАТИ КАДРИ У СВІТОВОМУ МАСШТАБІ
У відносинах між Мінськом та Москвою — подвійне дно, і слова про єдність підходів не завжди щирі. Але в нелюбові до міжнародних спостерігачів, якщо вони з-поза меж СНД, правлячі еліти двох країн демонструють неудаваний консенсус. Олександр Лукашенко в розмові з московським гостем поремствував, що Парламентська асамблея ОБСЄ поставила на чолі своєї місії спостерігачів на виборах до Палати представників якусь випадкову персону. Мовляв, «могли б знайти досвідченішу людину щодо Білорусі й ситуації в Республіці Білорусь».
Тим часом італієць Маттео Мекаччі якраз таки встиг показати знання білоруської специфіки, висловивши надію, що «всі, включаючи й тих, хто зараз перебувають під домашнім арештом або у в’язниці, матимуть можливість вільно й без обмежень взяти участь у парламентських виборах». За свій довгий язик синьйор, імовірно, й отримав тепер чорну мітку. Мінськ, за словами Лукашенка, збирається на таке призначення «відповідним чином реагувати». Природно, з ПА ОБСЄ миттєво дали зрозуміти, що не поспішатимуть усувати Мекаччі від місії, щоб догодити білоруській владі. Але зачіпку для претензій до «поганої» Європи цим прецедентом з переходом на особистості вже створено. І взагалі, останнім часом дедалі виразнішим стає бажання білоруської влади вирішувати кадрові питання за всю Європу, якщо не за всю планету. Під час весняної дипломатичної війни зі знаменитим демаршем європейських послів білоруський офіційний лідер уже заявляв багатозначно: ми, мовляв, ще подивимося, кого з них відпускати назад. Як наслідок, відомо, що шведського посла Стефана Ерікссона видавили звідти, мотивувавши, зокрема, тим, що він «засидівся». Аргумент білоруського МЗСу, що сім років перебування — це занадто, просто захоплює безкорисливим бажанням допомогти розсіяному шведському міністрові Карлові Більдту в питанні ротації його дипкорпусу.
Втім, із зізнань Лукашенка висвітилася справжня причина: Ерікссон мав нахабство в сто разів краще за білоруських чиновників говорити мовою титульної нації країни перебування й до того ж приятелював із «п’ятою колоною». Мабуть, не знав, що своїх опонентів білоруська панівна каста за людей не вважає.
Це у них в Європах сьогодні опозиціонер — завтра президент. А в нас: політичне поле випалюється, вибори перетворюються на спецоперацію з утримання влади за будь-яку ціну. Теперішній господар Кремля діє в тій же парадигмі, тому між ними таке порозуміння.
КРЕМЛЬ І БІЛОРУСЬКА ВЛАДА ПЕРЕВОДЯТЬ СТРІЛКИ
Лавров, зі свого боку, засудив деякі сили в ОБСЄ за нав’язування однобічних правил «всупереч нашим колективним численним пропозиціям розробити загальноприйнятні правила спостереження за виборами». Це давня ідея фікс Москви та Мінська. Найцікавіше, що свого спеціального талмуду щодо правил спостереження в ОБСЄ дійсно немає, сказав у коментарі для Naviny.by експерт у галузі виборчого законодавства Сергій Альфер. Але, за його словами, для ОБСЄ цілком досить документів такої авторитетної інституції, як Венеціанська комісія. На думку Альфера, чергова виборча кампанія в Білорусі проходить на сьогодні приблизно так само, як і чотири роки, й вісім років тому. Тому, якщо чудо не станеться, в місії БДІПЛ ОБСЄ не буде підстав визнавати вибори вільними й демократичними.
Передбачаючи це, білоруська влада апріорі звинувачує міжнародних спостерігачів в упередженості. А глава ЦВК Лідія Єрмошина висловила думку, що на їхніх оцінках позначиться дипломатичний конфлікт зі Швецією. Раніше влада стверджувала, що оцінки виборів пишуть чиновники в Брюсселі. Сергій Альфер кілька разів брав участь у спостереженні за виборами в різних країнах у складі місій БДІПЛ ОБСЄ. Він запевняє: спостерігачі працюють автономно й незалежні у своїх оцінках.
Додамо: вже те, що наявність опозиції в дільничних виборчкомах нині вимірюється не у відсотках, а в проміле, красномовно свідчить про ступінь прозорості чергових виборів. Тут все як на долоні. Зачищене політичне поле, загнана в андеграунд опозиція, дисиденти у в’язниці, монополізовані ЗМІ — це в принципі дико для європейського ока. Отже, проблема не в поганому Мекаччі або відсутності якогось особливого талмуду в ОБСЄ.
РОСІЯ НЕ РВЕТЬСЯ НА ЗАХІДНУ АМБРАЗУРУ
Втім, за логікою панівних кіл Білорусі та Росії (що деколи схожа на логіку поганого танцюриста), коли з демократичністю виборів виникають проблеми, самий час перевести стрілки на спостерігачів, які нібито спочатку нагострили зуби. І не тільки. Пан Лавров у Мінську озброївся медичною термінологією. Московський візитер для початку дав ритуального стусана Штатам, які грішать «однобічними зухвалими кроками, що порушують міжнародне право й супроводжуються екстериторіальними санкціями», а потім із жалем констатував, що «останнім часом Євросоюз заразився цим прикладом». Вустами Лаврова Москва пообіцяла підтримку стосовно питання протистояння санкціям ЄС, але водночас тонко натякнула, що кидатися на західну амбразуру не буде. Санкції у відповідь — «це не наш метод», зауважив російський міністр.
До речі, адепти конспірології впевнені, що «плюшевий десант», який ускладнив і так нікчемні відносини Мінська зі Швецією, Литвою, а отже і з Брюсселем, насправді організували саме російські бійці невидимого фронту. За логікою: Мінську — дипломатична війна, Кремлю — мати рідна. Політолог Андрій Єгоров, директор Центру європейської трансформації в інтерв’ю Naviny.by заявив, що «не варто бачити руку Москви в усіх конфліктах Білорусі з ЄС». З одного боку, відзначив співрозмовник, Кремлю вигідне те, що Мінськ сильніше втягується в московську орбіту під впливом сварок із Брюсселем. З іншого боку, «Москва має досить тісний рівень взаємодії з ЄС щодо питання модернізації».
Для тих, хто не в курсі: програму, аналогічну «Європейському діалогу про модернізацію з Білоруссю» (від якої керівництво в Мінську з пирханням відвернулося), Брюссель реалізує з Росією вже третій рік. І Кремль від «Партнерства для модернізації» носа не відверне.
Отже, ритуальна антизахідна риторика — це одне, а прагматична взаємодія з триклятими західними імперіалістами, аби скоротити технологічне відставання від них — зовсім інше. Більше того, оскільки Білорусь із Росією в одній економічній, інтеграційній упряжці, то «повзуча європеїзація через Москву одночасно зачіпає й Білорусь», наголошує Андрій Єгоров.
Таким чином, Кремль все ж не зацікавлений, аби Лукашенко перегинав палицю у сварці із Заходом. Керівництву гордої синьоокої республіки теж не завадило б бути трохи далекогляднішим і не бити останніх горшків на кухні білорусько-європейських відносин через — смішно сказати — плюшевих ведмедів.
Переклад inoСМИ.ru
17 серпня 2012 року, «Белорусские новости»
