Як формуватимуть і розподілятимуть між вишами бюджетні місця?

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України розробило законопроект №10720, в якому хоче скасувати численні гарантії держзамовлення на вищу освіту, прописані в чинному Законі «Про вищу освіту». Законопроект уже зареєстрований у Верховній Раді України. Він пропонує щорічно розробляти прогноз на державне замовлення, враховуючи пропозиції від державних замовників, федерації профспілок і національного представника роботодавців. Лише після цього Мінекономіки вноситиме відповідні пропозиції до проекту держбюджету.

Законопроект пояснює, яким чином формуватиметься держзамовлення, але поки лишається незрозумілим, як будуть розподілятися бюджетні місця між вищими навчальними закладами, а також те, яким чином буде забезпечене конституційне право громадян безоплатно здобувати вищу освіту на конкурсній основі. Відповідно до чинного Закону «Про освіту», фінансування з держбюджету підготовки фахівців із вищою освітою сьогодні здійснюється в обсягах, необхідних для забезпечення навчання не менше 100 студентів у ВНЗ 1 і 2 рівнів акредитації та 180 студентів у ВНЗ 3 та 4 рівнів акредитації на кожні 10 тисяч населення.

Прикметно, що у пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що «проект Закону не потребує громадського обговорення».

КОМЕНТАРІ

Ігор ЛІКАРЧУК, директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти, колишній директор Центру оцінювання якості освіти:

— У цьому питанні, на мою думку, є два аспекти. Перший — це те, що вже нарешті і в уряді зрозуміли: чинна система визначення і розподілу держзамовлення є деструктивною. Але сам факт того, що уряд хоче відмовитися від кількісних показників, які закріплені в Законі, як на мене, не є чимось небезпечним. Тому що закріплювати в законі обсяги державного замовлення відповідно до кількості населення, як на мене, невиправдано. Але мене більше хвилює сам принцип розподілу цього державного замовлення між вищими навчальними закладами. Тобто одне питання — якою буде цифра цього держзамовлення, а друге — як воно буде розподілене між закладами освіти. Якщо воно буде розподілятися так, як це відбувається сьогодні — в кабінетах чиновників, то користі від такої пертурбації немає жодної. Але якщо держзамовлення між вищими навчальними закладами буде розподілятися на засадах відкритого конкурсу, тобто конкурсної боротьби вузів за отримання державного замовлення, боротьби прозорої, відкритої, на засадах тендера, — тоді варто затівати всю цю історію. У державному замовленні не можна сказати лише «А» — як його визначати, треба казати і «Б» — як його розподіляти між вищими навчальними закладами.

Те, що проект не потребує громадського обговорення, — погано. Ми ж говоримо про те, що ми будуємо демократичне громадянське суспільство... Такий проект закону потрібно обговорювати, адже він стосується долі сотень тисяч людей, долі майбутнього Україні. Але, знову ж таки, систему державного замовлення треба змінювати.

Лілія ГРИНЕВИЧ, радник голови об’єднаної опозиції ВО «Батьківщина» Арсенія Яценюка з питань освіти, кандидат в депутати, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти:

— Державне замовлення покликане не тільки відповідати вимогам ринку праці, а й, у першу чергу, забезпечити конституційне право громадян безоплатно здобувати вищу освіту на конкурсній основі. Про це право йдеться у статті 53 Конституції України. І якщо цей законопроект передбачає скасування вже діючих у чинному Законі кількісних гарантій щодо державного замовлення, то це фактично уможливлює звуження права доступу громадян до вищої освіти, яке є конституційним правом. Тому, без сумніву, це є дуже негативна норма такого законопроекту.

Тепер щодо самої структури держзамовлення і його формування. В законопроекті «Про вищу освіту», внесеному Арсенієм Яценюком і Лесею Оробець, пропонується розглядати державне замовлення як замовлення на підготовку фахівців саме у державних інституціях, а також надавати державні гранти на здобуття вищої освіти для того, щоб забезпечити конституційне право на безоплатне отримання вищої освіти на конкурсній основі. До речі, така система, наприклад, працює у Грузії. В законопроекті запропоновані різні види грантів, починаючи від максимальних грантів для тих, хто має найвищі навчальні бали за результатами ЗНО, звичайні гранти, спеціальні гранти, які спрямовані на підготовку фахівців у тих сферах, які необхідно розвивати, і, нарешті, соціальні гранти — для тих людей, які потребують підтримки. Сьогодні вони є пільговими категоріями, які фактично посідають місце за державним замовленням, забираючи його у абітурієнтів із значно вищим рівнем навчальних досягнень. Натомість їм потрібно надавати адресну підтримку у вигляді соціальних грантів. Якщо буде саме таке розуміння видатків держави на здобуття вищої освіти і забезпечення конституційного права через гранти на навчання й розуміння державного замовлення як відповідь на потреби конкретних фахівців у державних інституціях, тоді можна буде говорити про порядок у цій сфері...

Фраза у пояснювальній записці про те, що «проект Закону не потребує громадського обговорення», хоча він напряму торкається інтересів громадян, а саме — їхнього доступу до вищої освіти, ще раз свідчить про те, що влада зовсім не рахується з потребами людей та їхньою думкою. У випадку скасування кількісних гарантій це буде свідченням того, що законопроект замасковує головну причину його подання, тобто те, що уряд знову намагається економити на освіті українських громадян.