Захистити «позиції»

Небезпечні ілюзії

Олексій ДАНИЛОВ: «Люди, які привели країну до цієї війни й породили  всі ці неподобства, тепер представляються миротворцями»

Олексій Данилов був обраний мером Луганська 1994 року. Час 90-х для всієї країни був дуже складним, важким, а для Донбасу тим паче. Проте, на тлі разючої злочинності, розгулу криміналітету країна і край були сповнені надії. Епоха, що вимагала сміливості й рішучих вчинків. Не просто реформ, як зараз заведено говорити, а саме розбудови держави, дерзкого й у той же час стратегічного мислення. Тоді закладався фундамент, але саме тоді й пішло щось не так. Серія гучних вбивств подеколи серед білого дня, інколи під покривом ночі пройшла тривожним відлунням Донбасом. Влада в особі Леоніда Кучми обрала шлях побудови власної системи, а сам схід України впевнено перетворювався на васальний регіон проросійських «князів». З кінця 90-х Луганщина фактично перетворилася на вотчину Олександра Єфремова.

Уже під час президентства Віктора Ющенка Олексій М’ячеславович був призначений главою Луганської обласної державної адміністрації. Цю посаду він займав нетривалий час. Патріотичні гасла, які взяла тоді на озброєння «помаранчева влада», виступивши на Майдані проти режиму Кучми, швидко стерлися, а на сході України остаточно закріпилася влада так званих єфремовських комсомольців і тих, кого заведено було називати «регіоналами».

Зараз Олексій Данилов займається громадською роботою, зокрема проектом «Суспільне око», метою якого є, зокрема, чіткий облік наявних у країні можливостей.

«КІЛЬКІСТЬ ТАК ЗВАНИХ КРОТІВ У ВЛАДІ БУЛА Й ЗАЛИШАЄТЬСЯ КОЛОСАЛЬНОЮ»

— Олексію М’ячеславовичу, на нашій рідній землі йде війна, а разом з цим країна перебуває в економічній і політичній лихоманці. Путін напав на Україну, але яких помилок припустилися ми?

— Війна в Україні передусім пов’язана з ситуацією всередині країни за останні 24 роки. Путін просто скористався нею. До цього він йшов планомірно, але якби наша держава в особі тих органів, які мали стежити за національною безпекою, займалася б своїми безпосередніми функціями, а не бізнесом, то результат для країни був би абсолютно інший. Ключова наша проблема полягає в тому, що абсолютно всі подібні структури перейшли в бізнес і до цього дня з нього не виходять.

— Ви були мером Луганська в 90-ті роки й главою адміністрації Луганської області під час президентства Ющенка. У 90-х у нас на Донбасі був шанс піти іншим шляхом?

— Кількість людей, особисті справи яких зберігались і зберігаються в Москві на Луб’янці — величезна. І вони не просто проживають в Україні, а й займають посади, мають вплив. Система, яка повинна була займатися безпекою країни, не могла реалізувати цю функцію, бо кількість так званих кротів була й залишається колосальною. В Україні тисячі агентів Путіна по всій країні, про що недавно він і заявив. Ці люди продовжують перебувати у владних структурах. Можу навести приклад. На початку лютого 2014 року зі мною зустрічалися дві людини, які пропонували мені очолити політичний рух на території Луганської області. Вони стверджували, що всіляко сприятимуть цьому руху з боку суміжної держави. Пояснювали, що вхожі в потрібні кабінети на російські стороні. Недавно з подивом для себе дізнався, що один з цих людей зараз займає кабінет в Адміністрації Президента Порошенка. Спочатку нам слід було створити нову структуру державної безпеки з нуля.

— Ви володієте такою інформацією і знаєте цю людину. Недалеко вулиця Володимирська. Що заважає звернутися до СБУ?

— Я нікуди ходити не повинен. Це на вулиці Володимирській мають знати, що ця людина перебуває не де-небудь, а в Адміністрації Президента. Якби мені СБУ поставила запитання із цього приводу, то я б їм розповів усю її історію.

— Але ніхто не цікавиться.

— Авжеж, не цікавиться.

— Чому?

— Усе з тієї ж причини. Під час правління Кучми всі ці організації перетворилися на бізнесструктури й залишаються ними досі. Причому дуже часто ці люди не розуміють, що продовжують виконувати завдання Путіна зі знищення держави Україна. Ось безпосередньо зараз з їхньою допомогою Путін виконує два тактичні завдання. По-перше, знищує IT-бізнес в Україні. Постійні маски-шоу в IT-компаніях — яскраве підтвердження цього. По-друге, знищує індійський бізнес в Україні. Якщо уважно проаналізувати, хто може бути нашим стратегічним партнером на найближчі 15-20 років, то це — Індія, яка з  населенням 1,2 млрд  осіб  є колосальним потенційним ринком для України. Служби, які мають забезпечувати безпеку країни, займаються її руйнуванням і власним збагаченням.

«ВІДВЕРТА КОРУПЦІЯ ПОЧАЛАСЯ З КУЧМИ, ЯКИЙ СЬОГОДНІ ЧОМУСЬ ПРЕДСТАВЛЯЄ УКРАЇНУ В МІНСЬКУ»

— А якщо зруйнується держава? На що вони сподіваються? На вертоліт і Ростов? Про що думає ця «еліта»?

— Я категорично проти вживання в цьому випадку цього слова. Не знаю, кого на сьогоднішній день з них так можна назвати. Ми чомусь називаємо депутатів Верховної Ради елітою. Це не еліта. Це обличчя суспільства, його віддзеркалення. На еліту вони не тягнуть ні за формою, ні за змістом. Цинізм фінансових відносин, який панує у нас у суспільстві на всіх рівнях, роз’їдає те, що має бути грунтом для формування такої еліти. А як можна в такому разі говорити про національні інтереси, якщо все купується й продається? Подивимося на елементарнійший приклад — прив’язка номера мобільного телефону до його власника. У цивілізованій країні ви не можете придбати цей номер без паспорта. У нас країна перебуває у стані війни, і будь-який терорист може придбати номер мобільного телефону абсолютно анонімно. І бере їх стільки, скільки хоче. Пригадаймо хвилю «замінувань» у Києві. Хто-небудь зробив висновки? Ні. Щось було зроблено, щоб врегулювати цю просту ситуацію щодо ідентифікації власника номера? Ні. Чому нічого в цьому напрямку не зроблено? Тому що оператори мобільного зв’язку корумпують людей, які за це відповідають, бо операторам такі процедури заважають заробляти. Про набагато складніші й важливіші речі годі й казати.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

— Ви навели лише епізоди, але ж з них виткане функціонування організму нашої держави.

— Мій конфлікт з Кучмою і його компанією почався 1996 року. І почався він саме на цьому грунті. Є приклад. У нас у Луганську був лікеро-горілчаний завод, який колись був одним з найбільших платників податків. Він не працював. Питання керівництву — чому? Відповідь: як заводу можна конкурувати, коли компанія одного з народних депутатів України завозить  болгарський бренді й горілку за ціною 2 копійки за пляшку? Запитую у митника — чому така ціна на ввезення алкоголю з-за кордону? Він мені дає офіційний документ, який фактично душить вітчизняного виробника. Якщо ви гадаєте, що в період з 1996 по 2015 рік в системі митниці щось змінилось, то ви глибоко помиляєтесь. Це відверта корупція, й усе це почалося з Кучми, який сьогодні разом з Медведчуком з незрозумілих для мене причин представляє Україну в Мінську. Це повний театр абсурду. Де Україна і де Кучма з Медведчуком, які фактично і є авторами сценарію подій 2004 року? За них з’явилися перші фашисти, «три сорти українців» та інша мерзенність. Лише тому, що Кучма й Медведчук хотіли залишитися на третій термін. Люди, які привели країну до цієї війни і які породили  всі ці неподобства, тепер представляються миротворцями. Не знаю, кого вони там представляють, але точно не український народ.

«НЕ ТРЕБА ДУМАТИ, ЩО СКИНУВШИ ПУТІНА МОЖНА ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ ПО СУТІ. СЛІД ДУМАТИ ПРО ТЕ, ЯК МІНЯТИСЯ НАМ, А НЕ ЇМ»

— Та й взагалі, чи представлені в Мінську луганці і дончани?

— У складі парламентерів немає жодної людини з Донбасу. Тобто конфлікт відбувається на Донбасі, а в Мінську на переговорах немає жодної людини з Донбасу. Нонсенс. Я поважаю частину людей, які представляють там нашу державу. Але вони якось кореспондуються з жителями східної України? Чому виникла ця проблема на території Луганської та Донецької областей? Чинник Путіна тут на третьому місці. Донбасу завжди говорили — все за вас зроблять. Ми вам обіцяємо пенсії та зарплати, а ви головне прийдіть і за нас проголосуйте. І зараз продовжується те саме. Брехня породжує нову брехню. Коли люди живуть в інформаційному обмані, то вони потрапляють у світ ілюзій.

— Сам Путін лише частина системи, якій уже 70 років і яка у результаті розв’язала цю війну.

— Ця система після Єльцина знову прийшла 2000 року до влади, поставивши біля керма Путіна. Я ще рік тому казав, що не треба думати, що скинувши Путіна можна змінити ситуацію по суті. Там ціла лінійка цих товаришів, які заточені під одну й ту саму мету. Слід думати про те, як мінятися нам, а не їм. І потім — чому ми називаємо цю територію Донбасом?

— По кряжу.

— Тоді треба називати це Донбасівським краєм, якого сьогодні вже практично немає. Знову ж таки це ще з часів Кучми створювався міф про певну етнічну одиницю Донбасу, якої ніколи окремо не існувало. Тоді була посіяна буря Кучмою і його оточенням, яке й зараз нікуди не поділося. Багато товаришів, які керували за Кучми, продовжують керувати й сьогодні.

«УСІ ЗНАЮТЬ, ХТО ВБИВ ГОНГАДЗЕ. АЛЕ МЕНЕ ВРАЖАЄ ПОЗИЦІЯ НИНІШНЬОЇ ВЛАДИ, ЯКА ПРОСТО РОЗВОДИТЬ РУКАМИ»

— А може, сім’я Кучми руками Майдану позбулася Януковича, який певної миті почав заважати всім? Адже ми зараз бачимо фактичну реінкарнацію цілої плеяди старої касти, але вже під виглядом буцімто нової влади, яку привів Майдан.

— Можливо. Кожного вересня ми з друзями виходимо на Хрещатик і Майдан, аби вшанувати пам’ять Гії Гонгадзе. Усі знають, хто його вбив. Але мене вражає позиція нинішньої влади, яка просто розводить руками. Нерозкрите гучне вбивство однієї людини у результаті переросло в десятки, сотні і тепер уже тисячі жертв. Усе взаємопов’язано. Вбивство людини не має терміну давності. Кучма під час свого президентства, до речі, боявся донецьких хлопців, і лише пізніше, зціпивши зуби, йому довелося з ними співпрацювати.

— Повертаючись до 90-х років і згадуючи Донбас, у пам’яті спливає прізвище вбитого Євгена Щербаня. Його застрелили в Донецькому аеропорту, як і багатьох інших, хто, можливо, міг би сформувати альтернативу Кучмі.

— Наші правоохоронні органи унікальні тим, що коли людина жива, працює, виконує ті чи інші функції, то вони мовчать. Коли з цією людиною щось стається, то їй одразу ж наліплюють якісь ярлики. Мене вражало те, що коли людина гинула, то її називали кримінальним авторитетом чи пов’язували з кримінальним світом. Таких прикладів у новітній історії України можна знайти безліч. Я був особисто знайомий з Євгеном Щербанем, і ми неодноразово спілкувалися. Можу сказати, що донецькі хлопці того часу, 1994—1995-х років, дуже повірили в демократію. Вони тоді щиро вірили, що, організувавши Ліберальну партію, зможуть просувати ліберальні ідеї, вважали, що співпрацюючи з Євгеном Кириловичем Марчуком, можуть створити потужну аналітичну групу для ухвалення глобальних державних рішень. Це була спроба вийти на рівень масштабних стратегій для країни. Але на практиці все виявилося досить цинічно. Жодної демократії при Кучмі не було й бути не могло. І всі ці спроби вільних пошуків скінчилися дуже швидко. Кучма разом із Табачником у той час перепідпорядкували всенародно обраних губернаторів собі. З цього підпорядкування губернаторів на місцях про будь-який самостійний вибір, зокрема й на Луганщині, можна було забути. Голів адміністрацій призначав Кучма за параметрами особистої відданості, а всіх незгодних одразу ж прибирали. І ніяку демократичну країну він будувати не наміру не мав. Кучма будував «паханат» і олігархат, використовуючи покійного Кравченка, і не лише його. Тепер цих людей з нами немає. Фізично. А сам Кучма  разом із Медведчуком нібито представляє Україну на перемовинах. Мене вражає те, що в суспільстві немає публічної дискусії на цю тему. Ми живемо в інформаційно спотвореному світі.

— І, відповідно, не робимо належних висновків.

— Чомусь ми досі думаємо, що за нас хтось заступиться і допоможе. Покладаємо надії на очільників Німеччини, Франції. З чого ми взяли, що німці — це наші друзі і партнери? Фрау Меркель є канцлером Німеччини, а не президентом чи прем’єр-міністром України. І вона обстоюватиме інтереси своєї країни. І якщо інтереси її країни будуть поєднані з інтересами Росії, то про Україну вона забуде вмить. Звинувачувати її в цьому безглуздо. Те ж саме стосується французів. Нам самим потрібно розібратися в собі. Потрібно простежити причинно-наслідкові зв’язки і зробити висновки, як ми дійшли до цієї біди. Висновки ж не робляться, і для мене цілком очевидно, що суспільство заходить зараз на третій виток кривавого протистояння.

«ВИБОРИ НА ДОНБАСІ ЗА НИНІШНІХ УМОВ ПРОВЕСТИ НЕМОЖЛИВО. І НЕ ТРЕБА ОБМАНЮВАТИ ЛЮДЕЙ»

— Третій виток? Якими були перші два?

— Перше криваве протистояння було в 1996—2004-х роках, коли людей вбивали системно, але на це ніхто не звертав увагу. Ви згадали того ж таки Щербаня, якого застрелили в Донецьку. Потім в 2001-му було вбито Гію Гонгадзе. Все це робила влада, яку очолював Леонід Кучма. Мене дивує, якщо це комусь може бути незрозумілим. Для мене це очевидно як день. Другий кривавий виток стався під час подій, які в народі прийнято називати Революцією Гідності, — адже ми й досі не знаємо, хто вбив  українських патріотів? Влада мовчить.

— Чому прийнято називати?

— Тому що те, що було в Україні як у 2013 році, так і в 2004-му і в 1991-му, не можна назвати революцією в класичному сенсі цього слова. Були народні заворушення, було повстання, невдоволення. А революція — це зміна політичного устрою і переділ власності. Я переконаний, що ми перебуваємо на порозі нових серйозних подій усередині країни. І події на Донбасі до цього не мають жодного стосунку. Просто влада, розписуючись у власній безпорадності, киває на проблему сходу. Мовляв, ми погано живемо, тому що на Донбасі у нас АТО. Вони навіть бояться назвати все своїми іменами. Ця територія, як і Крим, окупована Російською Федерацією. Тільки якщо окупацію Криму здійснили безкровно, то на Донбасі пролилася кров. Кількість жертв, яку Путін зі своїми спільниками там поклав, колосальна, як і кількість наших хлопців, що загинули там. Цю територію потрібно було із самого початку оголосити окупованою. А ми продовжуємо грати у витончену словесність і слухаємо незрозумілий потік заяв з Мінська, а тепер ще й з Парижа. Нам вказують, що слід провести на Донбасі вибори. Так казати можуть лише люди, які погано уявляють цей процес.

— Чи реально провести вибори на окупованих територіях?

— Почнімо з елементарного. Для виборів потрібні списки виборців. Хто їх формує і хто там значитиметься? Я прописаний в Луганську і зі зрозумілих причин там не зможу не лише брати участі у виборах як кандидат, а й голосувати. Хто формуватиме виборчі комісії? Російські бойовики чи хтось інший? Президент Франції нам каже, щоб ми провели там вибори, а потім Путін відведе свої війська і віддасть кордон. Зачекайте, пане французький президент, як Ви собі уявляєте проведення виборів на території, де панує окупаційна влада? Як може функціонувати українське законодавство на непідконтрольній Україні території? Мені ніхто з тих, хто їздить на ті посиденьки, не пояснить цих очевидних речей. За існуючих умов вибори на Донбасі провести неможливо. Крапка. І не треба обманювати людей. Це театр абсурду. І щойно дійде до точки кипіння, а це відбудеться скоро, то може статися усякого.

«БІЛЬШІСТЬ ТЕЛЕКАНАЛІВ — ЦЕ ФАКТИЧНО ПАРТНЕРИ ПУТІНА ЗІ ЗНИЩЕННЯ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА»

— Але ж не лише вибори на Донбасі можуть стати каталізатором чергових серйозних хвилювань?

— Звісно. Думаю, що цього року номінальне ВВП нашої країни буде на рівні 75—78 млрд доларів. Якщо розділити цю суму на 365 днів і 42 млн осіб, то в результаті вийде 4,9 долара на день на одного громадянина України. За стандартами ООН, якщо людина витрачає на проживання і продукти харчування менш як 5 доларів на день, то вона живе за порогом бідності.

2013-го цей показник становив 183 млрд доларів, а 2014-го 134 млрд доларів. При цьому пані Гонтарева в інтерв’ю каже, що банківська система вже два роки не фінансує економіку і не має наміру фінансувати. Якщо банківська система не фінансує економіку, то тоді нехай Гонтарева пояснить функцію цієї системи. Образно кажучи, для того, щоб виростити картоплю, її як мінімум потрібно спочатку посадити. Якщо її не посадити навесні, то восени нічого буде й збирати. Так от, Гонтарева каже, що картоплю саджати ми не будемо. Якщо банківська система не фінансує економіку, то й економіки в цій країні не буде. Приїжджає до нас шанована організація, яка називається МВФ, і їй показують офіційну статистику безробіття на рівні 1,6%. Тобто, їм просто нахабно брешуть про справжній стан речей. Як я вже казав, брехня породжує брехню. Недостовірна інформація, яка накопичується, у результаті породжує серію неправильних рішень. Неправильні рішення у результаті призводять до неправильного результату. Такий хибний механізм довго проіснувати не може.

— Ви згадували про точку кипіння. У чому вона може виявитися і чим може скінчитися?

— Влітку 2013 року зі мною зустрівся один професор. Ця людина пропонувала мені співпрацю з Арбузовим. На той час цей професор сприяв афері «Арбузов — найкращий банкір Європи». Коли аферу розкрили, потрібно було все це якимсь чином приховати. Цьому професорові я сказав: «Дмитре, ці хлопці закінчать дуже швидко і дуже погано. Я не можу з ними співпрацювати, тому що те, що вони роблять, не кореспондується з моїм світоглядом. Він мені сказав, що я людина недалека і не розумію, що донецькі прийшли до влади назавжди і нікому нічого віддавати не будуть. Що сталося через півроку —  ми всі знаємо. Тому цей вибух може статися будь-де і будь-коли. Досить першої крові. Поки що навіть події в Мукачеві замовчуються. Влада намагається маніпулювати інформацією, орієнтуючись на коротку пам’ять людей. Нам показують якісь показові арешти в Кабміні про людське око, а в результаті ніхто не знає, чим ці арешти закінчуються і чи є якийсь результат. Це шоу для телебачення. І наше телебачення на сьогодні є стовідсотковим співучасником злочину проти українського народу. Абсолютна більшість каналів — це фактично партнери Путіна зі знищення держави Україна. Там нічого здорового, корисного, розумного, національно орієнтованого почерпнути неможливо. І відбувається це не рік і не два, а триває десятиліттями. Пам’ятаю, як Олександр Роднянський — хазяїн телеканалу «1+1» разом зі своїми журналістами 2004 року вибачався за свій канал. Та брехня, яка лилася з телеекранів, — це один з найстрашніших злочинів перед державою і суспільством. Наприклад, телешоу, які робить великий бізнесмен Шустер, просто не повинні існувати в сучасній Україні. Це відверта маніпуляція громадською думкою, коли погляд ста осіб, а саме стільки перебуває в студії, видають за  зріз усього суспільства. Адже вони формують погляди людей, їхні позиції і, отже, плутають їх, вводять людей в оману. Будь-який  соціолог пояснить це за три секунди. Основна проблема полягає в тому, що наше суспільство не має повної і правдивої  інформації про процеси, що відбуваються, в країні.