Спостерігачі заявляють про фальсифікацію виборів у Білорусі

Сьогодні, 11 жовтня, білоруси обирають президента країни з чотирьох кандидатів: діючого президента Олександра Лукашенка, опозиціонерки Тетяни Короткевич, голови Ліберально-демократичної партії Сергія Гайдукевича та голови Білоруської патріотичної партії Миколи Улаховича. Поки Центрвиборчком фіксує високі явки виборців, спостерігачі заявляють про масові фальсифікації на дільницях. Газета «День» слідкувала за виборами в одній із виборчих комісій в Мінську.

З 6 по 10 жовтня у Білорусі проходило дострокове голосування для тих, хто не може проголосувати в основний день. За словами опозиційних спостерігачів, саме в ці дні найбільша ймовірність фальсифікацій. За даними Центрвиборкому Білорусі, за чотири дні проголосувала рекордна кількість – 36,05 % виборців.

В день голосування на одну із виборчих дільниць відправився і автор газети «День». Дільниця розміщена в школі, на другому поверсі. Основні виборці пенсіонери, при вході одразу ж помічаю бабусю з ціпком, на її куртці значок із закликом проголосувати 11 жовтня. Допомогаю відкрити двері та пропоную допомогти дійти на другий повех.

"Дуже дякую. Я ледве пересуваюся, дуже складно по сходинках підніматися, - скаржилася пенсіонерка Марія Йосипівна. - Я живу недалеко, буквально за цією школою, але дорога у мене забрала хвилин сорок. Проголосувати для мене - це святе".

Питаю у жіночки, за кого голосуватиме. Не довго думаючи Марія Йосипівна несподівано видає: - Проти всіх! Немає за кого голосувати.

"Чому ні? - запитую. - Чотири кандидати ж у бюлетені: Лукашенко, Улаховіч, Гайдукевич і Короткевич".

- Ви чули їх? Всі про одне й те ж - який хороший Лукашенко. А Короткевич... не вірю я їй. Може, їй потрібно було себе до виборів проявити. Багато хто боїться сказати, що думають, але мені вже вісімдесят три, чого мені боятися?

Заходимо в фойє школи. З колонок лунає патріотична музика. Помічаю стіл та близько десяти стільців на відстані п’яти метрів. Питаю, що тут буде, для кого стільці.
"Зараз буде концертна програма на честь виборів", - відповідає хлопець.

"Цирк!", - додає Марія Йосипівна.

"Проходьте на другий поверх", - говорять нам та показують на сходи.

Урни, скоч та пластелін

Піднімаємося на другий поверх, за вказівником йдемо до актового залу. Проводжу бабусю до столу виборчої комісії.

- Ви звідки? – питають мене.

- Журналіст з України.

- Ви зареєструвалися?

- Ще ні, - відповідаю.

- Почекайте секундочку.

Поки розглядаю актовий зал: в кінці приміщення три ширми болотяного кольору для таємного голосування, за кілька кроків гірчичного кольору (непрозора!) урна для бюлетенів, запечатана пластиліном. Зліва члени виборчої комісії видають бюлетні та запрошують виборців пройти за ширму.

Через кілька хвилин підходить секретар виборчої комісії:

Помічаю спостерігача від опозиції Світлану, з якою познайомився в четвер на дострокових виборах. Вітаюсь.

- У Миколи [напарник Світлани, - прим. авт.] відібрали акредитацію за його «спостережливість», - розповідає Світлана.

- Порушень в попередні дні не помітили? - питаю.

Світлана озирається та киває головою. Розумію, що були, і говорити про це краще поза дільницею. Прошу залишити свій номер телефону. Роблю кілька фото та виходжу з актової зали.

На виході мене зустрічає голова комісії Алевтина Гладка. Мене вона запам’ятала з того ж четверга, коли на дільниці спостерігав за голосуванням до її закриття. Тоді мої підрахунки виборців з точністю співпали з протоколом комісії. В то й же день урну для голосування прикрили папірцем, поставили підписи та по краях приліпили скотчем.

-Як там у вас на Донбасі? – питає мене.

Відповідаю та водночас пакую в рюкзак речі.

- Все, ви більше до нас не прийдете? – питає голова комісії та, не чекаючи відповіді, розвертається.

- Ні, повертатися більше не планую, - відповідаю вслід та шукаю вихід на перший поверх. Спускаючись, відправляю на номер Світлани свої контакти, щоб вона зателефонувала під час перерви.

«Вибори - це ж свято, все як при союзі»

За цей час стільці зайняли пенсіонерки та слухали музику, яка лунала з колонок. Через мить одна жіночка виводить до пенсіонерів школярку. Та починає співати щось про Білорусь.

- Як вам концерт? - питаю в однієї з бабусь.

- Молодці! Мені дуже подобається, дітки талановиті. Видно, що сьогодні свято.

- Свято? - перепитую.

- Ну так вибори - це ж свято, все як при союзі.

- А за кого ви голосували?

- Як за кого? За Лукашенку, звичайно ж! Дивні у вас питання. Звідки ви?

Кажу, що з України. Бабуся замовкає та починає слухати чергову пісню. Розумію, що розмова закінчена.

Виходжу на вулицю і тут грає музика, на другому поверсі відчинили вікна та виставили колонки. Бачу двох дівчат в однакових червоних куртках з бейджиками та списками, підходжу розпитую що та як. Кажуть, що проводять екзит-пол.

- Хоч хтось є, хто не за Лукашенка проголосував? - питаю їх.

- Це таємна інформація.

- Я ж не цифри прошу. Можна ж відповісти просто «так» чи «ні», якщо все так строго.

- Не всі говорять правду, хто за кого голосує. Багато хто відмовляється брати участь в опитуванні. Молодь зазвичай не говорить, за кого проголосувала, може назвати іншого кандидата. Я відповіла на ваше питання?

- Дякую, - відповідаю я та починаю проводити свое опитування.
Й дійсно, більшість просто відмовляється говорити про свій вибір. Всього ж вдалося отримати прямі відповіді буквально від трьох-чотирьох осіб. Решта ж намагалися тікати від питання та відводити розмову, говорячи, що проголосували «за мир і стабільність в країні».

- Ми проголосували за... мир у нашій країні. Щоб наші діти спокійно жили, - розповідає архітектор Тетяна Володимирівна.

- А якою в наступні п'ять років ви бачите Білорусь? - питаю жінку.

- Не гірше. Ми живемо в такий час, коли поруч війна. Наші родичі в Україні. Ми за них дуже хвилюємося. І ми всі хочемо миру. Все інше залежить тільки від нас.

- Природно за Олександра Григоровича. Очікуємо спокою і стабільності, щоб такого, як у наших сусідів, не сталося, - відповів ІТ-шник Петро.

- У наступні п'ять років хотілося б економічного розвитку і стабілізації ситуації в цілому, - розповіла менеджер Олена, не називаючи імені свого кандидата.

- У нас є за кого голосувати - одна людина, - однозначно відповів чоловік, не представившись.

- Я голосувала проти всіх. Серед кандидатів не бачу гідних, - зазначилися адвокат Юлія.

Через кілька хвилин чую, дзвонить телефон - Світлана. Беру слухавку:

- Я у дворі школи, буду чекати тут, - відповідаю їй.

«Всю ніч і наступний ранок проплакала»

Через мить з’являється Світлана. Ми виходимо за межі школи. Те, що вона розповіла далі про дострокове голосування, не могло не шокувати. В один із таких днів я був присутнім. Тоді комісія не наважилася сфальсифікувати цифри.

- Ми [спостерігачі, - авт.] щовечора звіряємо свої підрахунки з протоколом. Перший день, другий день, третій день у нас все зійшлося з комісією. У п'ятницю ми зафіксували 75 тих, хто проголосував, у них - 78. Ну це так, невелика похибка. Я повідомила комісії, але через три голоси не стала сперечатися, - розповідає Світлана. - Вчора був останній день дострокового голосування і вони вивісили протокол, де не вказали кількість тих, хто проголосував, а вказали загальну кількість бюлетенів, які отримали виборці за весь період голосування. Я сфотографувала протокол, спустилася вниз, підрахувала всі свої цифри. У мене вийшло 256 осіб за весь період, а комісія вивісила - 469. Різниця в 213 чоловік! - Світлана переводить погляд на школу, де розміщується виборча комісія та додає: - У процентному співвідношенні від кількості виборців за нашими даними проголосувало 16,4%, а за їхніми даними - рівно 30%. Я залишалася одна, оскільки Миколу позбавили акредитації. Я була в шоці, я піднялася в приймальню, де сиділи голова комісії, секретар і одна зі спостерігачів. Я їх питаю з приводу цифр, вони все зрозуміли відразу, опустили очі вниз. Секретар так невпевнено каже: «а ви підрахуйте різницю». Я й кажу, що підрахувала і в мене різниця в 200 чоловік. Голова мені відповідає: «Світлана Валеріївна, дострочне голосування закінчилось!». Я вийшла і в мене була істерика. До мене підбіг міліціонер, який постійно тут чергував, і питає: «Що трапилося?». Я кажу, що у нас 200 чоловік не прийшло. Вони наше з вами майбутнє забирають, у тому числі і моєї дитини. Я пішла. Всю ніч і наступний ранок проплакала. І така ситуація не тільки на моїй дільниці: десь, як і у нас, основним днем ​​додали, а десь - протягом усього дострокового голосування.

Віталій Андронік, Мінськ