Нобелівська премія за перезавантаження влади

Лауреатами Нобелівської премії миру за 2015 рік стали лідери туніського Національного квартету посередників за їхній внесок у перехід країни до демократії. За словами голови Нобелівського комітету Касі Кулман Файв, група зробила «значний внесок у будівництво плюралістичної демократії» після революції 2011 року, відомої у світі як «жасминова» революція.

Туніський квартет складається з представників чотирьох організацій: Загального трудового союзу Тунісу, Туніської конфедерації промисловості, торгівлі та ремесла, Туніської ліги на захист прав людини і Туніського ордену адвокатів. «Ці організації представляють різні сектори і цінності туніського суспільства: робітничий клас і добробут, принципи верховенства закону і прав людини», — сказала голова комісії.

Квартет було створено 2013 року, «коли демократичний процес перебував  у небезпеці в результаті політичних вбивств і поширених громадських заворушень», зазначила Касі Кулман Файв.

«Він заснував альтернативний, мирний, політичний процес, коли країна була на порозі громадянської війни», — повідомила вона.

«ТУНІС ПРОЙШОВ ПЕРЕТВОРЕННЯ У ТАКИЙ СПОСІБ, ЯКИЙ ДЛЯ НАС МАЄ СЛУЖИТИ МОДЕЛЛЮ»

Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, громадський діяч:

— Так, це справедливо, оскільки в 2010-х роках тільки Туніс зміг пройти мирне перезавантаження країни. Причому він це зробив краще, ніж цивілізована  Ісландія,  бо Туніс не просто спромігся не перейти в громадянську війну, як це трапилось усіх проти всіх у Лівії; не скотився назад в авторитаризм, як це трапилось у Єгипті; не став у такий ступор, як це сталося в Україні, коли, по суті, система відродилася. По-перше, Туніс спромігся зробити це конституційно, зібрати Установчі збори, які створили нову конституцію, плюс через мирний процес переговорів і домовляння вони вийшли з парадигми авторитарної, яка домінувала в країні протягом десятиліть, у доволі демократичний процес. Це було єдине справжнє та успішне перезавантаження, про яке ми можемо говорити з часів, напевне, помаранчевої революції. Цей успіх, якщо ми говоримо про демократію, навіть набагато успішніший за успіх Міхеїла Саакашвілі, єдиний приклад на пострадянському просторі. Усі реформи Саакашвілі — апріорі авторитарні реформи. Був сильний лідер, який повів за собою, а коли пішов зі сцени, що буде з країною? Великий знак питання.

У Тунісі ми бачимо те, що можна назвати справжнім перезаснуванням держави. Причому воно обійшлося малою кров’ю навіть порівняно з українським Майданом. І тому, гадаю, рішення Нобелівського комітету більш ніж справедливе. Бо такого зразку історії успіху навряд чи може запропонувати якась інша країна.

Висновок Нобелівського комітету — приклад Тунісу може стати прототипом для Близького Сходу та Африки. Це може стати зразком і для нас, насамперед України. Ми говоримо про якихось нових людей, про нові закони, а насправді нам треба змінити систему, як на комп’ютері, в Україні. Це єдиний приклад успішних демократичних перетворень. Ще відомий ісландський приклад, але політики в Ісландії врешті-решт заблокували ухвалення конституції, яка четвертий рік лежить десь у шухляді. А в Тунісі цей процес дійшов логічного кінця й відбувся в нереволюційний спосіб, коли тече кров, як ми знаємо про французьку, українську, лівійську чи єгипетську революції. Туніс пройшов перетворення в такий спосіб, який для нас має бути моделлю. На жаль, у нас він мало відомий. Я дуже радий, що відбулося нагородження саме туніського «квартету». Це приверне увагу світової спільноти українців до того, як можна перезапустити країну.  

«ЗДОРОВЕ, КРЕАТИВНЕ, НАЧАЛО В ІСЛАМІ СЕРЕД МОЛОДІ ДОПОМОГЛО ЗРОБИТИ ПОЗИТИВНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В ТУНІСІ»

Руслан ГРАБАР, африкознавець

— В арабських країнах зовсім інший менталітет, особливо в «чорній Африці». Щодо Тунісу, то тут усе впирається в суб’єктивний фактор. Якраз те, чого немає у нас. У них є певна консолідуюча лінія, навколо якої все крутиться. Це — країна з одним народом і з однією ідеологією, релігією — ісламом. І ця лінія допомогла їм сконсолідуватися навколо певного бажання просуватись уперед. У мусульманства в ісламі є безліч плюсів та мінусів, є радикали тощо. А в Тунісі немає цього радикалізму, і те здорове начало ісламу, по-суті, створило ту політичну систему, що в них є.

І якщо згадати про біженців у Європу, серед яких, в основному, мусульмани, то це нагадує повторення падіння Римської імперії — захоплення Європи  саме креативною частиною мусульманства. Сюди прибувають молоді, здорові, освічені, араби, які бозна-що можуть наробити з європейською цивілізацією.

І це здорове, креативне, начало в ісламі серед молоді допомогло зробити позитивні перетворення в Тунісі. Тим більше, що в них тиранії, як у їхніх сусідів —  Лівії при Муамарі Каддафі — не було. У них була більша схильність до демократії. Але треба зауважити при цьому, що демократія — це не набір інститутів, а певний цивілізаційний рівень суспільства. І за допомогою французів у Тунісі, Алжирі цей рівень значною мірою було досягнуто. І тунісцям дуже допомогла європейськість плюс здорові коріння ісламу.

А в нас якраз немає абсолютно жодного стержня — ні в ідеології, ні національної ідеї. Немає навколо чого об’єднуватись.

Що стосується питання, чому нам не вдалося після двох революцій досягти успіху. Вважаю, поки ми не відмовимося від думки, що тільки  демократія нас врятує, у нас будуть дуже погані перспективи. Адже, з одного боку, в нас є моделі, є люди, є розуміння, а хто повинен усе це здійснювати? У багатьох, з ким я спілкуюся на різноманітних форумах, думка одна: на жаль, у нас немає кандидатури на лідера країни, якщо порівнювати з Францією, немає свого де Голля, і поки що не намічається.

«КВАРТЕТУ ВДАЛОСЯ ПЕРЕФОРМАТУВАТИ КОНФЛІКТ З ВІДКРИТОГО ПРОТИСТОЯННЯ В ДЕМОКРАТИЧНИЙ  ПРОЦЕС»

Микола НАГОРНИЙ, посол України в Тунісі:

- Ситуація Тунісі сильно відрізнялась від ситуації в інших арабських країн. У Тунісі після приходу до влади Хабіба Бургіба в 1956 році формувалась більш така світська модель суспільства. Тобто розвивалась освіта, виховання, громадські організації, і ті ж самі профспілки і те, що називається Спілка промисловців і підприємців та локальних ремесел. Це організації, які мають свої традиції, свою історію, і не виникли в останні 5-6 років. Завдяки цим традиціям і тому, що рівень освіти і культури в Тунісі все-таки досить високий у порівнянні з іншими країнами, їм вдалося певним чином не довести конфлікт до гострої фази, яка б уже призвела до широкого пролиття крові.  І тут заслуга полягає в тому, що тут були традиції і кращий рівень освіти. Серед арабів відома розповідь про те, що свого часу була розмова Каддафі з Бургібою, під час якої Каддафі попередив Бургібу, навіщо він займається освітою людей, бо якщо вони стануть освіченими то зроблять революцію. На що Бургіба відповів: краще революцію проти мене зроблять освічені люди, ніж дикі і неосвічені. Десь вона так і вийшло.

Що стосується ролі національного квартету. Ці організації якраз були більш-менш нейтральними у конфлікті, який виник вже після повалення режиму Зін аль-Абідін бен Алі. І протистояння почалось за вектором ісламісти, хоча вони були поміркованими, і більш світськими людьми. І квартет як нейтральна організація взяв на себе відповідальність. Квартету вдалося переформатувати конфлікт з відкритого протистояння в демократичний  процес: зміни у конституції, вибори уряду, президента. І все це відбулось цивілізовано. Якраз саме в цьому його заслуга. Але відверто кажучи, моє особисте враження, вручення цієї премії мало політичне забарвлення і його варто розцінювати у тому числі як сигнал для туніського суспільства, де не так усе просто, так і для інших країн, які зазнали трансформації в результаті арабської весни – усім показати Туніс як приклад успішної демократичної трансформації країни.

Що стосується того, чи може Туніс бути прикладом для успішного перетворення нашої країни, яка пережила дві революції. Я би не сказав, що тунісцям усе вдалося. Це триваючий процес. І квартет зняв гостроту фази, яка була починалась після революції. Тоді починалась криза, політичні вбивства, всілякі заворушення. І на тлі загальної нестабільності в регіоні це могло перерости в збройний конфлікт. І чесно кажучи, я не сказав би, що туніське громадянське суспільство більш розвинуто, ніж українське громадянське суспільство.

Але з іншого боку, на мою думку, громадянське суспільство Тунісу було менше заполітизовано, у порівнянні з нашими профспілками. І роль національного союзу підприємців, промисловців і національних ремесел була більш широкою. Тому у нас цей союз є більш формальною структурою,  а союз адвокатів України це – більш професійне об’єднання, ніж громадське. І тут не все однозначно.

Усі ці організації в Тунісі представляли не стільки всю краю, а найбільш активний середній клас. Треба з цього виходити, бо середній клас України і його самоорганізація це - окрема тема.

У принципі, я вважаю, що тунісців треба привітати з тим, що саме вони отримали Нобелівську премію миру. Для Тунісу це позитивний сигнал, особливо у цих умовах, коли в країні не все так просто.  І це дає сподівання, що народ бачить, що структури, які утримали країну на грані, є дієвими, їхні заслуги визнаються міжнародною спільнотою. Крім того, що це позитивний сигнал, ми надіємося, що це буде сигналом для туніського суспільства щодо необхідності збереж6ення соціальності стабільності і злагоди в країні.