Пригода на Річковому вокзалі
Історія короткої подорожі в минуле, яка трапилася в центрі Києва
Біля Поштової площі всіх підряд хапають за руки промоутери і тягнуть «покататися на теплоходику». До 1 листопада щодня Дніпром курсують прогулянкові судна. Чудові краєвиди Києва контрастують із попсовою музикою на борту, а солоний запах води — з «пахощами» чипсів та пива. Та попри всі ці принади, річкові теплоходи щодня перевозять багато людей — у вихідні є сотні охочих прокататися.
За таких масштабів справи окремого Річкового вокзалу в Києві немає — квитки зазвичай купують з рук. Тобто вокзал є, але з 2012 року він закритий на реконструкцію. Нещодавно, якось теплого осіннього вихідного дня, фотографу «Дня» вдалося потрапити всередину вокзалу. Там все, здається, застигло в радянському періоді. Ядучо-блакитні облуплені стіни прикрашені мозаїками з ударниками соціалістичної праці на заводі, за політичною агітацією, на пляжі.
КРУГЛА БАШТА У ЦЕНТРІ ВОКЗАЛУ НАГАДУЄ ЩОГЛУ ВІТРИЛЬНИКА. У ЦЬОМУ ПРИМІЩЕННІ КОЛИСЬ ПРАЦЮВАЛА АПАРАТУРА ДЛЯ ЗВ’ЯЗКУ, СИГНАЛІЗАЦІЇ Й ОГЛЯДУ ФАРВАТЕРУ
З давніх-давен залишився розклад руху теплоходів «Ракета» і «Метеор» — пасажирських річкових суден на підводних крилах. Кінцеві пункти призначення — Мозир та Чернігів. Ціни подані в карбованцях. Наприклад, дорослий квиток до Чорнобиля коштував три карбованці 60 копійок, дитячий — вдвічі менше. Гарні гвинтові сходи, що ведуть на дах...
ЖИТТЯ ПРОБИВАЄТЬСЯ ВСЮДИ. КУЩИКИ Й ДЕРЕВА ВІЛЬНО ПРОРОСТАЮТЬ НА ДАХУ ДАВНО ПОКИНУТОЇ БУДІВЛІ
...І знов Річковий вокзал спорожнілий. Ззовні, до речі, будівля виглядає цілком пристойно. Старий енциклопедичний довідник «Київ» повідомляє, що вокзал збудували в 1957 — 1961-х роках за проектом архітекторів Вадима Гопкала, Вадима Ладного, Григорія Слуцького та інших. Оздобили інтер’єр мозаїками художники Ернест Котков, Валерій Ламах та Іван Литовченко. З боку Дніпра будівля має чотири поверхи, з боку Поштової площі — два. У центральній частині вокзалу є кругла башта, яка нагадує щогли вітрильних суден. У цій башті колись працювала апаратура для зв’язку, сигналізації та огляду фарватеру. На перших двох поверхах будівлі були розташовані адміністративно-господарські служби, каси, камера схову. На третьому й четвертому поверхах містилася «зона відпочинку» з поштою, рестораном і кафе.
СТІНИ ОБЛУПИЛИСЯ, А МОЗАЇКИ ДОСІ ЯСКРАВІ. В ІНТЕР’ЄРАХ ВОКЗАЛУ МОЖНА ПОБАЧИТИ УДАРНИКІВ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ, ПОЛІТИЧНИХ АГІТАТОРІВ, ВІДПОЧИВАЛЬНИКІВ І НАВІТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Зараз вокзал перебуває у приватній власності. Кілька років тому представили його концепцію як торговельно-розважального центру з бутиками, галереєю, рестораном. Що стало з тією ідеєю, чи цікава вона для власника сьогодні, — невідомо. Якихось практичних дій з реставрації будівлі не відбувалося — так і стоїть закритою і покинутою. Поруч триває реконструкція Поштової площі, ходять будівельники, гуляють мами з малечею, пропливають десятки суден, а всередину вокзалу потрапляють хіба що поодинокі шукачі пригод і всяких цікавинок. Звісно, хочеться, щоб гарна й «молода» будівля знов ожила.
ПАС — ГРОМАДІ. ДЕКІЛЬКА РОКІВ РІЧКОВИЙ ВОКЗАЛ, ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ, СТОЇТЬ БЕЗ ЗМІН І ПОТИХЕНЬКУ РОЗСИПАЄТЬСЯ. ПЕВНО, МІСТЯНАМ ВАРТО ВСТУПИТИСЯ ЗА ПАМ’ЯТКУ
Торговельних центрів у Києві — греблю гати. І мабуть, чудово було б створити у приміщенні Річкового вокзалу публічний креативний простір. Щоб у будівлі з видом на Дніпро працювали творчі підприємці, проводили лекції та дискусії, показували кіно. Хоча б надали який-небудь поверх на такі «суспільні потреби» — було б здорово! Цікаво, що для цього може зробити громада?
