Посилення «команди Подольського»

У лісі під Таращею, районному центрі Київської області 2 листопада 2000 року знайшли обезголовлене тіло, яке після тривалих експертиз було визнано тілом журналіста Георгія Гонгадзе, який зник 16 вересня 2000 року. З того часу минуло 15 років, однак до сьогоднішнього дня в цій резонансній справі немає юридичної крапки. Чому? Минулого тижня відбулося кілька судових засідань над головним виконавцем Олексієм Пукачем у резонансній «справі Гонгадзе — Подольського». Залишити їх поза увагою не можна — факти виявилися кричущими. Під час судового процесу 26 жовтня стороною потерпілого Олексія Подольського було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи беззаперечних доказів, які свідчать про підготовку колегії суддів Апеляційного суду м. Києва (Гладій, Ященко, Худик) до винесення завідомо неправосудного рішення. Виявилося, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному сайті судової влади України у справі за обвинуваченням Пукача за головуванням судді Гладія не розміщено жодного процесуального документа, який було ухвалено названою колегією суддів.

«В ідповідно до норм закону всі ухвали суду мають в обов’язковому порядку вносити в ЄДРСР не пізніше наступного дня після їх оголошення в судовому засіданні, — коментує «Дню» представник потерпілого в суді Олександр Єльяшкевич. — Ця вимога необхідна для того, щоб суспільство мало безпосередній доступ до інформації, пов’язаної зі здійсненням правосуддя та контролем за судовою системою. Однак на сьогоднішній день ні ЗМІ, ні учасники процесу фактично не мають доступу до цієї важливої інформації в даній справі, а ухвалені раніше рішення, зокрема незаконні, стають об’єктом маніпуляцій та підробок, факти яких уже неодноразово були нами виявлені. Судова колегія на чолі з Гладієм робить це навмисно, напевно, маючи значні гарантії безкарності від високопосадовців, які безпосередньо впливають на суддів і на сам процес».

«Судова колегія чомусь робить вигляд, що нібито нічого не сталося, і не вносить до реєстру свої рішення, — продовжує Єльяшкевич. — Коли їх запитуєш, їм навіть немає що сказати. Протестуючи проти чергового свавілля Гладія та його колег, Подольський вимагає негайного внесення всіх рішень до реєстру, зокрема й тих незаконних рішень, якими судді видалили його з процесу. Такому нахабному та цинічному порушенню законодавства давно вже потрібно дати правову оцінку, але дозвіл на свавілля переважає будь-які правові та морально-етичні норми. Представники прокуратури та представник Мирослави Гонгадзе в суді Валентина Теличенко також роблять вигляд, що нічого не сталося. І це вже давно не є дивним, тому що саме вони — разом зі суддівською колегією — забезпечують умови, за яких апеляційний процес давно перетворився на юридичний фарс і наругу над потерпілим Подольським».

На останньому ж засідання від 30 жовтня відбулася ще одна важлива і показова подія. Захист потерпілого Подольського поповнився досвідченим і професійним правником. Віктор Шишкін — один із найкращих конституціоналістів країни, який був автором Основного Закону України, суддя Конституційного Суду України (2006—2015 рр.). Але зробити це було непросто. Представники Генпрокуратури, знаючи Шишкіна і його значення для судового процесу, все одно виступили категорично проти, аргументуючи своє рішення тим, що у потерпілого і так багато представників. Валентина Теличенко не заперечила, але виступила проти того, щоб надавати час новому представнику для ознайомлення з матеріалами справи. Судді також не хотіли долучати Шишкіна до процесу, однак були змушені погодитися. 

«Як представник, я хочу викласти свої аргументи щодо доказової бази, яку суд першої інстанції не взяв до уваги,— я маю на увазі «плівки Мельниченка» як один із видів доказів, — коментує «Дню» Віктор Шишкін. — Тепер уже як представник Подольського в суді я це зможу зробити офіційно. Це має бути запротокольовано, а вже потім суд ухвалюватиме рішення, виходячи зі свого розуміння совісті й верховенства права, — брати до уваги мою аргументацію чи ні. На мою думку, «плівки Мельниченка» — це один із вагомих доказів у цій справі, що пов’язані з такими епізодами: убивством Гонгадзе, побиттям Подольського, нападом на народного депутата Єльяшкевича та ін. Плюс я хочу спостерігати за перебігом цього процесу зсередини, тобто за порядком розгляду апеляції, враховуючи, що потерпілий і його представник Єльяшкевич ставлять питання про додаткове розслідування, а саме — моменти, які не були враховані в суді першої інстанції, коли головуючим був суддя Печерського суду Андрій Мельник. Як відомо, свого часу я був заступником голови парламентської комісії, яка розслідувала ці злочини. Відповідно, я також можу давати пояснення щодо матеріалів спеціальної слідчої комісії, які не врахувало слідство. На початку 2000-х вони були передані до Генпрокуратури для долучення до справи. А тому, коли зараз знайомитимуся з матеріалами, я матиму змогу подивитися, чи були все-таки долучені ці матеріали до справи».