Зустріти однодумців

Пам’ятаю, як трохи більше року тому, у листопаді 2014-го, я вперше їхала на схід, який вже переживав війну, — під місто Щастя на Луганщині, до бійців ЗСУ. Спочатку мала доїхати до Лисичанська поїздом. Я запам’ятала, як вже вибігаючи на потяг з дому, вирішила прихопити із собою книжку у дорогу — і ледь не запізнилась. У голові клацнув умовний «тумблер страхів і стереотипів» — і вибір книжки перетворився на складний процес: цю не беру, бо вона українською, цю не беру, бо вона на історичну тему, цю не можна — про Майдан. Зрештою, взяла із собою «Міфи і легенди давньої Греції» Н. Куна. Зараз це смішно, а тоді я думала, що витягнувши у поїзді якусь не ту книжку, я встряну в проблеми.

Минув рік — і ми вирушили на схід із сотнею нових книжок «Дня» про справу Гонгадзе, окупацію Луганська й історії українських воїнів. І на представленнях наших новинок і зустрічах із читачами було відчутно, наскільки міста, що пережили бойові дії, сьогодні потребують якісного «фундаменту», на якому будувати своє мирне життя. Так розбиваються стереотипи і зникають шкідливі узагальнення. Схід — не абстрактний моноліт, це — люди. Зокрема і ті, кому справді цікаві і важливі книжки «Дня». Це обнадіює та дає поживу для роздумів.

Найперше представлення у місті Краматорськ Донецької області. У «Вільній хаті» — культурному осередку міста. Старт задав темп і настрій усій подорожі. Люди зібралися справді зацікавлені. Це було відчутно по питаннях, реакціях на розповіді, а згодом питань бібліотекарів — де можна придбати наші історичні книжки і «Котел» Івана Капсамуна. Приємно, що придбати, а не взяти. Це маленька деталь, яка багато про що свідчить.

ВІДВОЮВАТИ ІСТОРІЮ

По вулиці Горбатова, 4 у Бахмуті (Артемівськ) — невеличка книжкова крамничка з яскравою вивіскою: «Дім книги» — важливіший за 20 танків на Донбасі». Її власник — Володимир Дериведмідь воював у складі добровольчого батальйону, а потім відкрив книгарню з українськими книжками за дуже доступними цінами. Нині він намагається всіма способами зацікавити людей книжкою, а відтак і загалом українською культурою, а представників українською культури закликає приїжджати частіше у такі міста, як Бахмут. Асортимент крамниці вражає — буквально на кількох квадратних метрах умістилися сотні найменувань. На центральній поличці тепер і книжки «Дня». Вже коли ми вирушали з Бахмута у Сєверодонецьк Володимир Дериведмідь сказав нам: «Приїжджайте ще. Ви нам дуже потрібні тут».

Буквально в десяти кроках від книгарні — на Горбатова, 2 — вільний простір «Майстерні», де, власне, більшість зустрічей із музикантами, письменниками, художниками і відбуваються. Це таке собі місце зустрічі для людей мислячих, тих, кому не байдужа доля міста і країни загалом, тих, для кого важливо розібратися в ситуації, відслідкувати коріння проблем, зрозуміти не лише, коли закінчиться ця війна, а й коли вона насправді почалася. Це — місце зустрічі «своїх».

Власник «Майстерні» — Сергій Ніколаєнко — розповідає, що колись це приміщення вони використовували під волонтерський склад. Воно зручне, підвальне, його важко було пошкодити, підпалити чи обікрасти. Нині ж, розповідає Сергій, коли потреба у таких обсягах волонтерської допомоги майже зникла, вони з дружиною подумали, що приміщення треба використати на щось справді корисне для міста. Так з’явився цей культурний осередок. Від волонтерства речового — до волонтерства культурного. Тут і відбулося наше представлення — одне з найяскравіших із цього туру. Люди, що прийшли на представлення наших книжок, — дуже різного віку — не лише уважно слухали, а й весь час ділилися власними історіями, спогадами, спостереженнями і ставили десятки питань. Що важливо, питання були спрямовані на дію. Отримати інформацію — і якось її імплементувати, одразу перетворити у рух. Разом шукали відповіді на питання, що робити, як долати цю ситуацію на сході країни, як шукати шляхи примирення і з ким, як реагувати на деякі факти, які видаються під час війни щонайменше дивними, як працювати з дітьми і культурним середовищем тощо. Лунали ідеї, що треба зачитувати уривки книжок «Дня» на радіо, а по книжці «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв» ставити вистави і радіоп’єси. Було абсолютне відчуття зустрічі однодумців. Це — безцінно.

Я потім думала, чому саме це місто так активно нас зустріло. І в мене виникла своя теорія. Місто Бахмут — це місто з історією. Вперше про «сторожу Бахмутську» згадується в літописі за 1571 рік, а острог на річці Бахмут було збудовано слобідськими козаками з дозволу московського уряду 1703 року. 1917 року в місті відбулося постання 25-го полку проти радянської влади. У 1930-1932 роках в Бахмуті  відбувалися процеси над вчителями, звинуваченими в українському націоналізмі. У середині 1930-х тут було спалено 70% усього бібліотечного фонду. Місто весь час намагалися окупувати, а його історію знищити. І в квітні 2014 року воно знову зазнало окупації — цього разу бойовиків так званої ДНР, але було звільнене у липні того ж року — і вкотре вхопилося за свою історію. По-перше, воно більше не Артемівськ, по-друге, його мешканці цікавляться історією і вбачають у її знанні ключ до вирішення і нинішніх проблем. Саме в Бахмуті один із читачів ще перед презентацією спитав, коли у місто приїдуть і автори історичної новинки «Дня» «Повернення в Царгород», саме в цьому місті було багато питань і спогадів, пов’язаних з історією міста і України загалом. Це — абсолютно наша аудиторія, наші однодумці і люди, які не лише беруть, а й віддають.

ВАЖЛИВІ ДІАЛОГИ

У Сєверодонецьку нас зустріла повна зала Кризового медіа-центру «Сіверський Донець». Але публіка була стриманішою, хоча, здавалося б, книжка Валентина Торби про окупацію Луганська мала б породити низку питань і дискусій. І вони були, але не такі активні, гострі та цікаві, як у Бахмуті чи Краматорську. Люди ставили обережні питання, обережно формулювали думки. Прозвучало навіть питання із зали, чи не страшно газеті «День» писати такі статті і видавати такі книжки, — все-таки час непевний... Місто за 90 кілометрів від окупованого Луганська відчутно насторожене, обережне, делікатне, але — і це відчутно — потребує і чекає на такі заходи... Після зустрічі ми передали книжки бібліотекам, а ще військовим, які працюють із школярами. Особисто у мене залишилося відчуття, що з Луганщиною ще треба встановлювати діалог, ще треба не раз приїхати туди, щоб спочатку розговорити людей, а потім — уважно їх вислухати. Але перші кроки для цього зроблені.

Цей тур видається дуже важливим для мешканців Донбасу — українські книжки і українська музика. Жителі всіх міст наголошували, що раніше до них майже ніхто не доїжджав, а зараз, коли війна, — почали. І вже за це дякують.  Але не менше  такі поїздки потрібні й нам, щоб краще зрозуміти своїх читачів на сході й укріпити та розширити коло наших однодумців там. 

P.S. Спеціальна подяка БО «Фонд сприяння ініціативам газети «День», БФ Святої Покрови, київським компаніям «Аквавіта», «Аквасервіс», мистецькому об’єднанню «Музбат», Аліні Валентинівні Певній із Донецької ОДА, Ользі Петрівні Лішик із Луганської ОДА, активісту Краматорська Миколі Дорохову, активістам Артемівська Володимиру Дериведмедю, Сергію Ніколаєнку та активістам Сєвєродонецька Аріфу Багірову та Валерії Мандриченко.

Продовження теми: «Ви нам тут потрібні»