«Треба пояснити суспільству, яким небезпечним є цей закон»

Координатор Руху добровольців «Простір свободи» Тарас ШАМАЙДА — про мовний законопроект, дії влади та відповідальних громадян.

За умов, коли провладна більшість цілковито нехтує правилами політичного процесу, перед відповідальними членами соціуму постає завдання змусити поважати законність. Усвідомлюючи, що чи не єдиним дієвим інструментом для його реалізації є майбутні парламентські вибори, багато громадських організацій і рухів (активні учасники мовних протестів 2010—2012 років) започаткували кампанію з інформування населення щодо протизаконних дій депутатів від більшості, спрямовану на зменшення їхньої підтримки в суспільстві. Першим цією дорогою вирушив громадянський рух «Відсіч», який іще в червні ініціював усеукраїнську акцію «Помста за розкол країни»; із такою ініціативою нещодавно виступив і Рух добровольців «Простір свободи». Активісти організації розклеїли листівки проти закону про мови в Первомайську, на Миколаївщині, у Новоархангельську, на Кіровоградщині, а також в Умані — на батьківщині одного з авторів законопроекту №9073 В. Колесніченка. Крім розклеювання листівок, учасники руху інформували мешканців міст про загрози, які несе законопроект для цілісності України і громадянського миру, та закликали не голосувати на виборах за кандидатів від Партії регіонів і КПУ. «День» поспілкувався з одним із координаторів руху, чільним організатором громадських акцій на захист української мови в 2010—2012 роках Тарасом ШАМАЙДОЮ.

— Тарасе, як ви оцінюєте ситуацію навколо законопроекту «Про засади державної мовної політики»?

— Насамперед очевидно, що цей проект не можна вважати ухваленим законом. На жаль, депутати від Партії регіонів і КПУ, які провернули фарс із цим законопроектом, вважають, що вони його проголосували. Але з погляду закону про регламент, із точки зору законодавства й Конституції це не можна вважати голосуванням. Я вважаю, що це не просто фарс, це — кримінальний злочин, який потрібно рано чи пізно (якщо не тепер, то після падіння режиму) розслідувати, і людей, причетних до його скоєння, повинно бути покарано.

Такого, що вчинили регіонали й комуністи 3 липня, не було за 20 років діяльності парламенту в незалежній Україні.

А щодо того, чи могла опозиція завадити на ранніх етапах, то, на мою думку, опозиція має бути принциповішою при формуванні порядку денного. Коли на початку сесії формують порядок денний, то не треба навіть за нього голосувати, якщо туди, до цього довгого списку, потрапляють такі жахливі антиконституційні розкольницькі законопроекти, які згодом створюватимуть проблеми. Так само й напередодні першого читання, у травні, коли тривала погоджувальна рада, опозиція не поцікавилася, за якою процедурою цей закон пройшов погоджувальну раду? Які фракції внесли його до порядку денного? Якою була позиція, зокрема, фракції Литвина? Я вже не коментую слова опозиціонерів, які не встигли зорієнтуватися.

Тобто опозицію, звичайно, є за що критикувати. Зокрема, і за те, що, маючи значні порівняно із громадськістю ресурси, вона приділяє недостатньо уваги роз’ясненню щодо того, який небезпечний цей законопроект не тільки для української мови, а й у цілому для єдності України; яким шкідливим він буде для більшості громадян незалежно від того, якою мовою вони розмовляють. Роз’яснювальну роботу проводять, як на мене, слабко, тому дещо доводиться доробляти за рахунок своїх скромних можливостей громадським організаціям.

— Яку роль відіграли протести біля Українського дому і чому вони були нечисленними?

— Я вважаю, що реакція групи депутатів, які розпочали голодування відразу після так званого ухвалення закону, і згодом підтримка цієї ініціативи людьми, громадськими й політичними організаціями відіграла велику роль. Досягнуто, можливо, і тактичних, але важливих успіхів. Було зупинено атаки міліції на протестувальників під Українським домом, а в самому Національному центрі ділового та культурного співробітництва не відбулася прес-конференція Януковича. Тобто, на мою думку, це була нормальна реакція. Біля Українського дому побували тисячі людей. Звичайно, завжди хочеться, щоб було більше, але варто розуміти, що чимало людей, на жаль, просто не читали цього закону. Вони можуть знати про нього із засобів інформації, але всі провладні канали повідомляють, що він стосується забезпечення прав людей, натомість замовчують те, що цей закон веде до розколу України.

Те, що цю ініціативу підхопили громадські активісти, теж є свідченням великої кількості небайдужих людей, які готові протестувати будь-якими методами — аж до голодування. Єдине, чого хотілося б, — щоб усі, хто проти цього закону, діяли злагодженіше й уникали іноді не зовсім обѓрунтованих звинувачень на адресу один одного. Адже саме вороги України, люди, які хочуть знищити нашу мову й нашу державність, хотіли б, щоб ми пересварилися. Тому нам треба бути разом і думати про головне. Дуже важливо усвідомити, що, на жаль, Партія регіонів і КПУ, якщо їх не зупинити, знищать Україну. Я не знаю, які в них мотиви. Чи це справді п’ята колона, яка нищить країну, бо вона їй абсолютна байдужа, чи вони просто елементарно не розуміють, що роблять. Однак вони перейшли ту межу, якої не можна переступати.

Тому всі люди, які дбають про долю країни та вболівають за неї, мають закликати своїх співвітчизників не давати на виборах жодного голосу за кандидатів від Партії регіонів і Комуністичної партії. Ні одного голосу за тих депутатів, які голосували за цей законопроект. Те, що вони нині мають вплив і владу, не повинно нікого вводити в оману. Гадаю, історія 2004 та 2012 років показала, що без заборони цієї антиукраїнської організації, без розслідування всіх злочинів цієї влади і кнопкодавів, які порушують Конституцію й масово фальсифікують голосування, Україна не зможе нормально рухатися вперед.

— Як, на вашу думку, розвиватиметься ситуація надалі?

— Від кнопкодавів можна очікувати чого завгодно. Вони скоюють злочин на очах у всього світу, а потім вихваляються, що «развели» опонентів, «как котят». Вони говорять це журналістам, послуговуючись кримінальним жаргоном, радіють, хизуються. Насправді парламент і раніше — через постійні голосування за інших, сталу зневагу до процедури (я вже не кажу про зневагу до здорового глузду, до змісту, завдань законотворення) — мав дуже сумнівну легітимність, але тепер він втратив її остаточно. Справжнього парламенту в Україні немає.

— А як конкретно має діяти громадськість за цих умов? Підіймати нову хвилю протестів?

— Потрібно докласти всіх зусиль, щоб пояснити суспільству, яким небезпечним є такий закон. Зокрема, саме це роблять активісти Руху добровольців «Простір свободи» — масово роздають населенню матеріали про закон, пояснюють, чому недопустимо голосувати за представників влади. І треба сказати, що люди, які одержували інформацію, поставилися до цього надзвичайно прихильно, бо вони розуміють, які справжні мотиви цієї влади.