«Австралійські українці»: Федір Габелко
Відгук на статтю Олександра ПАНЧЕНКА «Незнищенність української бандури» («День» №9-10 від 22-23 січня 2016 року)
У газеті «День» (№9-10, 22-23 січня 2016 р.) у статті «Незнищенність української бандури» Олександр Панченко розповів про життя та діяння українського бандуриста Григорія Бажула, якого доля 1948 року занесла до Австралії, де він «став основоположником кобзарських колективів, створивши Ансамбль бандуристів імені Гната Ходкевича та школу гри на бандурі» на цьому далекому континенті.
Того ж 1948 року на землю Австралії ступив і Федір Габелко, теж справжній українець і творча людина. Пан Федір — нащадок козака Павла Габелка, висланого з рідної Лубенщини до Казахстану за участь у революційних подіях 1905 року. Після повернення родини 1931 року на Батьківщину пізнав Федір і важку працю, і Голодомор 1932—1933 років. Було і навчання — з перервами, в умовах постійних погроз, репресій, і, незважаючи на це, — закінчення Харківського кіноінституту... Друга світова війна застала Ф. Габелка на Львівщині під час проходження військової служби. Оточення, тяжке поранення в перші дні війни, полон, жах німецького концтабору. Табір для переміщених осіб, радянський репатріаційний, — не кращий за німецький, втеча на Захід, а потім — шлях на найвіддаленіший Далекий Схід, до Австралії.
Тут він активно долучається до розбудови українського культурного життя — засновує й видає журнали; організовує різноманітні мистецькі студії; об’єднує аматорські гуртки у Театр імені Леся Курбаса, де був адміністратором, декоратором, актором; веде авторську культурологічну програму на радіостудії тощо. У творчому доробку Федора Габелка — художні прозові та поетичні твори, нариси, рецензії, репортажно-інформаційні повідомлення, публіцистика, культурологічні розвідки; осмислення діяльності та творчості визначних постатей української історії та культури, зокрема Т. Шевченка, Лесі Українки, С. Петлюри, В. Липківського, Р. Шухевича... Слід відзначити також хист до живопису — відомі у діаспорі та в Україні його олійні портрети Тараса Шевченка й Симона Петлюри.
Минулого року мені пощастило листуватися з паном Федором. Я отримав від нього світлину, яка, гадаю, є наочною ілюстрацією того, що в далекій Австралії бандура, котру так пропагував Григорій Бажул, є не тільки пошанованим символом України, а й звичним рідним інструментом в українській родині. На світлині — пан Федір та його дружина пані Філоніла з бандурами у вітальні свого будинку. Красномовна деталь: на боковій стіні шафи висить маленька дитяча бандура — онуки й правнуки теж будуть любити й не забувати Україну.
На стіні над подружжям, окрім родинних фотографій, — два портрети: традиційно — Тараса Шевченка (мабуть, пензля самого пана Федора) та отця-митрополита Української автокефальної православної церкви Василя Липківського. Появу другого портрета пан Федір пояснив у своєму листі тим, що «був у близьких стосунках з архієпископом Сильвестром і від нього багато дізнався про діяльність славної пам’яті митрополита Липківського».
Архієпископ Сильвестр (у побуті професор Гаєвський) — теж українець, також був вимушений покинути Батьківщину, пливти за моря-океани: Америка, Австралія... В 1966 році у спогадах, опублікованих в українському часописі «Церква й життя» (США), він згадує, що вперше зустрівся з Василем Липківським, коли той вінчав його у Покровській церкві на Солом’янці як її настоятель. Потім були ще зустрічі й співпраця, зокрема на засіданні організаторів державного апарату УНР. Був він присутнім на Першому Всеукраїнському православному соборі УАПЦ, який обрав своїм митрополитом Василя Липківського. Був і на Другому соборі, який, за вимогою ДПУ, з Василя Липківського «зняв тягар митрополичого служіння». Після цього «раз тільки випадково довелося зустрітися з ним. Він був у одному старенькому підряснику, без митрополичих нагрудних регалій, вихудлий і змарнілий, ніби місяцями голодував» (мабуть, це був 1933 рік). А це ж «великий обновитель і навіть воскреситель із мертвих Української автокефальної православної церкви»...
Отак одна цікава стаття у газеті «День» спричинила появу цієї маленької розвідки у минуле. Так, бувають в історії різні перетини людських доль, які, певна річ, є випадковими. Але...
P.S. Ф.П. Габелко — постійний читач газети «День», його відгук на одну зі статей було опубліковано у №145-146 (14-15 серпня 2015 р.). До речі, минулого року він відзначив 97-й день свого народження, тож хочеться побажати Федорові Павловичу і його близьким здоров’я, сил і читати газету «День» ще багато років!
