Село vs місто

Закарпаття є тим регіоном, де процес утворення об’єднаних громад іде найповільніше в Україні. Особливо насторожено до втрати своєї ідентичності ставляться приміські села. Задля пошуку спільних підходів у вирішенні наявних проблем в Ужгороді, з ініціативи низки громадських організацій, вперше відбулася зустріч керівництва обласного центру та представників місцевого самоврядування найближчих до нього сіл.

Анонсований організаторами форум «Співробітництво територіальних громад: вікно можливостей для спільних проектів» мав за мету віднайти точки перетину для територіального співробітництва, узгодження стратегічних планів територіальних громад, а також фінансових можливостей спільних проектів суміжних органів місцевого самоврядування. Міське керівництво було представлене чи не в повному обсязі: міський голова, його заступники, представники профільних управлінь. Що до місцевого самоврядування, то говорити з «містом» виявили бажання голови 5 сільських рад.

Така пропорція визначає рівень зацікавленості і реальну віру у дієздатність співпраці з обох сторін. Хоча в реальності місто та навколишні села давно тісно і нерозривно пов’язані. Міське населення відпочиває, трудиться на дачах, вивозить сміття і ховає своїх померлих на сільських територіях. Натомість, селяни працюють, лікуються і навчають своїх дітей у місті… Здавалося б, точок перетину взаємних інтересів чимало, про що і намагалися говорити сільські голови. А вони, принаймні, ті, що виявили інтерес до заходу, на захисті інтересів своїх обранців стоять жорстко. Тому й говорили про жахливий стан доріг, проблеми водовідведення і водопостачання, обладнання зон відпочинку, сміття, що його залишають після себе відпочивальники, тощо. Власне «водне» питання стало тим, яке для обох сторін є життєво важливим, адже воду місто бере саме із свердловин, розташованих на сільських територіях. І якщо терміново не розібратися із станом водозабезпечення, а головно – водовідведення, то обласний центр, разом із навколишніми територіями, може опинитися на краю екологічної катастрофи.

Що ж до міста, то воно давно і впевнено «задихається» у старих межах і тому вкрай потребує «свіжого дихання» навколишніх сіл. Саме цього – претензій на їхні землі – найбільше й остерігаються селяни, а скандальний генеральний план Ужгорода, демаркація на місцевості нової межі міста та суміжних сільських громад – тема, що кардинально роз'єднує місто і навколишні села. Тому і не погоджуються на об’єднання під дахом однієї територіальної з Ужгородом громади.

«Ми давно переконані в необхідності територіального співробітництва і готові до співпраці, – каже міський голова Ужгород Богдан Андріїв. – Ми за об’єднання територіальних громад, але головною метою при цьому має бути поліпшення життя людей, незалежно, де вони живуть – у місті чи в селі, якісні освітні, лікувальні, інфраструктурні та інші послуги для всіх. Ми готові до діалогу із керівниками сіл, розташованих поблизу Ужгорода. Однак громади такого бажання не виявляють. Чому? Причини можуть бути різні, і найголовніша, як на мене – люди завжди з настороженістю сприймають будь-які зміни. Ще мало хто в нашій країні на практиці випробував і отримав чіткий та однозначний і, що дуже важливо, довгостроковий результат, що ж дає децентралізація конкретній громаді. Не можемо, на жаль, виключати й такий фактор, як амбіції голів та депутатів сільрад, небажання втрачати частину своїх повноважень».

Голова Оноківської сільської ради Павло Машіка наголосив, що у процесі діалогу села і міста має бути врахований інтерес кожного і не потрібно намагатись шантажувати один одного, бо співробітництво ґрунтується на зацікавленості та добрій волі усіх учасників відносин, а його результатом має стати підвищення якості життя людей у громадах,  безвідносно від місця реєстрації.

Кількагодинне спілкування привело до визначення принципів наступного діалогу: рівні права, взаємовигідна співпраця, мета якої – інтереси громад. На тім і розійшлися, залишившись кожний при своїх інтересах.