«Iдеальний уряд» для... «їхнього світу»

Прем’єр-міністра Яценюка таки «дотиснули» піти у відставку, чого дуже домагалися Президент Порошенко і його оточення. Хоча слово «дотиснули», напевно, є перебільшенням. Незважаючи на тривале протистояння між президентською і прем’єрською командами, досі їм постійно вдавалося домовлятися. Саме так це виглядає і зараз. В цьому протистоянні «президентські» потроху збільшували свою квоту у владі і відтісняли «прем’єрських». Правда, кожного разу Яценюку вдавалося певним чином, наскільки це можливо в конкретній ситуації, виглядати краще. От зараз, наприклад, він заявив про відставку після «офшорного скандалу» Президента, фактично зваливши всю відповідальність за стан країни на Порошенка і його оточення, хоча відповідальність за кризу на Яценюку лежить не менше.

Отже, Яценюк пішов, пробувши на своїй посаді більше двох років — можливо, найважчих років в новітній історії України. Чим же запам’ятається його уряд? Сам Арсеній Петрович традиційно каже про досягнення: «Ми позбулися номенклатурної нерівності, зберегли українську економіку від дефолту, розпочали масштабні структурні зміни і зробили все для незворотності європейського вибору. Попри війну створили умови для економічного відновлення». Але чи це так?

«Уряд Яценюка» себе з самого початку позиціонував як «уряд камікадзе», і його місія полягала в тому, щоб здійснити непопулярні заходи, які дозволили б в майбутньому перейти до більш раціонального, справедливого і успішного способу ведення державних справ в цілому і конкретних галузях, — коментує «Дню» доктор політичних наук, завідувач Центру досліджень проблем Російської Федерації Максим Розумний. — Така позиція була виправдана і тому уряд Яценюка спочатку підтримали не лише українці але й західні партнери. Однак, виходячи з такої логіки ці кроки мали б бути непопулярними не лише для більшості населення, яке отримало різке зниження доходів, підвищення тарифів та інших витрат, але для так званої еліти, олігархів та інших отримувачів ренти та інших благ в нашій країні. І тут є питання, наскільки була збалансована в цьому сенсі політика уряду. В якійсь мірі були здійснені кроки для зміцнення суверенітету України, зміцнення економічної незалежності, зокрема, від російського газу. Також певні реформи були зроблені в правоохоронній системі. Але очевидно, що дисбаланс у витратах на реформи все ж таки був не на користь пересічних українців».

«У Яценюка було достатньо часу, щоб провести суттєві зміни в країні та реальні реформи, — коментує «Дню» політолог Вікторія Подгорна. — Але, зважаючи на їх поверховість, йому потрібно було піти раніше. Загалом виникає враження, що українська політика рухається по колу, не змінюються жодні політичні алгоритми. Відставка Яценюка стала результатом політичних домовленостей, навіть якщо він говорить, що пішов самостійно. Тепер Яценюк сподівається, що завдяки цьому пізніше він зможе повернутися на політичний олімп і відновити свій рейтинг. Дана відставка говорить також про те, що питання нового Кабміну вже узгоджене, у якому можуть бути окремі цікаві особистості, скоріше, буде більше представників «Народного фронту». Прем’єром, вочевидь, буде Гройсман. Але це не вирішить проблеми, оскільки всі старі обличчя в політиці продовжать діяти за старими алгоритмами поведінки — вони вже продемонстрували їх за останні два роки».

Навіть якщо президентський сценарій таки буде втілений у життя, чого Порошенко хотів ще після останніх парламентських виборів, чи стане від цього краще для країни? Як показує практика останніх років, стара система нікуди не ділася з політки, як і раніше на першому місці особисті і корпоративні, а не державні інтереси. Відповідно, від зміни облич досі мало що змінювалися. Реформи залишалися лише на словах. Тому говорити про те, що з відставкою Яценюка політична криза завершується, зарано. Не виключено, що вона може лише поглибитися. Нагадаємо, Янукович фактично також мав всю повноту влади.

ЯКИМ МАЄ БУТИ НОВИЙ УРЯД?

Скоріш за все, вже сьогодні у Верховній Раді буде офіційно відправлено у відставку Кабмін Яценюка і створено нову коаліцію, відповідно, затверджено новий уряд. Про такий сценарій розвитку подій напередодні висловилися всі основні гравці — як Президент з Яценюком, так і представники їхніх політичних сил. Якщо ні, то принаймні цього тижня це питання має бути вирішено точно.

«Думаю, що по голосуванню у вівторок щодо прем’єра у них все вирішено і ним має бути Гройсман, — коментує «Дню» народний депутат від «Батьківщини» Ігор Луценко. — Це буде легалізація коаліції, яка існувала давно. З решток інколи замаскованих регіоналів сформовані такі собі депутатські групи, які допомагають нинішній владі в голосуванні. Якщо не вистачає і цих голосів, то тоді вже використовуються «найвідвертіші регіонали». В минулому уряді спеціально залучались люди з Майдану для того, щоб хоч якось продемонструвати загалу, що начебто триває оновлення влади. Тоді це був фейковий процес. Останній уряд менше піарився на цій темі, адже при його формуванні намагались продемонструвати менше тяжіння до Майдану. А новий уряд, думаю, взагалі буде абсолютно ізольованим і ніяким чином не пов’язаним з Майданом».

«Це не будуть принципово нові люди, а будуть вихідці з тих саме економічних і політичних груп, — погоджується з такою думкою Максим Розумний. — В ідеалі команда уряду має бути сконструйована на тих людях, які фахово розуміються на сферах, якими вони мають керувати. Але ці люди мають бути незалежні від колективних апетитів і не повинні бути ставлениками груп чи осіб, які розподіляють наші колективні блага між собою. Урядовці мають бути залежними від українського народу через його вповноважених представників. Але з цим механізмом репрезентації інтересів українського народу в політичній сфері як раз і є проблеми. Очевидно, що на перехідному етапі йдеться про те, що ми називаємо «технічним урядом».

Тим часом лідер президентської фракції «БПП» Юрій Луценко не проти зайняти посаду генпрокурора. Нагадаємо, що чинне законодавство не дозволяє йому бути кандидатом в генпрокурори. «Коли мені поставили питання: а якщо законодавство буде змінено, чи ти готовий, я сказав, що не хочу, але готовий», — зазначив Луценко. Це до питання підходів в кадровій політиці нинішньої влади.

«В ідеалі алгоритм має бути таким — формується справжня, а не «напівтушкована» коаліція, і вона вже працює як демократичний мініпарламент. І саме в ній має формуватись по такій саме процедурі уряд, — висловлює свою думку Ігор Луценко. — Для цього формується рамкова програма шляхом широкої дискусії в суспільстві, яка паралельно затверджується в парламенті. Ми повинні розуміти який саме виконавець буде цієї програми в уряді. Від прописаних завдань і треба шукати відповідних людей на посади. Прем’єр має формувати свою команду шляхом відкритих дискусій з представленням конкретних програм і відповідями на питання. Отже, ідеальний механізм: програма — голова уряду — безпосередні виконавці на рівні міністерств. Я б ще хотів в новому уряді бачити українців, які володіють українською мовою і відповідно можуть читати українські закони. Але зараз ситуація абсолютно зворотна. Все походить від того, хто і кого поставить на ті чи інші посади в уряді. Знаходяться документи і депутати, які в парламенті будуть виконувати роль маси або біомаси, що має симулювати коаліцію».

«Насправді нам потрібно, щоб стара політична верхівка, Президент і прем’єр зробили головне — відкрили шлюзи для нової політичної еліти, — наголошує Вікторія Подгорна. — Зараз же її намагаються розпорошити по політичних проектах старого зразка, чому сприяє система законодавства і фінансування партій, які обмежують створення нових політичних сил, структур та еліт. Але Україна більше не може чекати на нові політичні еліти — вони потрібні вже зараз. Тож Президент та прем’єр протягом наступного періоду мають продемонструвати свою здатність чи нездатність для цього. А наступний етап зробить жорстокий виклик для формування нових партій та еліт, а також для нових виборів».

* * *

Рівно рік тому в «Дні» вийшов матеріал за результатами проведеного в редакції круглого столу під заголовком «Чи правильно ми боремося?». У своєму вступному слові головний редактор «Дня» Лариса Івшина тоді зазначила: «Майдан починався під гаслом активної євроінтеграції. Чи бачимо ми сьогодні достатньо сильний поступ у цьому напрямі? Ми назвали наш круглий стіл «Чи можна зупинити реванш?». Тут кожен має своє розуміння, що це означає, але я думаю, що реванш — це не завжди опозиційна партія. «Реванш» — це ті підходи, проти яких повстав Майдан. Чи є загроза збереженню цих самих підходів і мутацій старих образів у політиці?».

Як бачимо, підходи не тільки збереглися — мутація старих образів у політиці продовжується, а отже, реванш стає очевидним. Хоча шанси на позитивні зміни залишаються. Україні потрібні реальні кроки в сфері реформ, стратегія і бачення повернення окупованих територій, розділення політики і бізнесу (скандал із офшорами Президента продовжує нависати, бо суспільство так і не отримало чітких пояснень), професіонали, а не «свої» на посадах, наприклад, це стосується посади генпрокурора (чому не Віктор Шишкін або не Ігор Кабаненко на посаду міністра оборони), чіткі і прозорі правила в економіці тощо.