Україна без Першотравня: сумувати чи тішитися?

Цього року на Перше травня у значній кількості міст України вийшло більше охоронців порядку, ніж маніфестантів. Так, за даними міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, у Дніпропетровську (організатор акцій Союз комуністів) на мітинг вийшло 25 осіб під охороною 193 поліцейських; у Черкасах (організатор заборонена КПУ) – 30 осіб під охороною 50 поліцейських; у Києві – 30 осіб під охороною 60 поліцейських; у Херсоні (організатор «Антифашистський комітет») – 48 осіб під охороною 40 поліцейських, і так далі. Міністр жартома поскаржився, що в Харкові так і не відбулися заходи, присвячені 1 Травня: «Харків-то мій рідний, Харків? Що, зовсім без демонстрації? І клумбу на місці знесеного Леніна не полили сльозами?.. Куди котиться світ?!)».

На загал, на думку міністра, такому повсюдному провалу ліваків, крім усього іншого, посприяв збіг Першотравня з Великоднем, відтак «масові» маніфестації комуністів і К^о «пройшли тихо – без ексцесів і шуму, із заздрістю поглядаючи на людей з великодніми кошиками з пасками і в ошатних вишиванках».

Що ж, найшвидше, такий збіг справді зменшив масовість першотравневих маніфестацій, але головне, видається, в іншому.

Згадаймо: ще три десятиліття тому радянське телебачення (іншого у нас не було) просто-таки гриміло: «Першотравень крокує планетою!» - і показувало репортажі з десятків міст усіх континентів, хіба що без Антарктиди (та й звідти часом через супутники транслювалося святкування Дня міжнародної солідарності трудящих радянськими дослідниками Льодового континенту). І що цікаво: ті демонстрації й мітинги, нерідко справді масові, нерідко поза комуністичними країнами, були не постановкою, не «картинками» цифрових камер (їх тоді ще не існувало), а найбанальнішою реальністю. Ледь не написав – «найбуденнішою», але ж ішлося не про будень, а про свято людей праці, нерідко, втім, супроводжуване зіткненнями з поліцією…

А потім уже не було телевізійних фанфар, але був реальний Першотравень – скажімо, у 1990 році у Києві, коли колона «зелених» грамотно врізалась збоку, із засідки, в офіційну демонстрацію і пронесла плакати на кшталт: «Хай живе КПСС на Чорнобильській АЕС!» перед трибуною, на якій стояли члени політбюро місцевої філії всесоюзної компартії. Чимось схожі, більш чи менш радикальні акції наприкінці 1980-х і на початку 1990-х порушували «накатаний» офіціоз Першотравня у багатьох містах ще існуючого СРСР.

Не пішло в небуття відзначення Першого травня і після розпаду СРСР. На пострадянських теренах колишнє пролетарське свято (а задумувалося воно, нагадаю, як символ солідарності трудящих у боротьбі за свободу проти будь-яких різновидів гноблення) майже всюди втратило свій офіційний характер, ставши днем огляду бойових сил комуністично-імперського реваншу. Втім, в Україні на початку 2000-х ситуація наче змінилася: першотравневі мітинги й демонстрації, скажімо, в Києві вельми велелюдними, водночас ішли декілька колон: комуністи, соціалісти, профспілки та ліворадикали (часом навіть не одна ліворадикальна група), причому під достатньо різними гаслами. Тоді здавалося, що саме соціалісти стануть справді європейською українською лівою партією, що їхнє небажання на Першотравень виступати спільно з КПУ символізує появу політичного захисника прав найманих працівників.

Але 2006 року Соцпартія ввійшла до «Антикризової коаліції» разом із Партією регіонів і Компартією, після чого Першотравень в Україні знову набув радянських рис, на нього виходили під портретами Сталіна і закликами до відновлення СРСР. Іншими словами, європейський Першотравень в Україні загинув, ледь відродившись після десятиліть тоталітаризму. Ну, а «Першотравень-по-сталінськи» з кожним роком втрачав свою принадливість – бо ж його організатори не раз наочно засвідчували свою політичну роль не в якості лівих борців, а в якості пахолків олігархічних сил.

І ось маємо те, що маємо, тобто разючу відмінність України від інших країн.

У Парижі під час першотравневих демонстрацій сталися запеклі сутички між поліцією і протестувальниками. Поліція застосувала сльозогінний газ після того, як демонстранти почали закидати її пляшками і камінням… Круто!

А у Стамбулі поліція застосувала сльозогінний газ і водомети для розгону демонстрантів. Останні скандували: «Геть фашизм!» і «Хай живе 1 Травня!», намагаючись пройти до головної площі міста Таксім. Щоб зірвати ці наміри, влада розмістила у місті на травневі свята близько 24 тисяч поліцейських і 120 водометів, на додачу запровадивши ще й контроль вулиць із вертольотів. В підсумку щонайменше 40 демонстрантів були заарештовані… Теж круто!

В Україні нічого такого не сталося – ані масових маніфестацій, ані зіткнень. Будемо радіти? Але ж не сталося й іншого: ніхто не вивів організованих найманих працівників на вулиці, щоб заявити про необхідність захистити їхні права від сваволі олігархів. Чи, може, потреби в такому захисті немає? І в символах боротьби трудящих за соціальну й національну гідність – теж?

Утім, краще вже взагалі жити без Першотравня, ніж перетворювати його на те, чим він став у нинішній Росії. Бо ж усе вилилося в те, що десятки тисяч люду пройшло Красною площею в Москві, відзначаючи на заклик владної партії «Єдина Росія» свято, яке нині має офіційну назву День весни та праці. Демонстранти з російськими прапорами та повітряними кульками закликали надавати робочі місця й гідну заробітну плату молодим фахівцям, але ретельно уникали критики Володимира Путіна чи його уряду. Що ж, «окремі недоліки» відзначати дозволялося й у радянські часи, чи не так?

Отож: чи й справді квазіліві сили назавжди вбили в Україні Першотравень як символ боротьби трудящих (а вперше ж його відзначили ще 1890 року, коли ніяких більшовиків не було й на обрії)? Чи є у нього шанси відродитися в новій якості – в тій, у якій він фігурує у Європі й частині Азії? Чи краще нам узагалі жити без цього свята, скомпрометованого спершу російськими більшовиками і німецькими нацистами, а тепер – і путінськими попихачами? Питання, як на мене, залишається відкритим.