Про колоніалізм XXI століття

Російська Федерація складається з 83 суб’єктів (не рахуючи окупованого Криму). Абсолютна більшість цих територій були приєднані внаслідок загарбницьких воєн. Із часів утворення Московії політика цієї держави спрямовувалась на приєднання земель і підкорення нових народів. Їхня історична доля сумна, вибір невеликий — знищення або асиміляція. За даними перепису 2010 року лише в 14 з 83 суб’єктів РФ росіяни становлять менше половини населення. Але що цікаво, в більшості з цих суб’єктів після розвалу СРСР у тих чи інших формах виникали сепаратистські та національно-визвольні рухи. І мова не лише про Північний Кавказ — «проблемними», наприклад, вважають Республіку Тиву або Татарстан.

Про національно-визвольний рух Татарстану, а також про можливе перетворення Росії на національну державу спілкуємось з відомим ученим, борцем проти незаконного поширення хімічної зброї, главою уряду Татарстану у вигнанні Вілом Мірзаяновим.

— Віле Султановичу, 1990 року татари ухвалили Декларацію Незалежності, яка згодом була підтверджена референдумом. Однак проект відновлення татарської національної держави не був реалізований. Це «заслуга» ефективної політики Москви чи більше значення мали внутрішні причини?

— Думаю, що обидва чинники зіграли свою негативну роль. Річ у тім, що татарський національний рух був очолений керівництвом Татарського обкому КПРС, тобто першим секретарем Мінтімером Шаймієвим. Комуністи ніколи не хотіли і зараз не хочуть повної незалежності від Росії. Тоді вони зрозуміли, що поступки Москви гарантують їм необмежений грабіж багатого на нафту та інші природні ресурси Татарстану і без зволікання зрадили татарський народ. Звичайно, Кремль чинив тиск — яка імперія віддасть таку перлину. Коли Єльцин говорив «беріть стільки суверенітету, скільки можете проковтнути», він просто грав. Єльцин — «російський патріот», він піклувався про цілісність російської імперії, а не про свободу колоніальних народів. Але все ж таки, на мій погляд, те, що татарстанський проект незалежності було провалено — перш за все, наслідок зради Шаймієва і його комуністичної банди. Сьогодні його сини — мільярдери... Вони захопили всі багатства, всю економіку Татарстану, а наш національний рух прийшов до повного занепаду.

— Експерти відзначають, що будь-який національний рух завжди сприймався в Росії негативно — не як такий, що має певну внутрішню національну мету, а як спрямований проти росіян. Чи згодні ви з такою думкою? Як пояснюєте цей феномен?

— Феномен — дуже простий. Російський народ ніколи не жив при демократії, не має демократичного менталітету. Він апріорі не здатен допустити, що інші народи, зокрема колоніальні, є рівними йому. Переконаність у тому, що колоніальні народи повинні перебувати під їхнім контролем, в рабстві російської імперії, це частина менталітету росіян. Росія добровільно ніколи не погодиться віддати жодну з колоній, що залишилися.

«КРЕМЛЬ НІКОЛИ НЕ ДОЗВОЛИТЬ ОПУБЛІКУВАТИ ПРАВДИВУ ІСТОРІЮ ТАТАР»

— За останні два з половиною роки багато українців усвідомили, як важливо знати свою історію. Адже саме історичні фальсифікації Росія використовувала для легітимації агресії. Однією з перших ініціатив нового уряду було перейменування колоніальних радянських топонімів. У Татарстані сьогодні досі стоять пам’ятники катам татарського народу. Чи знають татари, що живуть у Росії, правдиву історію свого народу? Чи є, принаймні, бажання її дізнатись?

— Населення Татарстану розділене приблизно навпіл: 50% — це татари, 50% — росіяни. З татарського населення свою мову знає навряд чи половина. Всі татари Росії в школах і у вищих навчальних закладах вивчали історію, написану російськими шовіністами. Всі історичні книги в Росії написані під впливом ідеології російського шовінізму. Тому ми, татари-патріоти, завжди прагнули і прагнемо зараз донести до кожного представника нашого народу справжню історію татар. Це — велика історія, яка, згідно з старокитайськими записами, бере початок із XVI століття до нашої ери. Тюркську націю, гілкою якої є татари, заснували гуни. Особисто я перевів п’ять книг західних авторів про історію татар, які були написані на основі старокитайських записів. Але нинішня колоніальна адміністрація Казані не зацікавлена в тому, аби татари дізналися свою справжню історію. Інша справа в Україні — сама держава нині зацікавлена в тому, аби український народ знав свою історію! Татари ж, не дивлячись на зусилля патріотів, по-справжньому ще не знають своєї історії і продовжують вірити «підручникам» російських шовіністів. Цей приклад доводить: аби залишитися на історичній арені, татари мають здобути незалежність!

Я теж був вихований і вивчений саме на цих псевдоісторичних підручниках. Правдиву історію свого народу дізнався, вже будучи дорослою людиною. Парадокс у тому, що сам татарський народ повірив у жахливе, антилюдське «монголо-татарське ярмо». Хочу довести до вашого відома, що насправді жодної монголо-татарської навали не було. Бату-хан був татарином, не монголом! Під його керівництвом на ці землі прийшли представники однієї з гілок татарського народу. Згідно з ДНК-аналізами, серед татар і взагалі на території Росії немає жодних слідів монголів! Це доводить, що монголів ніколи не було на цій землі. Татарстан, Поволжя — все це були татарські землі.

— Відомо, що багато західних учених досі вивчають історію народів, поневолених Москвою, у тому числі татар і українців, користуючись переважно брехливими радянськими або ще імперськими джерелами. Чи є передумови до зміни цій тенденції?

— Мені здається, це помилкова думка. Західні автори, книги яких я переклав, дуже мало посилаються на російські джерела. В них немає навіть сліду впливу істориків-шовіністів. З російських джерел використовують хіба що монастирські записи, і навіть їх перевіряють по кілька разів — аби не було протиріч. Адже ці записи не раз редагували і фальсифікували. Західні автори підходять до цієї справи як вчені.

На жаль, татарські історики бояться говорити правду, вони займаються самоцензурою. Нещодавно Інститут історії ім. Марджані АН РТ завершив видання «Історії татар з прадавніх часів у 7 томах». Але там половина — неправда. Вони посилаються на Ключевського, на інших шовіністів, які писали на догоду російській ідеології. Кремль ніколи не дозволить опублікувати в Казані правдиву історію татар.

— Сьогодні в Росії намагаються всіляко піднести історичні зв’язки, які нібито пов’язують її зі спадщиною Київської Русі. Але не варто забувати, що впродовж багатьох років (набагато довше, ніж Україна) Московія була васалом і фактично частиною Золотої Орди. Деякі експерти вважають, що цей період російської історії залишив не менший (якщо не більший) слід у національному характері і традиціях росіян. Чи згідні ви з ними? Як самі росіяни інтерпретують свою золотоординську спадщину? Чи впливає вона на відносини між росіянами і татарами сьогодні?

— Татари, Золота Орда є засновниками російської державності. Просто, аби раціональніше організувати збір податків, вони передоручили цю справу так званим російським князям. Вони були роз’єднані, тому Орді потрібно було вибрати одного відповідального збирача податків. Таким чином, поступово, з дозволу Орди, росіяни створили свою державу. Оскільки до цього в росіян ніколи не було державності, вони просто скопіювали риси Золотої Орди, причому не всі, а лише найбільш негативні з них. Адже, не дивлячись на описи російських істориків, ханів насправді фактично вибирали на демократичних виборах, на курултаях. Відомо, що до XVII століття офіційні документи, зовнішні відносини росіян велися татарською мовою! Всі російські князі, царі, Іван Грозний, Борис Годунов та інші пишалися тим, що вони є спадкоємцями татарських ханів. Без такого спадку, такого коріння ніхто б не дозволив їм зайняти трон. Таким чином, не можна заперечувати, що у фундаменті російської держави лежать традиції Золотої Орди.

Російський народ ніколи не жив при демократії, не має демократичного менталітету. Він апріорі не здатен допустити, що інші народи, зокрема колоніальні, є рівними йому. Переконаність у тому, що колоніальні народи повинні перебувати під їхнім контролем, в рабстві російської імперії, це частина менталітету росіян. Росія добровільно ніколи не погодиться віддати жодну з колоній, що залишилися

Надалі росіяни, на жаль, не стали розвивати державність за західними мірками, а навпаки самоізолювалися. В результаті у них вийшла не татарська держава і не західна — вони обрали «свій шлях», який передбачає, що цар-батюшка править безправним народом. Їм не потрібна свобода, не потрібна демократія — росіянам властива рабська психологія. У татар такого не було! Серед татар ніколи не було кріпосних селян, не було рабів, а Росія звільнилася від рабів лише наприкінці ХІХ століття.

— Водночас росіяни зараз всіляко намагаються заперечувати спадщину Золотої Орди в своїй історії та культурі.

— Так, саме тому вони переписують свою історію, але від фактів не втечеш — вони добре висвітлені, у тому числі й у фундаментальних працях західних істориків.

«РОСІЯ ВДАЄ, ЩО ВОНА — ФЕДЕРАЦІЯ»

— Відомо, що після анексії Криму окупаційна влада намагалася використовувати татар, що живуть у Росії, для сприяння «інтеграції» кримських татар, але, здається, з цього нічого не вийшло. Як ви вважаєте, чому? Чи є зараз культурні зв’язки між кримськими татарами і татарами в Росії?

— У казанському Кремлі зараз сидить президент Республіки Татарстан Рустам Мінніханов — намісник Кремля московського. Він робить все, що йому каже Путін, і навіть більше. Мінніханов їздив до Криму і намагався розбити кримських татар на декілька фракцій, переконував, що разом з татарами Татарстану вони процвітатимуть під правлінням росіян. Із цього нічого не вийшло — на щастя, кримськотатарський народ не повірив цьому посіпаці Путіна. Навіть сам Путін намагався особисто привернути на свій бік Джемілєва, але він теж на це не пішов. Джемілєв і Чубаров відмовилися від ідеї єдності з так званими волзькими татарами, які перебувають у рабстві російської імперії. Зараз — це справжня російська колонія. Навіщо це кримським татарам? Вони хочуть мати свою державність, яка цілком можлива в межах України. Росіяни зрозуміли, що цю ідею неможливо втілити, і більше жодних делегатів не надсилали. Вони зрозуміли, що кримські татари не підуть на такий «прикуп».

— У своїх публікаціях ви послідовно виступали за створення незалежної демократичної держави татар, але також допускали можливість подальшого створення конфедерації на території сучасної Росії. Чи дотримуєтеся ви цієї позиції сьогодні, і за яких умов можлива реалізація такої програми?

— Я виступаю за повну незалежність і свободу Татарстану. Проте реалії життя такі, що майже половина населення Татарстану — це росіяни. Реалізувати такий ідеал неможливо без проміжного етапу в цьому історичному розвитку. Мабуть, для відновлення справжньої незалежності Татарстану необхідно пройти етап на кшталт СНД, конфедерації. До речі, насправді жодної Російської Федерації не існує — федеральний договір не підписано і не ратифіковано Державною думою. Чому виник такий парадокс? Тому що свого часу, незважаючи на те, що комуністичне керівництво було «за», татари сказали договору «ні». Федеральний договір на території Татарстану не було схвалено.  Тому питання створення федерації зависло в повітрі. Зараз Росія вдає, що вона федерація! Звичайно, як татарський патріот я допускаю, що треба враховувати й інтереси російського населення в Татарстані, і не треба рвати всі зв’язки з Росією негайно. Але вважаю, що до того моменту, коли це питання з’явиться на порядку денному, Російська імперія вже розвалиться. Обидва народи, росіяни і татари, будуть змушені будувати відносини без імперії. Саме на цьому я базую свої пропозиції щодо конфедерації.

— З ваших слів зрозуміло, що ідея незалежного Татарстану не є популярною сьогодні серед еліт. Але чи є у неї інша соціальна база, серед інших верств населення?

— Я сам виріс у селі і зараз спілкуюся з багатьма людьми, зокрема з Башкортостану. Вони є прихильниками ідеї незалежності! Незалежності не задля того, щоб мати власну армію, а задля того, щоб зберегти національну ідентичність, зберегти мову і культуру. А ці речі неможливо забезпечити без державності! Ми вже дійшли до крайньої межі, тому що половина татар не знає своєї мови. «Еліту» підгодовує колоніальна адміністрація Казані, тому їй не так вже й погано. Але народ розуміє, куди все йде. На щастя, в селах все ще розмовляють татарською мовою, все ще дотримуються татарських звичаїв, все ще відбуваються сабантуї, свята. Люди знаходять своє коріння, відновлюють родинні дерева. Народ, незалежно від своєї еліти, намагається зберегти свою ідентичність. Це і є база для створення незалежної Татарської держави!

 — Ви пишете про те, що навіть російські імперіалісти відмовляються від точного визначення кордонів метрополії. Якими є ці кордони, на ваш погляд? У яких кордонах і чи можлива взагалі Росія як національна демократична держава?

— Я впевнений, що це буде Московія. Бази для збереження Росії як національної держави в її нинішніх кордонах немає. Ця база є лише довкола Москви, на півночі (Архангельськ, Новгород, можливо, Вятка), на півдні — навряд чи далі Курська. У Сибіру вже орудує Китай, компанії інших країн. Давно відомо, що незалежності, принаймні економічної, прагне Далекий Схід. А економічна незалежність — поряд з політичною. Тому я переконаний, що російська держава як національна можлива лише в межах Московії. Росія — це і є Московія. І я не проти, аби росіяни там жили. А ми з ними мирно були сусідами, розвивали зв’язки. Моє бачення таке.

«ПРИ ОСТАТОЧНОМУ РОЗВАЛІ РФ ОСОБЛИВИХ ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА ЗАХОДІ НЕ БУДЕ»

— Сьогодні на Заході існує певний страх перед дезінтеграцією Росії. Так само там колись боялися розвалу Радянського Союзу. В Україні добре пам’ятають, як перед проголошенням незалежності до Києва приїжджав президент Джордж Буш-старший і фактично відмовляв від цієї ідеї. Як ви пояснюєте таку позицію, і до яких аргументів, на ваш погляд, треба апелювати, аби змінити її?

— Американські політики виступають, перш за все, на захист своїх національних інтересів. Відомо, що коли великі країни розвалюються, то, на жаль, не все відбувається гладко. Часто владу на місцях беруть екстремісти, які згодом створюють проблеми не лише для своїх сусідів, а й для інших країн. Тим паче, що Росія має ядерний потенціал. При подальшому розвалі країни, тепер уже остаточному, доля цих озброєнь невідома. Це, звичайно, турбує політиків на Заході, тому що один неправильний крок може призвести до дуже поганих наслідків. Природно, що вони піклуються перш за все про себе, а не про те, аби дати свободу колоніальним народам Росії. Проте історія показує, що врешті-решт народи, які здобувають незалежність, все ж отримують визнання і захист. Ми бачимо, як сьогодні Сполучені Штати захищають і допомагають Україні. Так само вони вчинили і по відношенню до балтійських держав, до Грузії, і навіть до  Казахстану, Узбекистану та інших країн. Хоча спочатку дійсно виступали проти їхнього відокремлення. Думаю, що при остаточному розвалі Росії особливих заперечень на Заході не буде. Все залежить від того, як розвалюватиметься економіка Росії. А Америка піде тим шляхом, який вона проголосила в законі «Про поневолені народи». У ньому сказано, що США зобов’язалися допомагати поневоленим народам до тих пір, доки вони не здобудуть свободу і незалежність! Закон не було скасовано, і досі щорічно президент США підтверджує прихильність цим словам. Це вселяє надію в мене і в усіх татарських патріотів.

— Останнім часом політика РФ, у тому числі і внутрішня, стає дедалі більш шовіністичною, тобто пропагуються ідеї «русского мира», росіян як наднації тощо. Чи відомо вам, як на це реагують національні спільноти, що проживають у Росії, зокрема татари? Чи впливає така політика на усвідомлення ними необхідності національного звільнення?

— Реакція — різко негативна. Вони рубають сук, на якому сидять! Раніше, крім еліт, Москва могла спробувати мобілізувати і деякі інші верстви населення. Але тепер, коли йде оскаженіла антитатарська, антикавказька та інша пропаганда, люди бачать, що мати справу з росіянами — дуже великий ризик. Все це викликає негативну, ворожу реакцію. Кому сподобається, якщо тебе вважають другосортною людиною лише тому, що ти, виявляється, живеш у колонії. 85% прибутку від продажу нафти Татарстану росіяни забирають собі. І вважають, що так триватиме вічно. А ми — так не думаємо! У Татарстані ніхто, включно з елітою, з цим не погоджується. Цей грабіж ставить чіткі кордони між росіянами і татарами.

— Коли почалася російська агресія проти України, багато хто передбачав, що це спричинить пожежу на Кавказі. Але цього не сталося. Як ви вважаєте, чому, і чи може ситуація змінитися?

— Кавказьке питання — дуже складне. Частина еліти там теж підкуплена. Вони живуть добре, хоча винагорода дістається, звичайно, не всім. Активний опір поки що вдалося погасити. Але це тимчасове явище — поки є чим платити. Коли платити стане нічим, цей «мир» буде зруйновано.

ДОВІДКА «Дня»

Віл Султанович МІРЗАЯНОВ народився в учительській сім’ї. 1953 року вступив до Московського хімічного інституту тонкої хімічної технології ім. М. В. Ломоносова. Захистив кандидатську дисертацію і в 1965 р. почав працювати в Державному науково-дослідному інституті органічної хімії і технології. Обіймав посаду начальника відділу з протидії іноземним технічним розвідкам. Отримав ступінь доктора хімічних наук, а в 1985 р. — вчене звання професора. 1992 року опублікував у газеті «Московські новини» статтю «Отруєна політика», де різко критикував російський ВПК і звинувачував вищу владу країни в порушенні Паризької конвенції про припинення виробництва і випробувань хімічної зброї. Був звинувачений у розголошуванні державної таємниці, а 22 жовтня 1992 р. його було заарештовано. 3 листопада того ж року звільнений під підписку про невиїзд, проте в січні 1994 р. його заарештували повторно, а 22 лютого знову звільнили. 11 березня 1994 р. винесено постанову про припинення кримінальної справи «у зв’язку з відсутністю в діях Мірзаянова складу злочину». Займався опозиційною політичною діяльністю. 1996 року емігрував до США. Наприкінці 2008 року Міллі-меджліс татарського народу на своєму джиені (зборах) ухвалив звернення до ООН з проханням визнати незалежність Татарстану на основі Декларації про державний суверенітет Татарстану та підсумків референдуму 1992 року. Тоді ж меджліс заснував «уряд у вигнанні», керівником якого було призначено Віла Мірзаянова. Нині він проживає і працює в місті Принстоні, штат Нью-Джерсі. На сайті www.mirzayanov.com публікує свої публіцистичні роботи і переклади.