«Кожен намагався врятувати вірші Стуса»

Багато років тому в мордовському таборі Размік врятував 58 віршів Василя Стуса. А нещодавно, власне, подарував їх — разом з десятками інших — вірменським читачам. «О Боже, тиші дай» — так називається перша збірка віршів Василя Стуса в перекладі вірменською мовою. Книга вийшла друком у червні цього року, саме за ініціативою Разміка МАРКОСЯНА. На презентацію в будинку-музеї Сергія Параджанова в Єревані, прийшла сила-силенна людей: журналісти, інтелігенція... Така увага до особи Стуса — теж багато в чому завдяки Разміку Маркосяну, колишньому радянському дисидентові, асоційованому членові Національної об’єднаної партії Вірменії, членові Об’єднання національного самовизначення. В інтерв’ю «Дню» Размік розповів, чому такою важливою є поява книги «О Боже, тиші дай», як важко було знайти для неї перекладача, а ще — поділився спогадами про поета, якого називали «душею ув’язнених».

«ВАСИЛЬ ЗМІЦНИВ БОРОТЬБУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ВІРМЕНІЇ»

— Разміку, як давно у вас з’явилася ідея створення збірки поезії Василя Стуса? Чому раніше в бесіді з журналістами ви назвали підготовку такої книги своїм обов’язком?

— У таборі я і Василь Стус дуже часто розмовляли на літературні теми. Якось у карцері він для мене прочитав в оригіналі свій вірш «Ти тут. Ти тут». Так прочитав, що мені здалося, ніби я все зрозумів. Голос Стуса, який звучав українською мовою, його поетична туга... Це все було вдвічі більш хвилюючим у нашому випадку, оскільки поезія аж ніяк не гармонувала з тією сірою дійсністю і тому ще більше виділялася. Стус відчув, що зацікавив мене і почав перекладати вірш російською — «Ты тут. Ты тут»...

Я не можу сказати, що саме в той момент подумав, що коли-небудь мені доведеться організувати переклад віршів Стуса своєю рідною мовою, але я впевнений, що між тим часом далеким днем і сьогоденням існує зв’язок. За цю справу я взявся кілька років тому. Деякі обставини змусили пригальмувати. Але, слава Богу, книга вже на столі читача.

Щодо обов’язку душі, я і Стус подружилися в такому місці, де навіть один співчутливий погляд міг викликати у візаві відчуття обов’язку на все життя. Там, де людина навіть не могла кричати від болю, аби не бути покараною, ми підняли свої голоси на захист один одного — за що жорстоко поплатилися. У питаннях дружелюбності ми постійно перевершували один одного. Але я живий, а його немає з нами вже понад 30 років, і я зобов’язаний сказати людям, що на землі жила така людина.

Василь був одним з тих, хто не вважав гідним людини жити в умовах брехливої свободи, і в ім’я цього переконання віддав своє життя. Стус був великим патріотом, але його волелюбність присвячена не лише українцям. У цьому сенсі блискучим прикладом є те, що у важкий період для Національної об’єднаної партії, яка нелегально діє у Вірменії, він став її асоційованим членом. Цим безпрецедентним політичним кроком Стус зміцнив боротьбу за незалежність Вірменії і об’єднав чисельних радянських дисидентів, які пішли за ним, серед яких були росіяни, українці, євреї, балтійці та інші. Фактично, Стус вперше визначив міжнародний характер нашої  ідейної боротьби.

Таким чином, я був зобов’язаний підготувати книгу поезії Стуса не лише як друг, але й як однодумець Василя і як громадянин своєї країни.

«У ВАЖКІ ДЛЯ УКРАЇНИ ЧАСИ Я ДУМАЮ ПРО ПОТОЙБІЧНЕ ХВИЛЮВАННЯ ДРУГА»

— Журналістам ви розповідали, що довго не могли знайти перекладача поезій українського дисидента. Чому у результаті зупинили вибір на Еразік Григорян?

— Труднощі, пов’язані з вибором перекладача, виявилися однією з причин, з якої збірка віршів Стуса не була видана у визначений мною термін. З одного боку, випадковість, з іншого — обставина, перешкоджали успіху починання. Можливо, я був занадто прискіпливий, тому що хотів бачити в перекладачеві мою заглибленість у духовний світ Стуса тими далекими днями. Еразік Григорян — одна з тих, кому добре знайома наша (в СРСР) боротьба дисидентів, епоха, в якій жив Стус. Якось я розмовляв з нею про пошук перекладача, і раптом мене осяяло, я оголосив, що саме вона має переводити Стуса. Я наполіг на своїй пропозиції, вибрав один з віршів Стуса — «Добрій день, мій рядок кароокий» — і попросив спробувати. Цей вірш став початком «співпраці» Василя Стуса і Еразік Григорян, і я знаю, що він особливо улюблений Еразік. Протягом усього часу, коли йшла робота над перекладом поезій Стуса, вірш за віршем, я переконувався, що зробив правильний вибір. 

 ФОТО НАДАНО ІНФОРМАЦІЙНИМ АГЕНТСТВОМ «МЕДІАМАКС»

Під час роботи Еразік завжди говорила, що в рядках Стуса зашифровано таємний сенс, який інколи розкривається серцем, інколи — думкою. Було поставлено завдання максимально дотримуватися оригінала, оскільки поезія Стуса має також інформаційну цінність. Знаю, що це було виконано з великою старанністю. Значних зусиль доклали для збереження у віршах живучого духу боротьби і поетичності. Найважливіше — стримана і розвинена виразність переживань, присутня в перекладених рядках. У них я бачу і впізнаю мого відданого і благородного друга — Василя Стуса. 

— Яка структура книги? «О боже, тиші дай» — чому обрали для збірки саме таку назву?

— Книгу видано в двох варіантах: двомовному, українською та вірменською мовами, і тільки вірменською. Спочатку я у загальних рисах представляю Стуса як радянського дисидента, політв’язня і національного героя України. Окрім віршів у книзі представлено біографічні відомості, статті, листи, за допомогою яких була зроблена спроба створити цілісний образ героя і поета.

З 500 віршів Стуса в збірці знайшли місце 124. До їх числа входять 33 вірші, які порекомендувала Михайлина Коцюбинська зі збірки Стуса «Дорога болю», і 58 віршів, які я мав честь врятувати від забуття. Останні я вибрав за допомогою Василя Овсієнка (українського дисидента, сусіда по камері поета. — Авт.). Основною метою було — представити поезію Стуса всіх періодів. 

 Заголовок збірки «О боже, тиші дай» я вибрав сам. Хотів, аби один з рядків поета обов’язково став заголовком. Спочатку задумав підібрати декілька варіантів і перевагу віддати одному з них, але відразу зупинився на цьому рядку. Душа героя, як за життя, так і у вічності ніколи не має спокою. У важкі для України часи я завжди думаю про потойбічне хвилювання друга. Стус часто просив мене читати вірші вірменською мовою, хоча не знав її. Він казав, що вірменська звучить, як молитва. Для мене ця збірка — молитва Стуса вірменською мовою. А молитва завжди заспокоює.   

«БЕЗПРЕЦЕДЕНТНА УВАГА ДО ПРЕЗЕНТАЦІЇ ЗБІРКИ»

— Як пройшла презентація книги? Де ще збираєтеся представляти видання?

— Презентація першої збірки Василя Стуса вірменською відбулася в одному з найцікавіших і найбільш цінних місць Єревану — в музеї Сергія Параджанова. Такий вибір символічний. Обізнані в біографії Стуса, люди знають той важливий день, коли було дано старт його публічній діяльності, і цим самим покладено початок гонінь на нього. Це був день прем’єри фільму Параджанова «Тіні забутих предків», коли В’ячеслав Чорновіл і Василь Стус заговорили перед глядачами про заарештованих шестидесятниках. Крім того, Параджанов також зазнавав гонінь з боку режиму.

На презентації було досить багато людей. Говорили про життя і діяльність Стуса, звучала його поезія в оригіналі і у вірменському перекладі. На думку засобів масової інформації, було забезпечено безпрецедентну для презентації увагу. Присутній на заході народний артист Вірменії Тигран Мансурян сказав, що після знайомства з книгою зрозумів, що має справу з цінним явищем. Наступного дня ми разом з ним відправили поштою збірку поезії Стуса народному артистові України, композиторові Валентину Сильвестрову.

Для популяризації книги я маю намір подарувати її екземпляри публічним і вузівським бібліотекам Єревану.

За дивовижним збігом обставин на початку червня в Єревані гастролювала українська рок-група «Океан Ельзи». Лідер групи і, до речі, лауреат премії імені Василя Стуса Святослав Вакарчук перед концертом дав прес-конференцію, під час якої представник онлайн-ресурсу «Медіамакс» від мого імені вручив йому двомовний варіант збірки «О Боже, тиші дай».  

— Ви плануєте презентувати збірку в Україні? І який інтерес до появи книги виявила батьківщина поета?

— Презентації збірки «О Боже, тиші дай» також відбудуться в Україні, в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, директором якого є Дмитро Стус (син поета. — Авт.), а також в Одесі.

Стосовно інтересу до книги, то поки що він має місце лише серед знайомих з цією цінною роботою нечисленних громадян. А суспільний інтерес можна буде оцінити після презентації.

«КОЖЕН НАМАГАВСЯ ЯКИМОСЬ ЧИНОМ ВРЯТУВАТИ ВІРШІ СТУСА»

— Що у Вірменії знають про Василя Стуса? Чим його твори цікаві для жителів країни?

— Нашій громадськості Стус знайомий через мої публікації «Мій Василь Стус» і «Пам’яті Василя Стуса». Вони викликали доволі сильний інтерес. 2010 року я спонсорував видання книги Рафаеля Папаяна «Політ», серед творів автора і переведених ним віршів знайшлося місце шести віршам Стуса. Про Стуса також є стаття у вірменській електронній енциклопедії. Але переважно феномен Василя Стуса моїм співвітчизникам відкриває ця книга.  

Вірмено-український культурний діалог завжди існував. У наших народів є щось спільне, вони цікаві один одному. Крім того, Вірменія сьогодні переживає тривожні дні. Хвилювання за Батьківщину пригнічує, робить чутливим населення країни. У цьому сенсі поезія Стуса, його образ, роздуми і підготовленість дуже близькі і актуальні для вірмен.

— Ви розповідали, що взяли участь у порятунку 58 віршів Василя Стуса. Як це сталося?

— Ми перебували в таборі №19 Мордовії. Знали, що вірші Стуса в небезпеці. Кожен намагався якимось чином врятувати їх: вивчали напам’ять, пересилали на волю. Я теж запропонував свою допомогу, і Василь Овсієнко дав мені один зошит, де були записані вірші Стуса. При переїзді я цей зошит разом з моїми речами потай виніс з табору. Цей зошит віршів Стуса разом зі мною блукав таборами Мордовії, Пермі, в казахстанському засланні, звідки я через рідних відправив його до Єревану. Копію зошита я віддав Євгену Сверстюку, а оригінал знаходиться у мене. До збірки «О Боже, тиші дай» увійшли всі 58 віршів цього зошита. До їх числа входять: «Верни до мене, пам’яте моя!», «Як тихо на землі! Як тихо!», «На Лисій горі догоряє багаття нічне», «Звелася длань Господня» та інші цінні твори. До речі, на першій сторінці зошита — вірш, який врізався мені в пам’ять, коли Стус прочитав і перевів його в карцері: «Ти тут. Ти тут».

«ІДЕЙНА БОРОТЬБА СХОЖА НА САДІННЯ ЛІЩИНИ»

— Пройшло багато років з того часу, як ви спілкувалися з Василем Стусом. Що в образі поета запам’яталося найяскравіше?

— В ув’язненні ми щороку відзначали 12 січня як день українських політв’язнів. З приводу цього: одного дня я написав заяву генеральному прокуророві СРСР на захист українських шестидесятників, зауваживши, що стосовно них здійснюється «біла різанина». Заява закінчувалася так: «Хай живе вільна і незалежна Україна!». Коли я ознайомив українців зі змістом заяви, надихнулися всі, окрім Стуса. Він ніби напружився і сказав: «Одне прохання маю: викресли останній рядок». Я зрозумів, що він заклопотаний через можливі наслідки такої заяви і хвилюється за мене. Заяву я направив так, як написав, і під час розгляду моєї справи в суді цей рядок виявився одним з важливих елементів складу злочину. 

Стус взагалі був дуже вразливим. Всі вважали його своєрідним. Невипадково, його вважали душею ув’язнених. Для мене Стус був незамінним другом. Він і у дружбі був героєм. Такі люди, здається, кожну секунду стають героями. Як говорив наш товариш по боротьбі Євгеній Сверстюк, Стус був апостолом. Одним словом, він був досконалістю. Я бачив його таким: надійним, самовідданим, свідомим, культурним і розвиненим аристократом. І разом з усім цим — його творчий, перекладацький талант! Країна зобов’язана плекати таких громадян, а не ізолювати їх у в’язниці і закатовувати до смерті.

Жалкую, що не бачив Стуса на волі. Я з ним познайомився в мордовській лікарні 1975 року. Потім ми разом були в таборі №19, у 1976 році, і двічі в карцері. І в найжорстокіших умовах він залишався людиною з високими моральними принципами. 

— Якщо проводити паралелі, з ким із вірменських діячів можна порівняти Василя Стуса?

— Не знаю, чи правильно проводити такі паралелі. Кожен діяч залишає своєрідний і необхідний колір у палітрі боротьби за свободу. Тих, хто бореться заради свободи зі зброєю — в світі безліч. А ідейних борців зазвичай мало. Така боротьба запекла, жорстока, довга.

Дерево завжди платить дарами тому, хто його посадив. А про стару ліщину кажуть, що її дарами користується не той, хто посадив, а наступні покоління. Ідейна боротьба схожа на садіння ліщини. Заздалегідь знаєш, що не побачиш плоду. Але якщо тобі дано посадити це дерево, ніщо цьому не стане на заваді.