«У медійників має бути позиція»

Віталій Портніков — знана медійна постать,  адже він веде активну професійну діяльність одразу в кількох площинах. Так, матеріали лектора літнього інтенсиву можна прочитати на сторінках різних ЗМІ, послухати огляди  на радіо «Свобода», а, крім того, щоп’ятниці переглянути телепрограму «Політклуб Віталія Портнікова» на Espreso.TV.

Вже перед самою зустріччю студенти усвідомлювали, що розмова з журналістом із таким багажем знань і досвіду — ще один крок на шляху до професійного становлення. Це зазначила й головний редактор «Дня» Лариса Івшина, котра особисто представила гостя «літньошколярам». Вона наголосила на тому, що важливо формувати уявлення про те, хто може бути конкурентним у світі. Також додала, що саме з «різних полів» ми можемо скласти уявлення щодо того, чи є в нас хоча б начерки справжньої журналістики, чи ж у нас є лише «журналістська тусовка». Слова пані Лариси задали тон усій подальшій бесіді, яка тривала близько двох годин.   

Сьогодні Портніков майже не співпрацює з російськими ЗМІ, а свою роль у російських медіа називає маргінальною. За його словами, він зрозумів, що не може писати «мовою», яка там вже є усталеною: «Ще за другого терміну Путіна встановився майже повний контроль Кремля над медіа. Потім настала мить, коли видання, які писали що, чорне — це чорне, а біле — це біле, заборонили. Коли люди бажають бути людьми, тоді їм потрібна правдива журналістика. Росіянам зараз це не потрібно. Телебачення показує їм те, що вони хочуть бачити».        

З приводу формування незалежної журналістики в Україні пан Віталій також має свою думку: «Незалежна журналістика може з’явитися тільки за рахунок вдалого проведення економічних реформ. Журналістика, як і політика, відповідає інтересам людей, які намагаються захистити своє майбутнє. Це майбутнє зазвичай полягає у захисті своєї власності й у захисті свого робочого місця і прав, які людина, що має робоче місце, обстоює. Інформаційне суспільство досить швидко змінює інтереси людей. Тоді з’являються медіа і рекламний ринок, які орієнтуються на ці інтереси».

А от ситуацію, коли матеріали пишуться тільки задля матеріальної вигоди, пан Віталій порівняв із подорожжю в трамваї: «Те, що просто оплачується — це не журналістика, це подорож у трамваї. Ви просто кондуктор. Приходить пасажир і хоче квиток, а не щоб ви йому розповідали, що таке життя».  

Також Віталій Портніков щиро переконаний, що журналісти повинні мати громадянську позицію. А питання про роз’єднаність журналістської спільноти в Україні, на його думку, не є ключовим, адже справжні журналісти об’єднані завжди.

Найцікавіші екстракти зустрічі з Віталієм Портніковим читайте в найближчих номерах «Дня».

ВРАЖЕННЯ

Марія ЧАДЮК, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

 — З розмови мені найбільше запам’яталося питання історичної пам’яті. І справді, у нашій країні змагається історична пам’ять двох околиць — Галичини та Донбасу. А слід «навчити говорити» Велику Україну, що саме вона може надати цільності, урівноважити ситуацію в нашій державі. Крім того, вразило його трактування значення російської пропаганди: російське телебачення говорить те, що хоче почути суспільство. Тож слід звернути особливу увагу на проговореність минулого, щоб нарешті звільнити свідомість від стереотипів, і тоді, сподіваюсь, зникне «попит» на російську пропаганду.

Дмитро БАЙДА, Національний університет «Острозька академія»:

—    Щоб прочитати список усіх місць, де працював Портніков, потрібно витратити чимало часу. Якщо розширити масштаб, то й питання, як виявилось під час зустрічі, вимагають більших зусиль на підготовку: журналіст із великим досвідом, інтерв’юерами якого є журналісти,  дуже швидко реорганізовує потенційно крихкі тези своєї відповіді й контр-наступає виваженими багатохвилинними аргументами. Останні, до речі, потрібно було слухати безупинно, адже лише так можна було виявити моменти гри або, як казав посол Туреччини, економічного підходу до  правдивості інтерв’юйованого.

Христина СОЛТИС, Львівський національний університет
ім. І. Франка:

— Зустріч із такими досвідченими журналістами як Віталій Портніков заохочує шукати нестандартні підходи до аналізу певних подій. Наприклад, ми всі пам’ятаємо про референдум у Шотландії, але рідко хто замислюється над тим, що якби він відбувся після Brexit, ми могли б мати на карті світу ще одну незалежну державу. Звісно, я не з усіма його думками погоджуюсь, але багатовекторність його рефлексій заслуговує на увагу.

Анна ГОЛІШЕВСЬКА, Львівський національний університет ім. І. Франка:

 — Зустріч із журналістом Віталієм Портніковим справила двоїсте враження: лектор із професійного погляду жваво дискутував з «літньошколярами» про проблеми української політики, економіки та історії. Проте Віталій Едуардович — людина із чіткою, принциповою позицією, він міг ухилитися від теми того, хто ставив запитання. Подобаються його рефлексії щодо роботи «четвертої влади»: «У журналістів має бути чітка позиція, глибокі знання в історії й розуміння українського політичного питання».

Такі серйозні та емоційно важкі лекції спонукають до глибоких роздумів щодо суспільно-історичних проблем людства.

Оксана КОВАЛЬ, Львівський національний університет
ім. І. Франка:

— Не погоджуюсь із позицією пана Портнікова щодо того, що людина не творить історію, а історія йде сама своїм ходом, лише підбираючи на своєму шляху тих персоналій, які на певному етапі дозріли до виголошення ідей, що сприяють її зміні. Однак суперечка про те,  людина будує історію чи ж історія спрямовує людину — питання риторичне.  З таким самим успіхом можна сперечатись про те,  що було першим: X, яке не могло з’явитися без Z, чи Z, яке не могло з’явитися без X?». Однак безсумнівним є його твердження,  яке відсилає до «вікна Овертона»: політика напівтонів. «Вождь хороший –> вождь хороший, але люди ж помирали –> вождь поганий –> вождь поганий, але полководцем був хорошим –> вождь хороший. А те, що заходи превентивного характеру або ж навпаки під’юджувального вживаються саме у сфері інформації/дезінформації  і тільки потім перетворюються на гармати й пошматовані реальною війною тіла, лише додає нашій професії гостроти. Важливо, щоб у дуеті із відповідальністю.

Нагадаємо, що цьогоріч Літня школа журналістики «Дня» проходить за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.