15 років тому трагічно загинув Ярослав Стельмах

Видатний український письменник, драматург та перекладач залишив після себе велику творчу спадщину. Відомі кінофільми за його сценаріями («Циганка Аза», «Острів любові»), твори для дітей («Шкільна драма», «Привіт, Синичко!»). А вистави за п’єсами та інсценізаціями Ярослава Стельмаха і сьогодні йдуть не тільки в українських театрах, але й за межами нашої країни.

Люся і Слава — так називали друзі чудове подружжя Стельмахів, які прожили разом 28 років. У їхньому домі завжди панувала любов.  А 4 серпня 2001 року життя немов розкололося на дві половини: до і після смерті Ярослава Михайловича, якому було неповні 52... Тоді теж був дуже спекотний день. 15 років тому драматург загинув у автокатастрофі. Важко було повірити в цю страшну новину, бо за день до цього він був таким веселим після прем’єри «Трагедії Гамлета, принца Данського» у Молодому театрі…

У 2009 р., до 60-річного ювілею Ярослава Михайловича, у Києві на будинку, де він жив, відкрили  меморіальну дошку… Про письменника згадують його близькі, колеги та друзі.

«СМЕРТЬ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ — ЯК ПЕКЛО ДЛЯ ДУШІ!»

Людмила ХМЕЛЕВСЬКА-СТЕЛЬМАХ, вдова письменника:

- Слава загинув в автокатастрофі. Винних в аварії немає. Експертиза засвідчила, що чоловік навіть не натискав на гальма. Його авто повернуло і врізалось в автобус, що стояв на зупинці. Медики вважають, що Славі стало погано з серцем, припускають, що він міг знепритомніти. Те літо було дуже спекотне. У Києві асфальт плавився, більше місяця — жодної краплини дощу не впало. Навіть цілком здорові люди скаржилися на погане самопочуття. Для мене звістка про загибель чоловіка стала шоком. Він був у розквіті сил. Такий талановитий, енергійний, комунікабельний, веселий. Багато писав, його п’єси ставилися в різних театрах нашої країни. Незадовго до смерті отримав звання заслуженого діяча мистецтв, а книжку для дітей «Голодний, злий і дуже сердитий» відзначено престижною літературною премією ім. Л. Українки…

ВДОВА ПИСЬМЕННИКА ЛЮДМИЛА ХМЕЛЕВСЬКА-СТЕЛЬМАХ БІЛЯ ПОРТРЕТА ЯРОСЛАВА МИХАЙЛОВИЧА / ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА

Смерть близької людини — як пекло для душі! Мене в горі рятувала робота. З депресії витягли друзі. Довгий час я була немов у тумані. Друзі пропонували поїхати, змінити обстановку, але я нізащо не хотіла залишати наш дім. Тоді мене почали витягувати до театру, торсали, наполягаючи, щоб більше спілкувалася з різними людьми. З друзями ми багато говорили, згадували різні моменти життя, і я вирішила, що кращою пам’яттю про чоловіка стане книжка про нього, його батька, друзів. Так народилася книжка спогадів «Мій кіт за тобою скучив»…

«КОЛИ ВИСТАВА НАРОДЖУВАЛАСЬ, БУВ ПРИСУТНІЙ НА ВСІХ РЕПЕТИЦІЯХ»

Анатолій ГНАТЮК, актор Національного  театру ім. І. Франка:

— Мені пощастило зустріти прекрасну людину і видатного письменника Ярослава Стельмаха. Він подарував нам, франківцям, 10 років щастя: режисер Сергій Данченко поставив виставу «Кохання у стилі бароко, або Любов із неохоти» за п’єсою Стельмаха, у якій я грав роль Степана. Це була прекрасна комедія з чудово виписаними характерами та цікавими діалогами, яка більше десяти років йшла у нашому театрі і завжди при повних залах. Коли вистава тільки народжувалась, Ярослав Михайлович був присутній на всіх репетиціях! Він із великою повагою ставився до акторів, підтримував нас, а інколи навіть щось підказував. Я працював і з іншими текстами Ярослава Стельмаха — «Привіт, Синичко!» (радіоп’єса), «Крихітка Цахес» (інсценізація) і про це ніколи не забуду.

«ЯКЩО Я ЧОГОСЬ ВАРТА У СВОЇЙ ПРОФЕСІЇ – ВЕЛИКОЮ МІРОЮ ЗАВДЯЧУЮЧИ ЯРОСЛАВУ СТЕЛЬМАХУ»

Анастасія НАТЯЖНА, театрознавець:

- 4 серпня 2001-го року я добре пам’ятаю. Це був лагідний серпневий день. Субота. Спочатку Андріївський узвіз, улюблена галерея… Потім – замістя і чиста річка Козинка. Суцільний позитив. Лише у вівторок я дізналася, що сталося у суботу. Ярослав Михайлович Стельмах дорогою на дачу врізався в «Ікарус». Його «Лада» згоріла повністю. Чиє було авто і хто ним кермував, стало відомо лише кілька днів потому… Якщо я чогось варта у своїй професії – великою мірою завдячуючи Ярославу Стельмаху. Для мене це була найкраща Наука і Школа. Якщо я вмію дружити – то є теж його навчання...

ОЛЕНА ПЕТЕЛЬКО-ВОВК, ЯРОСЛАВ СТЕЛЬМАХ І АНАСТАСІЯ НАТЯЖНА, 3 ЧЕРВНЯ 2001 РОКУ, МОЛОДИЙ ТЕАТР. ПІСЛЯ ПРЕМ’ЄРИ «ТРАГЕДІЇ ГАМЛЕТА, ПРИНЦА ДАНСЬКОГО» / ФОТО ЗІ СТОРІНКИ А. НАТЯЖНОЇ У FACEBOOK

«ДО ЗНАЙОМСТВА З ЯРОСЛАВОМ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ ЗДАВАЛИСЯ МЕНІ СХОЖИМИ НА ЖИВИЙ ПОСТАМЕНТ»

Олексій ВЕРТИНСЬКИЙ, артист Молодого театру:

 - Коли я приступив до роботи над моновиставою «Синій автомобіль» за п’єсою Ярослава Стельмаха, з його творчістю був майже незнайомий. На той час у мене вже сформувались певні уявлення про театр. Водночас для акторів і режисерів тоді був досить складний період — всілякі проблеми фінансового і творчого характеру дуже пригнічували. І раптом — «Синій автомобіль»! Я зустрівся з автором, прочитав п’єсу. Відверто кажучи, спочатку не повірив у цю виставу. А потім, коли розпочалися репетиції і я глибше занурився у текст, зрозумів, що «Синій автомобіль» — це величезна історія родини письменника, творчої людини, якою був Ярослав Стельмах. І я переглянув своє ставлення до цього твору... Хотілося б зазначити ще одну цікаву річ. До знайомства з Ярославом українські письменники здавалися мені схожими на живий постамент. Тому, мабуть, що я відчував їхні претензії на неймовірну вартість кожного слова. Проте цей стереотип Стельмах зруйнував. Його розум не дозволяв йому витрачати власну енергію на щось пусте, роздуте, надумане. Він дуже живо і щиро спілкувався з людьми, любив жартувати і каламбурити. Я вважаю, що мені надзвичайно пощастило, бо у своєму житті (творчому та особистому) я мав змогу спілкуватися з такою людиною, як Ярослав Стельмах. А ще — що «Синій автомобіль» і досі «їздить» — впродовж багатьох років ця вистава прикрашає афішу нашого театру, постановка отримала чимало призів на престижних міжнародних театральних фестивалях.

«СЛАВУ ЛЮБИЛИ ВСІ!»

Борис КУРІЦИН, керівник літчастини Національного театру російської драми ім. Лесі Українки написав у facebook:

«Ярослав  Стельмах був дуже світлою і талановитою людиною. З ним так завжди було легко, коли він приходив у СТД або десь зустрічалися. Я впевнений, що саме за це Славу всі любили. Звичайно ж, сьогодні його нам дуже не вистачає. Але ми це усвідомлюємо занадто пізно!»