Зберегти ідентичність…

Тисячі людей прийшли на Хрещатик і Майдан Незалежності в центрі столиці, щоб відчути гордість за свою країну. Мільйони українців по всій країні і всьому світу сьогодні святкують День незалежності України. Не дивлячись на те, що наша держава стікає кров’ю через російську агресію, випробування обов’язково зроблять нас сильнішими. Сьогодні на відміну від кількох років тому у військовій сфері нам точно є що показати і чим пишатися. Було багато розмов з приводу того, чи потрібен військовий парад у Києві, коли в країні йде війна… Не будемо вдаватися в подробиці дискусії, тому що є аргументи як «за», так і «проти». Урочистості пройшли, парад проведений – гарний, ефектний і змістовний. Єдине, хотілося б, щоб те, якою була картинка, такою самою була і політика в державі. Тоді ми точно матимемо країну іншої якості і ще кращі Збройні Сили.  

Промова Президента Петра Порошенка під час Параду Незалежності традиційно була зворушливою. Прозвучали дуже правильні слова: «Хоча ми святкуємо лише 25-річчя Незалежності, насправді нам незрівнянно більше. Наступного року ми будемо відзначати сторіччя Центральної Ради та початку української національної революції XX століття. А потім ще через два роки – тисячу років вокняжіння Ярослава Мудрого. Такою і є глибина тієї «традиції державотворення», про яку згадано в Акті. Отже, проголошення незалежності стало закономірним результатом нашого історичного розвитку, спільною перемогою багатьох поколінь українців, які боролися й гинули за наші національну ідентичність, державну самостійність і власний колір на політичній карті світу» (Повний текст промови).

Дійсно, правильно було б наголошувати, що Україна святкує не просто 25 років як проголошена незалежність, а 25 років як незалежність відновлена. Адже Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Литовсько-руське князівство, доба козацької Гетьманщини, Національно-визвольний рух XVIII-XIX ст., Українська революція початку XX ст., дисидентство в часи СРСР – все це віхи становлення і боротьби за самостійну Українську державу. Щоправда в радянські часи, як і в попередній колоніальний період, українська еліта цілеспрямовано знищувалася, що вдалося у знаки в 90-ті роки, коли владу в свої руки фактично взяли колишні комуністи далеко ненайкращого розливу та кримінал. Її символом стала побудована другим президентом Кучмою кланово-олігархічна структура, яка пережила два майдани, призвела до війни і функціонує до сьогоднішнього дня.

До речі, у своїй промові Порошенко опосередковано згадав часи другого президента: «Чверть століття тому ми обрали собі самостійне майбутнє. Це ми влаштували те, що Путін згодом назвав «найбільшою геополітичною катастрофою». Але тоді ми не наважилися безкомпромісно порвати з минулим. Заплуталися в стрілках багатовекторності, намагалися всидіти на двох стільцях. Постійне озирання на Москву та віра в міфічне братерство; патерналізм та соціалістичні стереотипи міцно сиділи в свідомості суспільства, гирями висли на ногах і заважали рухатися вперед. Політична еліта в цілому, замість того, щоб вести за собою, пленталася у хвості. Вона довгий час перебувала в полоні популістських електоральних пристрастей та меркантильно-егоїстичних інтересів. А горизонт її планування простягався не далі найближчої виборчої кампанії. І цей колективний гріх, гріх еліти, накопичений за два десятиліття, випало спокутувати перед народом нам, тим, хто при владі саме тепер».

Заради справедливості треба зазначити, що «колективний гріх» стосується і нинішньої влади. Вона не тільки є структурною частиною попередніх еліт, а що найгірше – вона за ці два з половиною роки так і не порвала зі старими правилами «системи Кучми-Януковича», хоча Євромайдан і війна мали б давно стати «холодним душем». У такий святковий день не будемо вдаватися в подробиці цієї проблеми, підкреслимо лише нюанс, який згадав Петро Порошенко у своїй промові: «Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення та із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України». Це – слова з найважливішого в новітній історії України документа, ухваленого рівно 25 років тому».

Однак так і залишилося відкритим питанням – чому власне не було урочистого засідання Верховної Ради, про яке йшлося, але так і не відбулося? По-перше, Акт проголошення незалежності України був ухвалений саме в стінах парламенту народними депутатами, по-друге, не треба забувати, що формально ми все-таки проживаємо у парламентсько-президентській республіці, а не навпаки. Не хочеться, звичайно, вірити, що нещодавнє урочисте засідання Верховної Ради з приводу 20-річчя Конституції України, де відбулися кілька неприємних інцидентів на адресу діючого і другого президентів, могли вплинути на рішення влади не проводити урочистості в будівлі парламенту. І тим більше ганебно, якщо Верховна Рада не зібралася через те, що у народних депутатів затягнувся відпочинок.   

«Якщо вважати виступ Президента України на День незалежності програмним документом, то треба відзначити його одну цьогорічну відмінність, - пише у себе у Фейсбуці політолог Михайло Басараб. - Абсолютно не було звичного заглядання в рот західним партнерами. Зроблено жорсткий акцент на власних силах. Будапештському меморандуму Порошенко протиставив міцну українську армію. Хід думок правильний. Пора. Хоча від думки до впровадження інколи дуже велика, а часом нездоланна відстань. З негативних вражень. Про злодійські звички «еліт» президент говорив у минулому часі. Передчасно. Надто передчасно».

Та і щодо відсутності звичного «заглядання в рот західним партнерам», схоже, теж передчасно, бо буквально через кілька годин Петро Порошенко на спільному брифінгу з президентом Польщі Анджеєм Дудою, який перебуває в Україні візитом і взяв участь у Параді незалежності, повторив заїжджену фразу ще з часів Кучми про «польського адвоката». «Ми обговорили подальші кроки з підтримки українського прагнення щодо отримання в найближчі тижні безвізового режиму для українських громадян. Ми отримали позицію повної підтримки цього прагнення, і як вже 25 років Польща є адвокатом євроінтеграційних прагнень українців, так і зараз ми погодили чітку співпрацю кроків щодо безвізового режиму», - прокоментував український президент.

І це після нещодавньої резолюції польського парламенту з приводу Волинської трагедії, яка називається «Про належне вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян II Речі Посполитої». Не дивлячись на застереження української сторони не йти цим шляхом, тим більше, вже були і взаємні прощення, і спільні заяви, депутати Сейму все одно прийняли таке рішення. Відповіді українського парламенту ще не було, бо депутати… відпочивають, однак реакція точно не має бути симетричною. Потрібна сильна і мудра відповідь. А поки під час спільного брифінгу з Дудою Порошенко підкреслив, що історичними питаннями мають займатися історики, і необхідно знайти концепцію, яка влаштує обидві країни. Тоді до чого тут «адвокат»?

Не можна не згадати і про іншу реальність, яка існує окрім параду і свята. Символічно, що одразу після урочистостей по Хрещатику пройшла «Хода нескорених», у якій взяли участь ветерани та бійці АТО, волонтери та сім’ї загиблих воїнів. Їхня мета – віддячити живим і вшанувати загиблих, а головне – звернути увагу влади, яка має не забувати про добровольців, ветеранів, волонтерів, родини загиблих…       

В матеріалі «Дня» до Дня Незалежності (№ 150 за 22 серпня 2016 р.) ми писали про те, що головний меседж опитаних нами науковців, експертів, політиків, громадських діячів щодо результатів 25 років відновлення суверенітету України  є сам факт її незалежності. 25 років – термін, який доводить, що Україна існує, і, попри великі випробування, зокрема, тривалу російську агресію, що це – незалежна держава із власною ідентичністю. Якраз ще одним висновком опитаних нами експертів є – сильне українське суспільство. Саме на нього надія. Сьогодні ж пропонуємо вам враження та думки пересічних громадян та відомих людей з приводу самого святкування Дня Незалежності та досягнутих результатів.

«ВОРОГ ЦІЛИТЬ НЕ ЛИШЕ В НАШУ ЗЕМЛЮ, АЛЕ Й В НАШУ ІДЕНТИЧНІСТЬ»

Анастасія ПРИХОДЬКО, українська співачка:

- В цей день всі чекають формальних заяв. Якщо розібратись, то далеко не всі українці сприймають Незалежність однаково. Кожен інтерпретує її по-своєму. Вважаю, так сталося від того, що насправді ніякої незалежності в 1991-му році ми не здобули. Я також не погоджуюсь із думкою, що незалежність нам впала на голову. Просто переконана, що тоді ми – українці – ще не усвідомили достеменно що сталось. Мушу нагадати, що Імперська Російська Федерація не святкує свій День незалежності. Імперія, яка перейняла естафету від нацистської Німеччини, святкує так званий День Росії. Тобто йдеться про 12 червня 1990 року, коли була прийнята Декларація про державний суверенітет РСФСР. Саме тому, коли росіяни нам вкотре говорять про те, що ми «решили стать незалежними», їм треба нагадувати, що саме Росія «кинула» республіки Радянського Союзу. Більш того, вона ще й привласнила ті здобуття, які вкладались у спільний казан всіма народами тогочасного СРСР. В принципі, це типова поведінка Росії. Грабувати та спотворювати дійсність – це сутність цього монстра. На жаль, Росія століттями прагне знищити всі натяки на нашу державність. Перше на що цілить Кремль – це наша ідентичність. Саме тому ми маємо боротись не лише за власні території, але й перш за все за свою суб’єктність. Не соромтесь визнати, що не всі ви вільно володієте українською мовою! Вчіть і любіть мову! Не соромтесь власних помилок, а робіть висновки! Це і є твереза та завзята боротьба за істинну Незалежність, яка починається із свідомості кожного з нас!

Сьогодні я взяла участь у «Ході нескорених». Скажу відверто, мені важко дивитись паради в цей час. Нічого не маю проти самих парадів і розумію, що суспільству потрібні емоційні стимули, але поки що в моєму серці більш суму, ніж фанфар. Тому більш за все мене вразили прості матері з портретами загиблих синів, усміхнені, хоч і не без смутку в очах, добровольці, волонтери, які в найвідповідальніший час замінили цілі міністерства. Вони і є основа держави, а не кабінетники у відпрасованих сорочках. Але то окрема історія, адже знаю хлопців, які змінили офісні піджачки на камуфляж і тепер, повернувшись з війни, з окопів, досить скромно не акцентуючи увагу на своїх нагородах продовжують працювати продавцями, водіями та офіціантами. Виступаючи з піснею «Герої не вмирають» сьогодні на Алеї Небесної сотні мені довелось передати мікрофон матері загиблого в Іловайську бійця. «Він помер у мене на руках і єдине що в нього вціліло від куль так це серце», - сказала вона. Ця фраза не виходить у мене з голови і вона пояснює чому це свято «зі сльозами на очах».

«УКРАЇНЦЯМ ПОТРІБНА ВІРА В СЕБЕ І В СВОЮ ПОТУЖНІСТЬ. ДУЖЕ ДОБРЕ, ЩО ПАРАД ВСЕ Ж ТАКИ ВІДБУВСЯ»

Олена МАТВІЙЧУК, жителька Києва:

- У виступі Президента мені сподобалось те, що він апелював до Маяковського. Росіянам варто нагадувати про те, що вони дійсно нічого не знають про Україну, але при цьому підсвідомо не можуть позбутись своїх комплексів. Теж вважаю, що дуже добре, що парад все ж таки відбувся. Українцям потрібна віра в себе і в свою потужність. Те, що українці вже два роки протистоять російській навалі, хитрощам, провокаціям доводить те, що ми здатні боронити себе. По Хрещатику проїхалась не просто танки. Це наша міць, наш кулак яким ми не лізли на чужу землю, а відстоюємо свою.

Тепер трохи негативу. Я дівчина бійця добровольчого батальйону. Перше, що я хочу сказати так це те, що останні роки намітилась дуже негативна тенденція, коли держава почала буквально боротись із власними добровольчими силами. Розумію звичайно, що Україна повинна мати власну потужну армію, але треба також усвідомлювати, що сила армія в дусі кожного солдата. Хто з військових може бути найбільш мотивованим, як не той хто пішов на фронт за покликом серця? Переконана, що серед тих, хто взяв автомат для захисту Батьківщини. Якщо і є ті, хто має гріх, то таких все одно меншість і не треба на всіх добровольців кидати тінь. Держава навпаки має всіляко мотивувати громадян боронити країну. Я бачила, як на параді Президент нагороджував покаліченого бійця. Це справедливо. Але не справедливим є те, що мало хто звернув увагу на покалічених солдат із «Ходи нескорених».

«Я ВІРЮ В КРАЩЕ, ЩО ВСЕ НАЛАГОДИТЬСЯ І ВІЙНА ЗАКІНЧИТЬСЯ ПЕРЕМОГОЮ!»

Надія ЯВІР, волонтерка, Рівне:

- Моя бабуся, якої нема вже 15 років, колись дивлячись парад з нагоди Дня Незалежності стояла перед телевізором на колінах і плакала. Такі в мене спогади і лишилися з дитинства, що це свято дуже важливе і зворушливе. Сьогоднішній військовий парад – мене також вразив.

Мама народила мене в сорок, її батьки одружилися після війни, тому бабусю я застала вже старенькою, а діда навіть і не знала. Він пройшов війну з початку і до кінця, мав численні поранення, а потім був ще і закатований радянською владою – тому довго не прожив. Лишилися тільки медалі, і сумні спогади мами, бо життя з ним скаліченим – морально і фізично, і без нього, було нелегким. З того часу я зрозуміла, що війна це страшно – вона калічить не лише тіло, а і душу.

За роки відновлення незалежності ми бачимо суцільну колотнечу, як не одна біда то інша, а якщо щось і робиться, то часто це лише позерство політиків, або маніпулювання людьми для досягнення бажаного і використання у власних цілях. Але є люди, які це виправляють, борються, змінюють, хоч і з великими потугами. І це набагато краще ніж було колись, коли цілі покоління віддаючи життя так прагнули Незалежності України. Як це важливо і цінно, що наші предки все-таки вибороли її, і зараз ми живемо, щось робимо, прагнемо, мріємо.. Я вірю в краще, що все налагодиться і війна закінчиться Перемогою!. Дякую Богу і людям за Незалежність, і хай так буде завжди!

«ПОТРІБНЕ РІШЕННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ЗА ЯКИМ ВСІ ОСІННІ СЕСІЇ ПАРЛАМЕНТУ МАЮТЬ ПОЧИНАТИСЯ НЕ З 4 ВЕРЕСНЯ, А З 24 СЕРПНЯ»

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, депутат Верховної Ради I скликання:

- Мені сподобався парад і те, що влада приділяє увагу міжнародним зв’язкам, зокрема запросивши на святкування цієї дати Президента Польщі Анжея Дуду. Треба усвідомлювати те, що для забезпечення власної незалежності, тим більше в умовах агресії, ми маємо укріплювати всіляко стосунки із сусідами. Це мета необхідна і стратегічна. При цьому, ми маємо бути озброєними не лише проти російських танків, але й проти російської брехні.

На жаль, щодо парламенту у нас повторюється стара пісня, яка була ще в 1991-му році, коли нам – Народній Раді – коштувало дуже багато зусиль, щоб змусити голову президії Верховної Ради Леоніда Кравчука скликати надзвичайну сесію парламенту у суботу 24-го серпня 1991-го року. Я вважаю, що потрібне рішення Верховної Ради за яким всі осінні сесії парламенту мають починатися не з 4 вересня, а з 24 серпня. Це необхідно ще й для певного виховного моменту.

Нація має бути пов’язана самодисципліною, яка ґрунтується на обов’язку розбудови держави. Українська нація, яка знаходиться в час таких випробувань, має ще більше обов’язків для розбудови власної держави.