«Вибивати» прострочені борги заборонено законом
Громадянське суспільство береться регулювати сферу професійних колекторських послугУ вівторок парламентський комітет з питань фінансів і банківської діяльності, податкової та митної політики провів круглий стіл, присвячений соціально резонансній проблемі — законодавчому регулюванню колекторської діяльності.
Нагадаємо, що попит на неї створила криза 2008-2009 років, коли чисельні позичальники втратили здатність виплачувати відсотки за валютними кредитами. Але, дозволивши в принципі колекторські організації, законодавець не подумав, що їхню діяльність слід регулювати. А тому кожний колектор почав діяти на свій розсуд.
Народний депутат Юрій Полунєєв ще 2010 року вніс до Верховної Ради законопроект № 9379 «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб-боржників». «Колекторські фірми діють жорсткими методами», — зазначає пояснювальна записка до законопроекту. На підтвердження в ній описується методика та етапи роботи українських колекторів. Перший полягає в тому, що за допомогою листування, телефонних розмов і SMS-повідомлень боржника переконують у необхідності погасити борг. Колектори тиснуть на неплатника шляхом «знайомства» з його близькими й родичами, повідомляючи на роботу про його борги.
Цей етап називається м’яким. І якщо він не дає результатів, колектори переходять до другого етапу, що відверто іменується жорстким (hard collection). Тут використовується безпосередній контакт. Колектори знаходять боржника за місцем проживання рано вранці або пізно увечері й роз’яснюють йому можливі варіанти: від відстрочення або реструктуризації боргу до звернення до суду із заявою про шахрайство.
На третьому етапі (legal collection) остання погроза здійснюється, хоча, як наголошується в пояснювальній записці, колекторні компанії в більшості випадків у цьому не зацікавлені через тривалість судових процесів і проблеми з виконавчою службою. У записці також говориться, що колектори використовують у роботі не лише психологічний тиск, а й дещо серйозніше, передбачене Кримінальним кодексом.
З цього питання є й однозначна думка Мін’юсту України. Вона полягає в тому, що залучення банками колекторських організацій для вимог виконань зобов’язань боржниками за кредитними договорами можливе лише за наявності письмового запиту боржника або його письмового дозволу. За інших умов, наголошується на сайті міністерства, така діяльність порушує права й інтереси громадян, що охороняються законом, і може кваліфікуватися як злочин, передбачений кількома статтями Кримінального кодексу.
Проте за боргами треба платити, в чому колишній міжнародний банкір Полунєєв абсолютно впевнений. Народний депутат вважає, що заборона має діяти лише тоді, коли буде створена законодавча база. Круглий стіл, у якому взяли участь як колекторні компанії та їхні асоціації, так і антиколектори, а також представники банків, юристи й правозахисники, показав, що передусім, спираючись на міжнародний досвід, необхідно законодавчо розв’язати проблему захисту споживачів фінансових послуг. Окрім обговорення законопроекту, запропонованого низкою експертів і асоціаціями колекторів, Полунєєв запропонував також опрацювати, з урахуванням думки громадських організацій і споживачів фінансових послуг, правове поле для діяльності колекторів. На переконання Полунєєва «такі компанії мають існувати на ринку, бо невиконання боржниками своїх зобов’язань і стягнення такої заборгованості є й мусить бути предметом господарської діяльності». «У всьому світі такі компанії працюють, не порушуючи при цьому прав громадян і не конфліктуючи із законом, — говорить Полунєєв і додає: — Метою запропонованого мною законопроекту була не заборона колекторної діяльності, а саме стимулювання роботи над відповідним законодавством і його узгодження з громадянським суспільством». «Якщо таке законодавство з’явиться, — обіцяє Полунєєв, — я готовий відкликати свій законопроект і сприятиму тому, щоб Верховна Рада якнайшвидше його ухвалила».
Асоціація учасників колекторного бізнесу в Україні (УКБУ) пропонує ухвалити одразу три закони — про споживче кредитування, про діяльність зі стягнення простроченої заборгованості та закон про банкрутство фізичних осіб. Але раніше, як вважають у асоціації, треба розробити, погодити з усіма регулювальниками й затвердити на найвищому державному рівні стратегію реформування сфери захисту споживачів фінансових послуг. Про це переконливо говорив президент УКБУ Олександр Ільчук. За його словами, на першу позицію розробники закону поставили необхідність захисту прав боржників. «Якщо колекторська діяльність ведеться з урахуванням прав сторони боржника, — говорить Ільчук, — то вона є максимально законною й дозволяє діяти в рамках правового поля». Стратегія, за його словами, має включати такі завдання, як підвищення прозорості фінансового ринку, фінансової грамотності й обізнаності його учасників, розширення доступу до фінансових послуг, вдосконалення механізмів розв’язання суперечок, захист від ризиків і формування мережі фінансової безпеки. Серед головних ідей стратегії Ільчук називає також контроль за професійними стягувачами (УКБУ пропонує відмовитися від терміну «колектор», що скомпрометував себе) і затвердження законом етичних норм стягнення. Ільчук обгрунтовує необхідність створення законодавчої бази стягнення боргів ще й тим, що «на кожних виборах той чи інший політик, на жаль, намагається спекулювати на цій темі».
Глава Громадської ради з питань розвитку саморегулювання, президент Союзу кризових менеджерів України Павло Міхайліді наполягав на тому, щоб разом з державним регулюванням у діяльності зі стягнення боргів дедалі ширше використовувалося саморегулювання, здійснюване відповідними громадськими організаціями. За його словами, оскільки ліцензування як метод регулювання бізнесу в Україні практично не відбулося, саморегулювання — розробка правил і стандартів самим професійним співтовариством — це переважніша й ефективніша форма регулювання та контролю, що доведено світовою практикою.
Полунєєв з цим згоден. Він уточнює, що саморегулювання, високий рівень самоорганізації, якщо ми зможемо його досягти, зробить таку непопулярну сьогодні в суспільстві сферу діяльності, як колекторський бізнес, суспільно значимою та корисною й зможе витіснити з ринку тих, хто порушує правила та закони, оскільки не має підготовленого персоналу. Народний депутат згадує власну історію, що сталася з ним у Англії, коли місцеві колектори, ні на йоту не відступаючи від шанобливих по відношенню до нього як до клієнта правил, роз’яснили йому необхідність і навіть допомогли терміново сплатити випадково «пропущений» штраф. Інакше, згадує Полунєєв, це могло б мати для мене далекосяжні негативні наслідки.