Приз за «Покидьків» і терпляча Деньов

Церемонія закриття ММКФ запам’яталася двома конфузами, пов’язаним з Катрін Деньов. Відомій актрисі присудили почесну нагороду «Вірю. Костянтин Станіславський». Вручати приз довірили міністрові культури РФ Володимиру Мединському — чиновникові з дуже неоднозначною репутацією, квасному патріотові і авторові історичних книжок (що їх професійні історики охарактризували як «ахінея, агітпроп і алогічність»).

Вийшовши на сцену для вручення призу, міністр не помітив другого мікрофону і, підійшовши до того, біля якого стояла Деньов, відсунув від нього лауреатку, аби виголосити промову: «Мені сьогодні випала честь і приємність познайомитися з однією з найзнаменитіших актрис усіх часів і народів, однією з найвродливіших жінок світу. Приз називається «Вірю», і Катрін Деньов гідна його як ніхто інший».

Вислухавши у відповідь вдячність французької зірки, міністр зі статуеткою в руках пішов за лаштунки, так нічого Деньов і не вручивши. Остання пішла зі сцени без призу.

Утім, одразу після цього актор Ігор Верник, який вийшов до мікрофону, попросив її повернутися, аби представити фільм закриття «Закохані», в якому вона зіграла одну з головних ролей. Звертаючись до актриси, Верник запитав: «Якби вам запропонували знятися в цьому фільмі, ви погодилися б?» Деньов після певної паузи відповіла: «Взагалі ж я в ньому й знялася».

Що ж до призів для учасників фестивальних конкурсів, то найкращою стрічкою кінофестивалю визнано британську мелодраму «Покидьки» — повнометражний дебют Тіндж Крішнан; для режисера це другий приз після нагороди британської кіноакадемії БАФТА 2001 року за найкращу короткометражку. Головний герой «Покидьків» — відставний солдат Френк («Срібний Георгій» за найкраще виконання чоловічої ролі британському акторові Еді Марсану), схильний до нападів тривоги, який страждає від посттравматичного розладу й алкоголізму. Аби скрасити самотність, він впускає до свого помешкання бездомну дівчину-підлітка Лінетт, яка, як і буває в таких жалісливих історіях, змінює життя понурого ветерана.

Російське кіно в конкурсі представляли розмашиста «Орда» настільки ж плідного, наскільки й кон’юнктурного Андрія Прошкіна і черговий режисерський опус Ренати Литвинової «Остання казка Рити». Псевдоісторичному виробу Прошкіна дали «Георгія» за найкращу режисуру, а виконавиці ролі матері хана Джанібека Розі Хайрулліній — за найкраще виконання жіночої ролі. Витвір Литвинової викликав справжній ажіотаж серед фестивальної публіки, але, на щастя, залишився непоміченим журі і в результаті отримав винагороду від недільного додатка до газети «Комерсант».

Спецприз журі вручили режисерові мексиканської детективної драми «Термін придатності» Кенії Маркес. Переможцем паралельного конкурсу «Перспективи», як і в основному змаганні, також стала британська мелодрама. «Руйнівники» (The Wreckers) режисера Діктінни Худ. «Руйнівники» — історія молодої сім’ї, що переїжджає жити в село у пошуках гармонії. Тут знову з’являється тема посттравматичного синдрому — один з героїв ніяк не може прийти до тями після участі у війні.

«Срібного Георгія» за найкращу документальну стрічку здобув «У пошуках Шугармена» (Searching for Sugarman, Швеція—Британія) Маліка Бендьєллоуля. Украй цікаве кінобіографічне дослідження присвячене фольк-роковому музикантові Сіксто Родрігесу, котрий, записавши два феноменальні альбоми в ранні 1970-ті роки, так і залишився невідомим у США і пішов зі сцени на самому початку багатообіцяльної кар’єри, проте здобув колосальну популярність у ЮАР часів апартеїду.

Разом із британцями серед фаворитів також виявилися італійські режисери. «Усі копи — виродки» (A.C.A.B., режисер Стефано Солліма) отримав призи ФІПРЕССІ, російської кінокритики і Федерації кіноклубів, «Присутність пишноти» (Ферзан Озпетек) відзначили призами глядацьких симпатій і знову ж таки Федерації кіноклубів.

Докладний звіт про 34 Московський кінофестиваль дивіться в найближчих номерах нашої газети.