Поетичний екзистенційний «просвіт»

Один із помітних поетичних дебютів року, що минає, — збірка Lichtung молодої київської поетки Елли Євтушенко від тернопільського видавництва «Крок». Її назва перекладається з німецької як «Просвіт» і, судячи з епіграфів із Гайдеґґера та Гадамера, натякає на екзистенційний момент осяяння на виході з темряви умовних дерев на світло.

Елла Євтушенко народилася 1996 року і вже встигла стати дипломанткою, фіналісткою і лауреаткою таких літературних конкурсів, як «Молода Республіка Поетів», Dictum і «Смолоскип». Також вона перекладає з французької та бере участь у кількох музичних проектах.

Декотрі з віршів збірки Lichtung, власне, виглядають доволі музично — тобто мелодійні, ритмічні й прив’язані до більш або менш міцної класичної форми.

(...) що якщо осінь не барви

а вимивання барв

не вогняна палітра

а просто багато води

чорні птахи картонні

миттєві неначе дим

сіре пісне повітря ранком

скрипить на зубах.

Силабо-тонічні й римовані тексти (причому, римовані в різний спосіб, зовсім не обов’язково самі лише застандартні «абаб» чи «аабб»), втім, цілком успішно перемішуються в Євтушенко з підкреслено образними, орнаментальними чи епічними верлібрами (нехай прикладом тут буде так само вірш осінньої теми, значущої для поетки):

(...) хай тісний простір

людного міста

заповниться спокійними

стовбурами ваших дерев

доісторичних

затуліть сонце

цей противний жовтий маркер

хай буде осінь.

А подекуди навіть

із трішечки фольклорними

стилізаціями —

а що в мого бога на нігтях

вірші видряпано

а що на нігтях великих

пальців

вірші про море й небо

а що на нігтях вказівних

пальців

вірші про сонце й гори

а що на нігтях середніх

пальців

вірші про вірші й слово (...)

Відкриті й герметичні, задумані та веселі, твори в книжці Lichtung так чи сяк сплачують данину або віддають жертву згаданій раніше екзистенціній миті. Вона може бути зауважена в краєвиді, творі мистецтва, пакетику, що залітає до внутрішнього двору новобудови, у видіннях, у прогулянках, зрештою, як у цитованому вірші, — на нігті. Вона завжди має тут перевагу перед емоцією, відрухом, поривом, що стверджує радше інтелектуальні, раціональні підвалини письма Євтушенко. І вона варта не так того, щоб — за відомим трансцендентним вигуком — зупинити її, як того, щоб зупинитися самому й самій. А втім... невипадково ж один із розділів книжки має назву «Одіссей відмовляється від безсмертя»? Та й, попри всі раціональності, Lichtung є подекуди дуже навіть містичною поезією:

вночі квартира стає

полотно

Рене Магрітта чи

Марка Шагала

я ріжу блискучо-теплий лимон

кружальцями наче сонячне

гало

і ніж зісковзує чи мабуть

пальці зумисне травмують

пальці

кров неминуча неначе путь (...)

Цю властивість віршів Елли Євтушенко підкреслюють та увиразнюють акварельно-туманні ілюстрації авторки «Дня» Юлії Стахівської. Берегом озера-чаші з обкладинки книжки цілком собі може відбуватися поетична мандрівка Lichtung. Адже, коли придивитися до розташування текстів у збірці, вони чітко улягають сюжету подорожі: з виходом, подіями-пригодами та зі втомленим і щасливим поверненням додому.