Рік тотальної брехні

Підбиваючи підсумки медійного року в Росії доводитися стикатися з тим, що звичні прийоми аналізу не спрацьовують. Причина в тому, що медійна система в Росії ще понад рік тому дійшла до крайнього рівня своєї трансформації. Журналістику ще 2014 року було остаточно видавлено з тих ЗМІ, чия аудиторія перевищує мільйон осіб. Усі більш чи менш великі ЗМІ ще тоді позакривали, вишикували в колони і перетворили на підрозділи інформаційних військ. Будь-який випуск програми новин чи ток-шоу відтоді мав працювати на певну мету і вражати її, як снаряд чи крилата ракета.

У цьому хворобливому просторі тотальної щоденної брехні нормальні люди існувати не можуть. Післявоєнні дослідники концтаборів нацистської Німеччини під час вивчення внутрішнього функціонування Освенціма встановили, що ті есесівці, які були не здатні спостерігати за тим, як дитині розбивають голову об стіну, а також самі були не готовими це робити, стояли перед вибором. Або під певним приводом домогтися переведення до тих частин, де садизм не був потрібен як основа професійної придатності працівника, або еволюціонувати в потрібний бік, тобто стати професійним садистом.

Щось схоже відбувається і всередині російських ЗМІ, де основою професійної придатності є брехня і безсоромність. Ось телеведучий Андрій Норкін. Яскравий приклад цієї трансформації: зачистки в собі залишків журналіста і заповнення простору душі, що звільнився, брехнею і безсоромністю. Ще порівняно недавно, коли Норкін працював на Суспільному телебаченні Росії, до того на RTVi, не кажучи вже про давніші часи його роботи на старому НТВ, неможливо було уявити, що ця людина зможе за висловлену думку схопити запрошеного на передачу журналіста і з брутальною лайкою виганяти його зі студії. Виявилось, цілком може. І жодних ознак сорому ні в обличчі, ні в поведінці. За дуже короткий час людина виробила у себе ампутацію совісті і злилася з ландшафтом.

У році, що минає, у студіях російського телебачення запрошених гостей, чиї думки не відповідають офіційній лінії, почали бити. Кулаками в обличчя. До цього ображали. Тепер ось б’ють. Інновація. На телеканалі ТВЦ під час передачі «Право голоса» побили польського журналіста Томаша Мацейчука. Українського політолога В’ячеслава Ковтуна б’ють більш-менш регулярно, то на телеканалі «Звезда», то на Першому. До вбивств під час передачі поки що не дійшло, але градус розлючення нестримно підвищується.

Певно, головною подією року, що минає, в медійній сфері Росії стало не те, що відбувалося із самими російськими ЗМІ. Оскільки там, поза сумнівом, тривають певні процеси, але ці процеси нагадують ті, які тривають на кладовищі: трупи гниють, старі могили обсипаються, з’являються нові, але принципово мало що змінюється, оскільки немає внутрішнього життя. Тому найголовнішою зміною став той процес, який розпочався за огорожею цього кладовища. І передусім в Європі. Там настає поступове прозріння. Європейські політики почали розуміти свою глибоку помилку, коли вони сприймали співробітників російських інформаційних військ як журналістів, а самі ці війська як ЗМІ.

Звідси й прагнення поширити на бійців інформаційного фронту права, які повинні мати журналісти. Звідси засудження влади України в тих випадках, коли вона намагається захистити своїх громадян від інформаційної агресії.

Тепер начебто прокинулися. Європарламент ухвалив резолюцію про протидію інформаційним загрозам з боку Росії і терористичної організації ІДІЛ. Саме це сусідство цілком переконливо характеризує те місце, яке путінський режим і його медіа займають  у системі координат європейських парламентаріїв. На жаль, європейська бюрократія розкачується повільно. Тому розраховувати на створення ефективної загальноєвропейської системи захисту від агресії російської пропаганди марно. Влада окремих європейських держав відчуває небезпеку гостріше і реагує адекватніше.

Одним з найголовніших напрямів, на яких наступного, 2017 року, слід чекати атаки російських інформаційних військ, стає Німеччина. З урахуванням вельми специфічних зовнішньополітичних переконань Дональда Трампа, США найближчим часом повною мірою не зможуть виконувати ту роль щодо заборони путінського режиму, яку вони сяк-так виконували досі. За цих умов неформальним лідером західного світу, і передусім захисником європейських цінностей, стає Німеччина на чолі з Ангелою Меркель. Саме вона стає головним бар’єром на шляху Володимира Путіна, який прагне відновити колишній вплив у європейських країнах, зняти санкції, стати повноцінним гравцем європейської і світової політики. Прагнення прибрати Ангелу Меркель з поста канцлера ФРН на наступних виборах 2017 року неминуче стає для Путіна одним з пріоритетів його зовнішньополітичного курсу.

Розуміючи це, Міністерство внутрішніх справ ФРН, як повідомляє Der Spiegel, планує створити структуру з протидії російській дезінформації. Аналогічні структури створюються в країнах Балтії, Великої Британії, скандинавських країнах. Важко оцінити наперед потенціал цих структур. Але можна розраховувати, що вони хоча б почасти зуміють протистояти зростаючому обдурюванню народів європейської спільноти.

Усередині Росії, попри вкрай незграбні методи роботи, путінський інформаційний спецназ діє цілком ефективно. Навіть якщо не вірити офіційній соціології, будь-яке опитування, самостійно проведене на вулиці будь-якого міста Росії, неминуче засвідчить , що вміст голів росіян точно відповідає тому, що туди щойно вклали Кисельов, Соловйов, Норкін і Пушков, а головне — сам Путін, який безперервно щось з екрану говорить. Крим і Севастополь споконвічно російські землі, і Путін мав рацію, згідно із законом і за справедливістю повернувши їх до Росії. В Україні російських військ немає, але Росія надає допомогу братньому Донбасові, де мешкають такі самі російські люди. Санкціями нас не налякати, а те, що ціни злетіли і зарплати знизилися, то й не такі часи переживали. Усі ці міфи російського телевізора міцно вкорінювалися в головах більшості росіян.

Єдина територія, поки що не зачищена до блиску, це інтернет. І саме сюди упродовж усього року, що минає, було спрямовано удар репресивної машини. Кримінальні справи і реальні терміни ув’язнення за смс-повідомлення, за перепост і навіть за лайк у соціальній мережі штампуються вже десятками. З останніх таких подій — 2,5 роки колонії-поселення, які доведеться відсидіти популярному уральському блогерові Олексію Кунгурову за пост у соціальній мережі. Вирок ґрунтувався на експертному висновку, в якому Кунгурова звинувачували в тому, що в його статті є «словосполучення агресивного спрямування».

Упродовж останніх двох днів у пресі і на телебаченні було розгорнуто справжнє цькування журналістів Аркадія Бабченка і Божени Ринські за те, що вони у своїх публікаціях в інтернеті не висловили належну скорботу щодо загибелі пасажирів Ту-154, які летіли до Сирії, аби взяти участь у святі з нагоди торжества російської зброї. У газеті «Московский комсомолец» пропонується ухвалити спеціальний закон, що запроваджує суворі покарання за «вияв тріумфування з приводу трагічних для Росії подій». У програмі «Вечер» Володимира Соловйова від 26.12.2016 було влаштовано процес «антипатріотичної групи Бабченко-Ринські», під час якого одинадцять немолодих чоловіків серйозно обговорювали такі заходи, як позбавлення журналістів російського громадянства (не передбачено Конституцією РФ), відправка їх на примусові роботи, а також палко підтримувалися будь-які заходи щодо обмеження інтернету аж до його цілковитого викорінення як винаходу глибоко чужого і ворожого російській культурі.

2016-й рік, що минає, був роком, коли Росія почала становити загрозу вже не лише для сусідніх країн, а й для всього світу, коли дії вищого керівництва Росії в цілій низці міжнародних документів було названо злочинами, а російську пропаганду було оголошено найголовнішою загрозою, разом з пропагандою терористичної організації ІДІЛ.

Хотілося б дивитися з надією у наступний, 2017-й рік, але всередині Росії підстав для позитивних змін не помітно. Залишається сподіватися на зовнішні чинники, а головним чином на ту несподівану подію, яку сьогодні прийнято називати «Чорним лебедем», а в Росії зазвичай називали терміном «авось».