Iмперські марення
Після того, як письменник Захар Прилєпін заявив, що їде в «ДНР», щоб створити там свій батальйон, узяти Київ і всю Україну, він став кумиром путінських ЗМІ. Щоправда, там, усередині цього співтовариства, щодо ролі Прилєпіна сталися розбіжності. Політолог Сергій Марков, виступаючи на «Эхо Москвы», повідомив, що Захар Прилєпін — це майбутній президент Росії, якого буде обрано 2024 року. Володимир Соловйов у своїй передачі «Вечер» пояснив, що Прилєпін — це Байрон. Питання про те, чи може Байрон стати президентом Росії 2024 року, повисло у повітрі. Втім, до 2024 року треба ще дожити, і до того часу проясниться багато що, зокрема й те, чи буде в Росії взагалі який-небудь президент і як називатиметься та територія, де нині розташована Росія.
Власне, саме це питання обговорювали учасники соловйовського «Вечера» 15.02.2017. Тон обговоренню задав Соловйов, обурено запитавши, чому Росія терпить у себе громадян України, які працюють у Росії і поливають Росію брудом. Для підтвердження гостроти проблеми Соловйов розповів страшну історію про деяких санітарок, які просто на робочому місці, в лікарні, влаштували свято з приводу вбивства «Гіві». «Коли ж ми про себе визначимося?» — дзвінким від гніву голосом запитав свою студію Соловйов.
Студія погодилася з тим, що визначатися нам про себе, справді, давно пора, але у варіантах самовизначення думки розійшлися. Ігор Марков, колишній депутат Верховної Ради, оголошений МВС України у розшук, який ховається від цього розшуку в російському телевізорі, запропонував підходити до громадян України диференційовано. «Треба дивитися, з якої частини України приїжджають!» — пояснив депутат-утікач. І уточнив: «Якщо із Західної України, то вони всі ненавидять нас, і чому ми повинні їх приймати, якщо зі Східної, то можна приймати».
Оскільки в студії Соловйова зібралися люди, які мислять глобально, їм дуже швидко стало тісно в рамках проблеми України і її громадян, які приїжджають до Росії на заробітки, і вони негайно вийшли на євразійський, а деякі — й на планетарний простір. Першим здійнявся декан Третьяков. Нитка його міркувань була настільки тонкою, що постійно рвалася, і настільки довгою, що декану Третьякову так і не вдалося дістатися її кінця, хоча говорив він доволі довго. З того, що він зміг пояснити світу, вимальовувалася така перспектива. Потрібен спецорган, який проведе спецоперацію з возз’єднання народів СРСР, і перш за все російського народу. Це перше. Друге. Треба заборонити шкідливу теорію «кучмізму-черномирдізму» про «братські народи». «Які братські народи — бандерівець і росіянин!?» — обурено вигукував декан Третьяков. Третє. Возз’єднувати народи краще з територіями, але якщо це неможливо — у разі, коли там стоять натовські бази — то треба народ вивозити до Росії. Для цього треба всім роздати карту росіянина. Це і є, пояснив декан Третьяков, наша національна ідея. Четверте. Щоб не допустити кровопролиття на Донбасі, Росія повинна оголосити, що якщо прозвучить три автоматні постріли, то негайно слід дістати зі столу заздалегідь підготовлений документ про визнання «ДНР» і «ЛНР».
Соловйов дуже надихнувся останньою пропозицією декана Третьякова і зі щасливою посмішкою продовжив: «А потім камера слизне вниз, а там уже документи про визнання Харківської народної республіки, Одеської народної республіки, Запорізької народної республіки».
Як завжди, найрадикальнішу ідею майбутнього перевлаштування світу запропонував Ж. «Ви не бачите кінцевої мети!» — тикаючи пальцем у кожного з учасників дискусії, заволав лідер ЛДПР. «Якщо ми ставимо завдання відновити кордони СРСР, то не треба перешкоджати громадянам України приїжджати до Росії. Всі вони (громадяни України, які знаходяться в Росії) в разі війни будуть заручниками! Ми їх обмінюватимемо на наших полонених!». Враховуючи, що, як вище зазначив Соловйов, у Росії понад два мільйони громадян України, кількість полонених росіян у разі війни очікується значна.
Після чого Ж. визначив головну, на його думку, проблему: «Небезпечно, що росіян і українців важко розрізнити через обличчя!». На жаль, лідер ЛДПР не дав рецепту вирішення цієї, справді величезної проблеми, і через що саме, через яку частину тіла тепер розрізнятимуть росіян і українців, так і залишилося нез’ясованим.
Оскільки масштаб Ж. набагато перевищує розміри Євразії, він не міг не торкнутися долі планети Земля. Перш за все він рішуче засудив демократію, від якої нічого хорошого не буває, самі лиха: революції, фашизм і комунізм — усе це плоди демократії. «Домовлятися повинні двоє: президент однієї й другої країни — за океаном!» — оголосив Ж. Чому президент заокеанської країни домовлятиметься з президентом країни з 15-ю економікою світу і що робитимуть у цей час усі інші країни, лідер ЛДПР не уточнив.
Усі учасники соловйовського «Вечера» марили про відновлення імперії і мріяли про війну. При цьому якимось дивним чином у їхніх мріях у цій війні вбивали вони і їхні прибічники, а їх самих смерть чомусь обходила. Але у варіантах побудови імперського майбутнього Росії у експертів Соловйова виникли суперечки. Політолог Дмитро Куликов категорично не погодився і з деканом Третьяковим, і з Ж.
«Навіщо потрібна ця карта росіянина?» — докорив деканові щодо множення сутностей рішучий політолог. — «Той, хто був громадянином СРСР, і прямі його нащадки мають право на отримання російського громадянства! Якщо ми це зробимо, то в Білорусі, Казахстані й Україні зміниться ситуація».
Що стосується ідеї Ж. про відновлення кордонів СРСР, то у політолога Куликова на цей рахунок були міркування суто демократичного характеру. «Запитаймо у громадян Росії, чи потрібні нам Прибалтика і Західна Україна? Якщо вони до нас захочуть, чи потрібні вони нам?».
«Однозначно — ні!» — негайно відреагував декан Третьяков. При цьому у жодної людини в студії не виникло ані тіні сумніву в тому, що жителі країн Балтії, а також громадяни України, які проживають у західних її областях, неодмінно захочуть стати громадянами Росії і увійти до її складу разом зі своїми країнами та областями.
У лідера ЛДПР теж не було сумнівів, що всі захочуть стати частиною Росії, але він не був би Ж., якби не відповів на випад Куликова на адресу своєї концепції. І відповідь Ж. була, як завжди, потужною й асиметричною. «А чому це у вас із Соловйовим сюртуки однакові?!» — викривально тикаючи пальцями по черзі у Соловйова і Куликова, заволав Ж. — «Це у вас тепер уніформа така!?».
Тут усі подивились на Куликова і Соловйова — і справді стало очевидно, що політолог Куликов вирядився у фірмовий френч «а-ля Іосиф Віссаріонович», явно наслідуючи ті різнокольорові френчі, в яких так любить з’являтися на публіці Соловйов.
Це був момент істини. Крізь густий туман імперських марень, фашистської істерики і пропаганди війни проглянуло справжнє обличчя цієї передачі, а точніше — того, як до неї і до всіх її учасників тільки й можна ставитись. Вони всі, звичайно — клоуни. Ряджені блазні дуже старого і дуже поганого провінційного цирку. До речі, до програм за участю політолога Сергія Маркова саме так і ставляться. Причому не лише аудиторія «Эха», яка сприймає політолога Маркова виключно як комедійного персонажа, але й ведуча Ольга Бичкова, яка в останній передачі доволі уміло його в цій якості подавала.
З програмами ненависті на федеральних телеканалах ситуація дещо інша, оскільки значна частина аудиторії їх сприймає серйозно. Із забавних «лиходіїв» у цирку, в коміксах і мультиках можна сміятися або не звертати уваги на них доти, доки вони не вибудовують ваше життя відповідно до законів свого жанру. Коли Кощій Безсмертний править країною, стара Шапокляк строчить бридкі закони в Держдумі, а злісні блазні серйозно намагаються розв’язати третю світову війну, це вже зовсім не смішно.
