Втрачене слово

В Україні є принаймні три населені пункти із назвою Буки (із наголосом на «и»). Два із них є активними об’єктами туризму. У Сквирському районі Київської області це дендропарк у маєтку місцевого підприємця та мецената Суслова.

Ось що подає «Вікіпедія» з приводу походження назви села, оскільки найпростіше пояснення — від дерева бук — не підходить, воно ніколи у цій місцевості не росло: «Етимологія цієї назви вельми загадкова. На думку окремих дослідників, можливе походження її від литовського «бака» («хата»). Підтвердженням цієї гіпотези можуть бути сліди балто-слов’янської матеріальної культури, знайдені поблизу Буків».

Екскурсоводи та краєзнавці, які часто для красного слова є великими мастаками фальсифікацій, наводять ще одну версію — про те, що перші господарі-пани цього села були злими та часто застосовували до своїх селян буки — тобто різки. Але тут маленька відмінність — наголос цього терміну на першому складі — «бу». Це суттєва деталь. Я б радив завжди прислухатися до вимови тих чи інших топонімів місцевими мешканцями, хоч як би незвично чи неправильно це здавалося. Отже, має бути «БукИ».

У Черкаській же області село Буки славиться своїм мальовничим каньйоном річки Гірський Тікич, який ще називають Буцький каньйон, що починається одразу після величезного порога, який тепер трохи вгамований рукотворною греблею. Там також екскурсоводи розповідають вищенаведені версії походження назви села.

І третє село Буки, тепер уже  в Житомирській області, на жаль, через людську діяльність не є туристичним об’єктом. Розташоване воно на березі маленького водосховища річки Тетерів. Якби не ця гребля, то тут також був би непоганий каньйон та видатний поріг річки Тетерів. І така ж сама ситуація з етимологією назви.

Досить дивно, що ніхто із дослідників походження назви вищенаведених сіл не зауважив, що усі вони розташовані біля немалих порогів річок — Роставиці (київські Буки), Гірський Тікич (черкаські) та Тетерів (житомирські).

А саме тут і заховане походження слова БУКИ!!!

Справа в тім, що усі дослідники користуються чинними словниками української мови, зокрема і словником Грінченка, які подають лише два варіанти слова: «бук» — це широколистяне дерево та «буки»  у переносному значенні — різки, якими карали селян за непослух. Вважається, що в українсько-слов’янській абетці — «аз, буки, віди, глагол, добро» тощо буки — саме різки.

Але зовсім недавно, у 2016 році, тонкий прошарок української інтелігенції зміг ознайомитись із перекладами на українську творів О.С. Афанасьєва-Чужбинського — письменника, етнографа, мовознавця, дослідника річок, товариша Т.Г. Шевченка. Я з великим захопленням прочитав його «Нариси Дністра», бо хочу наступного року здійснити водні мандри на Дністровське водосховище. І ось читаю другу його дуже цікаву книжку — «Нариси Дніпра» (О.С. Афанасьєв-Чужбинський, «Нариси Дніпра», Львів, видавництво «Апріорі», 2016 рік). В описі порогів Дніпра на сторінці 146 читаємо: «...поріг показався весь покритий буком (піною)».

Ось воно! Усі три села із назвою Буки мають пристойні пороги (у житомирських Буках пороги покриті Тригірським водосховищем), струмені води яких із ревом утворюють піну. Староукраїнське втрачене слово «бук» — піна, створена річковими порогами!

Тепер, на мою думку, філологам, упорядникам словників, енциклопедій, вікіпедій тощо доведеться професійно дослідити це питання та, очевидно, зробити правки у своїх працях.