Юліус Штрейхер і Володимир Соловйов: місце в історії

Путінську Росію останнім часом часто-густо порівнюють з гітлерівською Німеччиною. Підстави для порівняння: агресивна зовнішня політика, захоплення чужих територій, встановлення диктатури усередині країни, придушення опозиції, створення гігантської машини із промивання мізків, свого аналога «міністерства правди». Символом нацистської пропаганди був редактор журналу «Штурмовик» Юліус Штрейхер, головним «героєм» путінських інформаційних військ став ведучий кількох програм на телебаченні і радіо Володимир Соловйов. І той і той виробляють однакові продукти — брехню та ненависть. Об’єкти різні. У Штрейхера був один об’єкт — євреї. У Соловйова об’єктів кілька, але основних три: Захід, Україна й опозиція.

У своїх безперервних «вечерах» в телевізорі Соловйов для продукування брехні й ненависті використовує бригадний підряд, запрошуючи до студії найреакційніших представників російської політики, культури і медіа, яких сам Соловйов призначає видатними письменниками, геніальними мислителями і найбільшими політиками. У цьому ляльковому театрі Соловйов виступає в ролі деміурга, який створює світ брехні та ненависті і який населяє цей світ карикатурними персонажами, в кожного з яких своя роль: у письменника Олександра Проханова — роль блаженного юродивого, що малює світле царство «русского мира»; в політолога В’ячеслава Ковтуна — функція показувати всім росіянам, що в Україні живуть смішні дурні, до яких неможливо ставитися без гумору. Постійні істерики Ж. в ефірі мають викликати відчуття вдячності до Путіна за те, що він вже який рік поспіль утримує на думському ланцюзі цього божевільного і не дає йому влаштувати ядерний апокаліпсис. Політолог Злобін успішно відіграє роль корисного ідіота, демонструючи росіянам, що американці у глибині душі визнають правоту Путіна і потужність Росії, але, оскільки в них там суцільна цензура і гоніння на інакодумців, вимушені займатися русофобією, аби не потрапити в себе вдома під роздачу.

Організм Соловйова продукує таку кількість брехні й ненависті, що майже щоденні численні телеефіри такі обсяги вмістити не можуть. Тому надлишки цієї смердючої субстанції Соловйов зливає в свою щоденну програму на радіостанції «Вести FM» під назвою «Полный контакт». Саме тут путінський аналог Юліуса Штрейхера заглиблює слухачів у безодню свого внутрішнього світу, демонструючи ту воістину нелюдську злість, яку він має до всього, що живе, ворушиться, мислить і відчуває. Пропоную на хвильку зазирнути до одного з його останніх ефірів для того, щоб зрозуміти, що саме втовкмачується в голови росіян у щоденному режимі. У «Полном контакте» від 13.06.2017 Соловйов міркує про акцію протесту проти корупції.

«Вони все стильненькі, вони всі з телефонами, вони всі мажори», — розвалившись у кріслі з неприхованою ненавистю цідить Соловйов крізь зуби. І одразу ж робить висновок: «А чому? Тому що вони діти корупціонерів. Це діти тих, кого боротьба з корупцією ухопила за заднє місце, у кого, напевно, хтось із батьків вже сидить або перебуває під умовним терміном, у кого образ влади похитнувся. Раніше вони були при владі, солодко жили і крали, а тепер їхні сім’ї вилетіли». Кінець цитати.

Юліус Штрейхер у «Штурмовику» писав, що Ісус Христос був арійцем, і це не потребує жодних доказів, оскільки це очевидний факт. Володимир Соловйов у  «Полном контакте» стверджує, що на Тверську проти корупції вийшли діти корупціонерів, і як доказ наводить наявність у багатьох із них телефонів. За даними мобільних операторів, на кожного москвича в середньому припадає понад три мобільних телефони. Якщо вважати, що за кожним мобільником криється корупціонер, то масштаб цього зла в Росії такий, що його не можна перемогти, навіть знищивши все населення.

Встановивши у такий оригінальний спосіб злочинне походження всіх учасників акції протесту, Соловйов починає на калькуляторі підраховувати, який відсоток протестувальники займають від загальної кількості громадян, що перебувають на вулицях столиці. Калькулятор повідомив свого господаря, що їх два відсотки, через  що Соловйов страшненно зрадів. «Вічні два відсотки лайна! — заволав Соловйов. — Ось ці два відсотки лайна вважають, що вони можуть диктувати, як нам жити!». Злість переповнювала весь організм Соловйова, і було видно, що йому негайно потрібно вилити цю отруту на когось конкретного. Його напарник Ганна Шафран, яка завжди підтакує, для цього явно не годився. Соловйову потрібна була жертва, і він почав приймати дзвінки у студію.

Зателефонувала людина на ім’я Максим, який запитав Соловйова, чому він з такою злістю відгукується про незнайомих йому людей, а також чому, якщо протестувальників так мало, проти них так озброїлися федеральні ЗМІ. Це було те, чого так потребував Соловйов. «Це не люди! — радісно заволав Соловйов, — це мерзенні покидьки, клопи! Коли бачиш на тілі людини клопа, ти його знищуєш, хоча клоп і малий порівняно з людиною! Ти, Максиме, клоп на тілі Росії! Мерзенний, смердючий клоп!». Визначивши видову належність радіослухача Максима, Соловйов почав пояснювати іншому слухачеві, чому він каже про опозицію в такій стилістиці, постійно їх ображає. «Людей не ображаю, а покидьків називаю покидьками, — повідомив Соловйов і додав: — Це — не люди, це мерзота». Після чого Соловйов пояснив, що «Навальний не проти Путіна, що Навальний повернув своїх гопників проти людей, проти народу». І мрійно додав, що якби не поліція, з протестувальниками розібралися б самі громадяни.

Ту люту злість, яку Соловйов і його поплічники має до російської опозиції, до України і до Заходу, не можна пояснити лише виконанням держзамовлення. Це дуже  щире відчуття, що йде з глибини душі. Одним із витоків цього відчуття з певного часу став страх. Соловйов і частина ляльок з його театру цілком адекватно сприймають те, що відбувається. Знають реальне становище Росії у світі. Бачать реальний масштаб протесту. Знають справжню ціну «86%-ї путінської більшості». А тому чудово розуміють, що від прірви справжньої кризи путінську Росію рятує лише катастрофічне здрібніння політичної еліти Заходу,  яка ніяк не ухвалить рішення про знищення путінського режиму економічними методами. А персонально Путіна і його найбільш одіозних поплічників, включно, безумовно, із Соловйовим, рятує від суду лише слабкість опозиції і лютість держгвардійців. І що на захист Путіна і Соловйова потрібної миті не вийде й сота частина порівняно з тим, скільки виходить на заклик Навального.

Путінський режим порівняно з гітлерівським поки що приніс своїй країні і людству загалом набагато менше жертв, що відрізняє його у «кращий» бік. Але є і відмінності в гірший. Юліуса Штрейхера високо цінував Гітлер, Володимира Соловйова високо цінує Путін. Але, незважаючи на підтримку фюрера, Геббельс забороняв Штрейхеру публічні виступи, Герінг не допускав поширення «Штурмовика» в очолюваних ним установах, і навіть у Гітлерюгенді на видання Штрейхера було накладено табу. Тобто навіть у нацистській верхівці патологічний антисемітизм Штрейхера багатьом видавався надмірним і від нього прагнули триматися якомога далі. Це при тому, що «Штурмовик» був приватним виданням і його біснуватий антисеміт видавав на свій страх і ризик. Російський двійник Штрейхера, Соловйов, працює на державному телебаченні, і абсолютно неможливо собі уявити, щоб його хтось почав обмежувати.

«Штурмовик» Штрейхера виходив раз на тиждень накладом менш як півмільйона. Соловйов виходить у всеросійський ефір двічі на день, і сукупний обсяг його аудиторії обчислюється десятками мільйонів. Влада очманілих медіа у путінській Росії набагато більша і за охопленням, і за впливом. Звільнення свідомості німців від нацизму велося вкрай інтенсивно і тривало не менш як три десятиліття. Звільнення мізків росіян від отрути путінізму, ймовірно, потребуватиме ще більше часу.